Як жили криворіжці у роки окупації

12 серпня 1941 року гітлерівські війська захопили Кривий Ріг. Місто було окуповане 922 дні - більше 30 місяців. За цей час у Кривому Розі за офіційними даними знищили більше 7 000 криворіжців, за неофіційними - 20 000 місцевих мешканців. Найчисельнішими були вбивства єврейського населення. 22 лютого 1944 року вважають днем визволення Кривого Рогу, проте всю територію, за словами співробітниці краєзнавчого музею, звільнили 8-го березня. Як жили у цей час криворіжці - у матеріалі “Першого Криворізького”.

- Коли гітлерівці захопили наше місто, вони впроваджували так звану політику “батога і пряника”, - говорить наукова співробітниця криворізького історико-краєзнавчого музею Євгенія Левченко. - На перших порах все було більш-менш лояльно.

Напередодні нападу на СРСР і в перші місяці війни нацистське керівництво Німеччини не планувало використовувати місцеву робочу силу у промисловості Рейху. Навпаки, планувалося масове знищення населення для звільнення «життєвого простору» для майбутньої колонізації німецькими фермерами. Ситуація змінилася у жовтні 1941 року, коли бліцкриг провалився, і виникла перспектива затяжної війни.


Спочатку у Кривому Розі була військова комендатура на чолі з майором Реглером, а пізніше, з 15 листопада 1941 року місто потрапило до Дніпропетровської округи. Тут створили цивільні органи - міський комісаріат, керуючі пости якого займали гітлерівці, а також деякі українці-колаборанти (ті, хто пішов на співпрацю із німціями - авт.), які займали допоміжні посади.

З 20 серпня 1941 року всі криворіжці повинні були отримувати направлення на роботу. Ті, хто залишався незадіяним, залучалися до будівництва і ремонту автодоріг для німців. За ухилення погрожували штрафами, а якщо роботи мали стратегічне значення - то і розстрілом.

Коли німці зайшли у місто, почався перепис населення та видача відповідних посвідчень, які підтверджували особу. Містянам говорили, що це потрібно для видачі продовольчих карток. Тих, хто ухилилявся від реєстрації, позбавляли цих карток. Основним завданням перепису був контроль над населенням, зокрема за єврейським, для проведення різних акцій залякування, перешкод в розгортанні Опору, обліку робочої сили, яку можна вивезти у Німеччину.

У першій половині 1942 року все доросле населення міста одержало аусвайси - свого роду “паспорти” - із даними про власника і прописку.

Всю худобу брали на облік. Списки складалися кожного першого числа місяця. Переписували всіх тварин і птицю. Виходячи з реальної їх кількості, німці і їх українські помічники вираховували натуральний або грошовий податок для здачі на користь Рейху. У криворіжців конфісковували радіопрогравачі і електрообігрівачі. Оскільки було дуже скрутно з електроенергією, існувало розпорядження на дозвіл 1 лампочки на все приміщення.

Для криворіжців встановили також норми трудоднів на рік: чоловікам - 150, жінкам - 100, людям похилого віку та підліткам - 30. У місті працювали театр імені Котляревського і 19 кінотеатрів.

Україна в планах німців мала стати джерелом забезпечення продтоварами і сировиною.

Оскільки через Кривий Ріг пролягали важливі дороги армійського постачання фронтів, колгоспи були розорені, майже не було худоби, посівного матеріалу і картоплі. На Криворіжжі створювався штучний голод, місцеве населення регулярно грабували.

Робота промисловості у роки окупації

У період окупації місцева влада намагалася налагодити роботу промислових підприємств. Коли радянські солдати у 1941-у відступали, вони знищували і стволи шахт, і зупинили Криворіжсталь. 1 мільйон 600 тисяч тонн - стільки руди залишили після себе у місті відступаючі із Кривого Рогу. Окупанти вивезли цю руду у Німеччину і захотіли відновити видобуток і роботу шахт, але за весь період окупації їм вдалося видобути 384 тисяч тонн руди - тижневий довоєнний видобуток.

Оскільки загарбникам так і не вдалося повноцінно відновити роботу металургійного заводу, у приміщенні працювали майстерні, які виготовляли сільськогосподарський реманент. У деяких приміщеннях заводу виготовляли рації для німецьких військових.

У період окупації в Кривому Розі продовжував працювати завод “Металіст”, чавунно-ливарний завод, взуттєва фабрика, - загалом, 65 промислових підприємств.


Розвивався також і кооперативний рух: об’єднання хутряної, художньої, скульптурної та інших майстерень. Представники кооперативу “Нове життя”, який очолювала Українська допоміжна управа, поширювали продукти серед місцевого криворізького населення, а згодом і постачали їх для німців.

Освіта у часи окупації

Коли місто контролювали німці, протягом року на вулиці Мазепи діяв Педагогічний інститут і гуртожиток. У місті на початку війни і у 1941 році працювало 49 шкіл. Це тривало рік. Після розпорядження Еріка Коха дозволялося працювати тільки початковим народним школам. Усі діти шкільного віку (7-11 років) зобов'язані були відвідувати початкову школу. На батьків, діти яких не відвідували школу без поважних причин, міг накладатися грошовий штраф. Безкоштовно навчалися вихованці дитбудинків та звільнені від оплати завідувачем відділом освіти.

У 15 років планувалося відправляти дітей працювати на промисловість, переважно сільськогосподарську, тому що німці у майбутньому хотіли отримувати вигоду від праці українських робітників у аграрному секторі.

У 1942 році шкіл, у тому числі через проблеми із опаленням, стало набагато менше.

Вивезення на роботу у Німеччину

“Вас у Німеччині чекають білі затишні кімнати. Єдине, чого не вистачає - житнього хліба, який ви так любите”, - такі рекламні оголошення бачили криворіжці у тогочасних газетах.

Як відомо, у роки Другої світової війни багато людей вивозили на працю до Німеччини. Частіше це було примусово, але деякі люди піддавалися впливу німецької пропаганди, їхали туди добровільно.
У кінотеатрах показували, як добре житимуть українці у Німеччині, на вулицях вивішували плакати з рекламою і витягами із листів людей, які нібито вже працюють там. У центрі міста - на Поштовому і прилеглих вулицях - встановили гучномовці, через які також велася агітація.

У Кривому Розі остарбайтерство почалася 11 листопада 1941 року. Тоді німці оголосили про набір добровольців-гірників для роботи на шахтах Рура - великого промислового центру Німеччини. Гітлерівці планували завербувати 12 тисяч шахтарів. Перший ешелон з шістьма тисячами гірників відправили до Німеччини 25 листопада 1941 року. Згодом, коли потік добровольців вичерпався, влада влаштовувала обвали і примусово вивозила людей.


20 січня 1942 року у Німеччині ввели податок на «східних працівників», який вираховувався із зарплати. З 9 лютого із зарплати віднімали по 1,5 марки за харчування і житло, а також за взуття, одяг і за проїзд до місця роботи. З 4 березня почали брати по 4 марки щомісяця на медичне страхування. В результаті на руках у остарбайтера в тиждень могло залишитися не більше п’яти марок. Криворіжці, які працювали у сільському господарстві і домашньою прислугою, грошей взагалі не отримували. Також діяла система різних штрафів. А за статевий контакт з німецькою жінкою працівників засуджували до смертної кари.

За роки окупації з Кривого Рогу у Німеччину вивезли 2187 військовополонених. 7-8 тисяч людей виїхали добровільно-примусово. Половина з них не повернулася.

Як жили німці

Німецька комендатура знаходилася у готелі “Металургія” на Поштовому. Навпроти комендатури був офіцерський клуб і казино. У 1943 році туди влучила радянська бомба і знищила будівлю.

На розі вулиці Поштової і Парадної (сучасна Святомиколаївська) знаходилися Держбанк і емісійний банк. Десять карбованців при німецькій владі дорівнювли одній німецьким маркам.

Редакція пронімецької газети “Дзвін” також знаходилася на Поштовому у приміщенні, де зараз редакція “Червоного Гірника”.

Німці активно вели свою пропаганду, тому активно перейменовувалися вулиці. Наприклад, проспект Карла Маркса перейменували знову на Поштовий, вулицю Жовтневу (сучасну Олександра Поля) - у Богдана Хмельницького. Колишню вулицю Карла Лібкнехта - на Німецьку. Сучасна вулиця Кобилянського називалася Прикордонна, бо саме тут “закінчувалося” місто, а точніше дороги. На Гданцівці вулицю 10-річчя Жовтня перейменували на Івана Мазепи.

На вулиці Парадна, 53 знаходився відділ Гестапо. На колишній вулиці Калініченка була німецька військова в’язниця.

Якщо у Вас є історії, пов'язані із роками окупації та війни, пишіть у коментарі або на пошту редакції [email protected]
_{При підготовці матеріалу використані цитування з інтерв'ю наукової співробітниці краєзнавчого музею Євгенії Левченко, фото і цитати із книги Олександра Мельника "Кривий Ріг у полум'ї війни: 1941-1944)" та фото, зняті у міському історико-краєзнавчому музеї}