Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский

В пятницу, 24-го апреля, в Софиевском районе Днепропетровской области на территории, что принадлежит Жовтневому сельсовету вновь селяне собрались отстаивать свою землю от рейдерского захвата. Разъяренные владельцы земельных паев взбунтовались против так называемого бизнесмена, засеивающего своей техникой земли, утверждая что он их владелец.

История берет начало с февраля текущего года, когда укладывался срок договора об аренде земли между существующими хозяевами. В это же время появился и бизнесмен, который утверждал, что новые договоры он подписал еще до истечения срока предыдущих. По его словам их заверили печатью госземагенства.

Сразу же возникает вопрос, как государственная землеупорядная организация могла поставить свою печать под договором, зная что старый, еще не истек по времени. По закону это просто нереально.

Об этом говорят пострадавшие, которые обращались в соответствующие инстанции, но никаких мер принято не было. При выяснении подробностей данной ситуации, из собственных источников, удалось узнать, что в госагенстве поставили печать под новыми договорами, заключенными с людьми. Но селяне, собственники земли, утверждают, что ничего с ними подписано не было.

Кроме того, журналистам «Первого Криворожского» удалось узнать, что среди тех, кто «подписал» договор 8 человек, которых и вовсе нет в живых.  Также, из собственных источников стало известно о подтвердившихся уже 5-ти подписях, которые были подделаны.

Несмотря на это, 24-го апреля, трактора, того кто заключил фиктивные договора, выехали на поле для засеивания земли.

Такая ситуация не на шутку разозлила 90 собственников, поэтому селяне устроили бунт, окружив машину «предпринимателя». Мужчина закрылся в автомобиле и общался через стекло только с прибывшими сотрудниками милиции и прокуратуры, при этом отказав жителям села в диалоге.

 Водитель авто, который вышел из машины «заступиться за обиженного друга», активно провоцировал людей на конфликт. 

Работниками милиции и прокуратуры были составлены соответственные протоколы и предъявлено предварительное обвинение. Также «предпринимателю» вручена повестка в районное отделение милиции для допроса.

В результате пятничных действий жителей села, работниками милиции и прокуратуры остановлены 3 трактора, засеивавших землю. У обвиняемых мужчин с собой не оказалось никаких документов: ни прав на вождение автотранспортом, ни разрешения на обработку данного участка. Присутствующими правоохранителями были вызваны работники ГАИ, которые направили трактора на штрафплощадку.

Изъятая техника принадлежит некому Квасову, который в прошлом занимал  государственные должности. О том, что техника принадлежит предпринимателю Квасову подтвердили и сами работники, которые не имели при себе документов.

Вследствие проведенного расследования подтвердилось, что техника на поле действительно принадлежит гражданину Квасову, а предприниматель, утверждающий, что это его земли не имеет к ней никакого отношения, хотя не скрывает того, что на  участках земли работают его люди.

После длительных уговоров ближе к вечеру, «предприниматель» согласился вместе с работниками милиции и прокуратуры, проследовать для дальнейшего общения и следственных действий в Софиевскую прокуратуру. Ранее сами же виновники, просили дабы их забрали для разбирательства в Софиевский райотдел. По нашим данным, в разговоре  с прокуратурой, обвиненному была предъявлена статья о подделке подписей. С поля, где была заблокирована машина горе-предпринимателя, в прокуратуру выехали не только потерпевшие, но и поддержка селян и националистов,  прибывших на конфликт по просьбе общественности, которая считается пострадавшей.

 Напомним, ранее в 2013-м году «Первый Криворожский» выезжал на рейдерский захват земли, только при сборе урожая.

Тогда, с помощью наших журналистов и общественных деятелей удалось отвоевать право собственности на урожай законному хозяину.

Будет ли так и в этот раз, редакция 1kr будет держать своих читателей в курсе.

Пока что, на данном этапе ведутся следственные действия.

Видео-материал


Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Комментарии

Криворожанин в прошлом
  • 18
  • 1
  • Ответить

Первый Криворожский, Вы молодцы, что не только освещаете события, но и содействуете поиску истины и торжеству справедливости! Спасибо Вам за это.

Homo Sapiens
  • 1
  • 1
  • Ответить

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БРЕХУНІВ.

Інституту прав і свобод людини належить центральне місце у Конституції України. В ній майже третина статей становить розд. ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». З цим пов’язано прискорення розробок й у сфері цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин. У нашій країні в 2003 р. вперше на рівні Цивільного кодексу України (далі — ЦК) закріплено особисті немайнові права фізичних осіб, визначено їх зміст, гарантії та способи захисту (гл. 20—22 ЦК), що істотно вплинуло на процес удосконалення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність із міжнародними стандартами.
Ідея цивільно-правового врегулювання питань захисту честі, гідності та ділової репутації виникла у наукових колах досить давно. Законодавчо її закріплено за радянських часів у ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1961 р., пізніше — у ст. 7 Цивільного кодексу України 1963 р. (далі — ЦК 1963 р.) та в аналогічних кодексах інших союзних республік.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (далі — постанова Пленуму від 28 вересня 1990 р. № 7) детально роз’яснено порядок застосування судами норм чинного законодавства щодо правового захисту честі, гідності та ділової репутації.
Істотно розширився порядок захисту честі та гідності з прийняттям законів від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення». У них, зокрема, закріплено право на спростування неправдивої інформації та відповідь як способи захисту честі, гідності й ділової репутації, а також детально виписано порядок такого спростування.
Згідно із Законом від 6 травня 1993 р. № 3188-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» до ЦК 1963 р. було внесено зміни. Зокрема, у ст. 4401 вперше закріплено порядок компенсації моральної шкоди, у ст. 6 введено компенсацію моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав, а ст. 7 викладено в новій редакції, відповідно до якої судовий захист поширено на ділову репутацію. Завдяки цьому стало можливим відшкодування моральної та майнової шкоди у випадку поширення відомостей, що не відповідають дійсності чи викладені неправдиво, порочать честь, гідність і ділову репутацію фізичної або юридичної особи. Із прийняттям у 1996 р. Конституції України процес законодавчого врегулювання зазначених питань набув логічного завершення.
Таким чином, за роки незалежності в нашій державі було прийнято низку нормативно-правових актів, у яких визначено основні засади захисту честі, гідності та ділової репутації. Але з прийняттям у 2003 р. нового ЦК виникла потреба в додаткових дослідженнях зазначених вище й нових питань, що виникають під час застосування цього Кодексу на практиці. Крім того, можна очікувати, що широке ознайомлення громадян України з нормами ЦК, що стосуються особистих немайнових прав як фізичних, так і юридичних осіб, зумовить різке збільшення кількості позовів стосовно захисту честі, гідності та ділової репутації. Саме цим пояснюється актуальність нашої публікації.
Основні теоретичні засади із цих проблем були сформульовані видатними науковцями дореволюційного, радянського та сучасного періодів: С.С. Алексєєвим, Д.В. Бобровою, О.В. Дзерою, А.С. Довгертом, О.О. Красавчиковим, Н.С. Кузнецовою, М.С. Малеїною, Д.І. Меєром, І.Б. Новицьким, Л.І. Петражицьким, Й.О. Покровським, З.В. Ромовською, К.А. Флейшиць, Р.Й. Халфіною, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневичем та ін.
Найбільш вагомий внесок у дослідження питань цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації зробили відомі спеціалісти у цій галузі, а саме: А.Л. Анісімов, О.М. Ерделевський, Л.О. Красавчикова, М.М. Малеїна, В.П. Паліюк, Р.О. Стефанчук, С.І. Шимон та ін.
Поглянемо на проблеми захисту честі, гідності та ділової репутації через призму аналізу положень ЦК, чинного і попереднього законодавства у цій сфері, маючи на меті висвітлення найбільш дискусійних питань, що виникають у процесі застосування відповідних норм у практичній діяльності судів. Зазначимо, що надання таким категоріям, як честь, гідність та ділова репутація особи, статусу вищих соціальних цінностей знайшло своє важливе місце в положеннях ЦК. Так, у ст. 297 закріплено право на повагу до гідності та честі. Ця стаття складається із трьох частин: 1) кожен має право на повагу до його гідності та честі; 2) гідність та честь фізичної особи є недоторканними; 3) фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 28 Конституції ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Відповідні положення містять також статті 5, 12 Загальної декларації прав людини 1948 р., статті 7, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.
У доктрині цивільного права поняття «честь» визначається як суспільна оцінка особистості, міра її духовних, соціальних цінностей. Гідність є внутрішньою самооцінкою громадянина — його властивостей, здатностей, світогляду, суспільного значення. Зі словом «честь» пов’язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних особливостей людини, зі словом «гідність» — усвідомлення людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями.
Гідність є не лише самооцінкою, а й ***пністю об’єктивних якостей людини, які визначають її репутацію у суспільстві3. Гідність людини — це та цінність, якої вона набуває і яку зберігає в суспільстві. Серед складових такої цінності виокремлюють: особисту гідність (цінність конкретної особистості, ***пність притаманних їй суспільно важливих властивостей); колективну гідність (цінність людини як представника певної соціальної групи — сім’ї, колективу тощо, належність до якої наділяє її певною значимістю); професійну, трудову гідність (цінність, яка пов’язана з професією особистості та визначається основними видами її суспільної діяльності); громадянську гідність (цінність людини як представника народу, як громадянина певної держави); людську гідність (цінність людини як представника всього людства)4.
Термін «честь» у науковій літературі, періодичних виданнях набуває таких конкретних значень: позитивна моральна репутація, добре ім’я окремої людини чи певної спільноти людей; повага та пошана; зовнішній вияв поваги й пошани або прийняті в певному суспільстві знаки вшанування та уславлення; усвідомлення і відчуття честі; синонім найкращих духовних якостей особистості (благородство, совість та ін.); ті якості особистості чи соціальної спільноти, які мають загальне визнання, те, за що віддають шану; синонім гідності .
Честь — це перш за все позитивна моральна репутація, яка формується й існує у суспільній думці тієї соціальної спільноти, до якої належить певна особистість. Із цього погляду честь належить не конкретній людині, а існує у свідомості інших людей, які її знають, у думці колективу.
Таким чином, честь і гідність тісно пов’язані між собою. Якщо гідність — цінність людини, то честь — це, по суті, оцінка цієї цінності.
Гідність та честь є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості. Вони виникають з моменту народження людини. Згідно зі ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 р. дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку; ст. 16 забороняється будь-яке незаконне посягання на її честь і гідність.
Відповідно до ст. 28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності. Аналогічні положення є й у міжнародних актах з прав людини. Нормами ЦК кожному гарантується право на повагу до його гідності й честі (ч. 1 ст. 297); гідність і честь фізичної особи є недоторканними (ч. 2 цієї ж статті).
У разі порушення права фізичної особи на честь і гідність вона вправі особисто звернутися до суду з відповідним позовом (ч. 3 ст. 297 ЦК), якщо згідно з чинним законодавством має повну цивільну дієздатність, або ж право звернення до суду набувають її батьки (опікуни, піклувальники, усиновителі) відповідно до норм цивільного законодавства про представництво в суді.
При вирішенні цивільних справ про захист честі, гідності та ділової репутації суди мають керуватися постановою Пленуму від 28 вересня 1990 р. №7.
Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов’язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.
Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред’явлений особою, про яку поширено такі відомості, а також її близькими родичами, якщо відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку й у разі поширення таких відомостей щодо члена її сім’ї або іншого родича, який помер. Така можливість базується на положенні ч. 4 ст. 32 Конституції, відповідно до якого кожен вправі вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім’ї.
Зобов’язаними суб’єктами названих правовідносин є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.

Фізична особа, стосовно якої поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди її інтересам, честі, гідності або діловій репутації, має право крім спростування таких відомостей вимагати також відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди суди до прийняття ЦК, у ст. 23 якого закріплено положення про відшкодування такої шкоди, керувалися переважно постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи є спростування відомостей, які їх порочать. Порядок спростування відомостей встановлюється законом або судом. Розгляд справ про захист честі й гідності надає широкі можливості для підвищення культури спілкування між людьми, глибшого з’ясування причин поширення недостовірної інформації та приниження людської гідності.
За змістом положення ЦК щодо такого захисту істотно відрізняється від ст. 7 ЦК 1963 р. Перш за все назва ст. 297 ЦК сформульована як «Право на повагу до гідності та честі», а ст. 7 ЦК 1963 р. — як «Захист честі і гідності та ділової репутації», тобто у сучасному цивільному законодавстві акцент зроблено насамперед на позитивному регулюванні особистих немайнових відносин. Законодавець, отже, вважає за необхідне закріпити такий стан поваги до гідності і честі фізичної особи з боку оточуючих осіб, за якого необхідність захисту прав, названих у Конституції найважливішими, настає в разі їх порушення.
Що ж стосується ділової репутації, то в ЦК з’явилась окрема норма — ст. 299 «Право на недоторканність ділової репутації», згідно з якою фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Таким чином, у новому законодавстві «розірвано» тривалу єдність трьох названих вище прав і відведено діловій репутації самостійне значення. Для більшої переконливості статті 297 та 299 «розділені» ст. 298 про повагу до людини, яка померла. Нині немає потреби в разі порушення права на недоторканність ділової репутації вести мову одночасно й про повагу до честі та гідності.
Юридична особа згідно зі ст. 94 ЦК має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Отже, на сьогодні не викликає заперечень можливість юридичної особи мати ділову репутацію як особисте немайнове право, тоді як наукові дискусії про право юридичної особи на честь і гідність не припиняються й досі. Виходячи з теоретичних роз’яснень, поданих на початку цієї статті, логічним є висновок про наявність в юридичної особи тільки права на недоторканність її ділової репутації.
В ч. 1 ст. 7 ЦК 1963 р. чітко зазначалося, що «громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності». В ЦК норму ст. 277 про право на спростування недостовірної інформації вміщено у гл. 20 «Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи», тобто зазначене право тепер не пов’язане тільки з питаннями захисту честі, гідності та ділової репутації і може бути підставою для самостійного звернення до суду за захистом порушених прав: «Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації».
Крім того, на нашу думку, норма ст. 277 ЦК повною мірою може застосовуватись і для захисту юридичних осіб, особисті немайнові права яких порушено внаслідок поширення про них недостовірної інформації, оскільки, по-перше, йдеться про особисті немайнові права, які згідно зі ст. 94 ЦК можуть належати юридичній особі: право на інформацію, право на недоторканність її ділової репутації; по-друге, можна застосовувати до юридичних осіб за аналогією загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи, закріплені у гл. 20 ЦК, з урахуванням попередніх зауважень і специфіки юридичних осіб; по-третє, як зазначено у ст. 94 ЦК, особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до гл. 3 ЦК «Захист цивільних прав та інтересів».
З огляду на зазначене, на нашу думку, недостатньо вдало сформульовано положення п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК, в якій закріплено право осіб на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав: моральна шкода полягає «у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи». Слід сформулювати таким чином — «у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи або приниженні ділової репутації юридичної особи».
Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї такої недостовірної інформації. Під «недостовірною» потрібно розуміти інформацію, що не відповідає дійсності.
Цивільно-правове поняття «спростування» має конституційно-правове закріплення. Так, ч. 4 ст. 32 Конституції кожному гарантовано право на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім’ї. Цей спосіб захисту є спеціальним: його специфіка полягає в немайновому характері тих благ, які підлягають захисту, і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав.
Під поняттям «спростування» розуміється доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чиїх тверджень, переконань або їх заперечення. Спростування має відбуватись, як правило, у формі, ідентичній поширенню інформації, а коли це неможливо чи недоцільно, — в адекватній чи іншій формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов’язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і цим порушила особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку застосовуються інші способи захисту — відповідь, висловлювання своєї думки тощо. Спростування недостовірної інформації як спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав фізичної особи має застосовуватись незалежно від того, була в діях заподіювача вина чи ні (ч. 6 ст. 277 ЦК).
Ще одним спеціальним способом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації є право на відповідь. Відмінність між поняттями «спростування» та «відповідь» істотна: спростування є, по суті, добровільним визнанням факту поширення такої інформації (в цьому разі фізична особа, права якої порушено, отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди), тоді як відповідь таких правових наслідків не має.
Подібним до права на відповідь є і право на власне тлумачення обставин справи (є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань — ст. 34 Конституції). Однак зазначене право передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації, і реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, але особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки. Іноді в юридичній літературі розрізняють ще право на коментар та репліку.
Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, згідно з ч. 2 ст. 277 ЦК належить членам її сім’ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам, тобто фактично необмеженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно.
Частиною 3 ст. 277 ЦК закріплено презумпцію, згідно з якою вважається, що якщо про особу поширено негативну інформацію, то така інформація є недостовірною. З цього приводу зазначимо, що, на жаль, не всі положення ЦК, які стосуються інформаційних відносин, можна вважати вдалими; зокрема, й правову презумпцію, сформульовану в ч. 3 ст. 277 ЦК: «Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною» (підкреслено нами. — О.К.).
Таким чином, до ряду термінів, які вже відомі національному законодавству, таких, як «недостовірна інформація»; «інформація, яка не відповідає дійсності»; «відомості, які не відповідають дійсності»; «відомості, які неправдиво викладені» (щодо яких точились і точаться й досі дискусії, хоча їх визначення або розуміння запропоновані у законодавстві, узагальненнях судової практики, науковій літературі), додається без роз’яснення суті новий — «негативна інформація».
Спробуймо самостійно знайти відповідь на питання: що ж розуміється під терміном «негативна» («негативний»), яким чином розуміти словосполучення «негативна інформація»?
У словнику С.І. Ожегова, наприклад, роз’яснено, що «негативный — то же, что отрицательный, противоположный позитивному» (с. 345), а «отрицательный» — это: 1) «заключающий отрицание, отвергающий что-нибудь»; 2) «дурной, плохой» (с. 411).
Такий найбільш загальний зміст терміну, що аналізується, але, по-перше, цей термін не є юридичним, доки він не роз’яснений в законі або не розтлумачений компетентним органом (навіть якщо він згадується в орфографічному, юридичному словнику); по-друге, є занадто суб’єктивним для цього конкретного випадку і, безперечно, призведе до різночитань чи навіть до помилок при його застосуванні.
Так, наприклад, як «негативна» може суб’єктивно сприйматись інформація, яка не є такою в загальному розумінні, і доведення її достовірності буде абсурдним. Те саме стосується й так званих оціночних суджень — тобто висловлювань, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, вживання мовних засобів на зразок сатири, гіпербол, алегорій, відомих практиці Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд), юрисдикція якого є обов’язковою з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР; далі — Конвенція).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У п. 1 ст. 10 Конвенції зазначено: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».
Свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. У своїй основі ст. 10 Конвенції має за зразок ст. 19 Загальної декларації прав людини 1948 р., від якої мало чим відрізняється. Статтею 10 кожному забезпечено загальний захист «вираження поглядів».
Аргументи, що висуваються на обгрунтування необхідності особливого захисту свободи вираження поглядів, інколи поділяють на дві групи: 1) свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є важливим інструментом досягнення інших суспільних цілей; 2) вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом — благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.
Тією мірою, якою свобода слова розцінюється як відповідний інструмент, вона співвідноситься з двома спорідненими цілями. В найбільш широкому значенні свободу слова обгрунтовують як найкращий спосіб забезпечити можливість з’ясувати істину. Стверджується, що безперешкодне зіткнення і, як результат цього, перевірка думок та ідей є найкращим способом поповнення знань.
Водночас друга група аргументів, якими обгрунтовується необхідність вільного вираження поглядів, спирається на ідею про те, що вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві. Так само і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, може бути вкрай важливою для формування тих особистих переконань, що лежать в основі нашої здатності до самовизначення.
Подібну оцінку двостороннього характеру цього права виклав Європейський суд, який наполягав на тому, що свобода вираження поглядів «становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи» (справа «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно зі ст. 34 Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір». Таким чином, у Конституції ніде не йдеться про винятки щодо «негативної» інформації.
Принципи, викладені у ст. 10 Конвенції, мають особливе значення у тих випадках, коли справа стосується преси, радіомовлення, телебачення, навіть якщо останні поширюють негативну інформацію. Хоча засоби масової інформації (далі — ЗМІ) не повинні переступати межі, встановлені, зокрема, для «захисту репутації інших осіб», на них лежить обов’язок повідомляти інформацію та ідеї в тій чи іншій сфері життя, що становить інтерес для громадськості, яка має право отримувати їх.
Усе викладене вище може бути підтверджене положеннями Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», в якому визначено, що свобода слова й вільне виявлення у друкованій формі своїх поглядів та переконань гарантуються Конституцією і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих ЗМІ. Цим же Законом встановлено заборону цензури масової інформації. Незаконне обмеження права на свободу слова, втручання у професійну організаційно-творчу діяльність ЗМІ та індивідуальну творчу діяльність журналістів, інші посягання на свободу інформаційної діяльності посадовими особами тягнуть кримінальну відповідальність.
Таким чином, журналіст має право написати критичний матеріал, вправі не тільки висвітлювати позитивні сторони життєдіяльності суспільства, а й звертати увагу на необхідність викоренення певних недоліків, порушень закону, про які йому стало відомо. В ряді випадків перешкоджання у поширенні інформації, поганої з точки зору певних осіб, тобто негативної, може навіть розглядатись як цензура, яка в Україні заборонена.
Так звана негативна інформація у певному її розумінні може стати результатом дій журналіста, який діяв добросовісно, перевірив її і має не лише права, а й обов’язок інформувати громадськість про будь-які прояви у суспільстві, не замовчувати інформацію заради суспільної та особистої безпеки членів суспільства, наприклад, якщо це стосується екологічної безпеки, корупції тощо. Подібні підходи існують на сьогодні в ряді чинних законів України.
На нашу думку, презумпція, яка пропонується у ч. 3 ст. 277 ЦК, навіть якби вона була сформульована так, як у проекті ЦК 1996 р.: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного», — може призвести і призведе до помилок на практиці, до порушень прав фізичних осіб, з одного боку, і ЗМІ — з іншого.
Важливо дотримуватись основних принципів інформаційних відносин, які викладені у ст. 5 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХII «Про інформацію», а саме:
«гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації».
Логічним є те, що відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила цю інформацію. Юридична особа вважається поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа, котра в ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків. У разі поширення недостовірної інформації невідомою особою фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими нормами Цивільного процесуального кодексу України щодо окремого провадження.
Недостовірна інформація може міститись у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Такий документ згідно з ч. 5 ст. 277 ЦК має бути відкликаний. До документів, про які йдеться у зазначеній статті, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.
Особлива увага приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших ЗМІ. Така особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж ЗМІ в порядку, встановленому законодавством, а якщо це неможливо у тому ж ЗМІ у зв’язку з припиненням його діяльності, то відповідь чи спростування мають бути оприлюднені в іншому ЗМІ за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, і незалежно від вини цієї особи.
Спростування має бути набрано тим же шрифтом і надруковано під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилась інформація, яка спростовується. Вважається, що місце доцільно обирати з урахуванням його найбільшої ефективності. В Україні на сьогодні вже законодавчо вирішено питання щодо обсягу спростування поширеної неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та репутацію осіб, тобто законом визначено верхню та нижню межу обсягу тексту спростування, що публікується в друкованому ЗМІ. У ст. 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» вказано, що «обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу». Законодавець ввів заборону на будь-які скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди. Крім того, в п. 9 постанови Пленуму від 28 вересня 1990 р. № 7 зазначено, що спростовуване повідомлення має бути опубліковане «в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску».
Частина 7 ст. 277 ЦК містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється в такий же спосіб, у який вона була поширена, про що йшлося вище.
Поняття «ділова репутація» вживається поряд із поняттями «честь», «гідність». У певному розумінні саме поняття «репутація» збігається з поняттям «честь» у її зовнішньому об’єктивному значенні. При цьому репутація людини залежить від неї самої, формується на основі її поведінки. Наскільки людина турбується за свою репутацію, можна судити виходячи з її вчинків. Репутація може бути позитивною або негативною і має рухомий характер залежно від того, на якій інформації вона базується.
Ділова репутація являє собою приватний випадок репутації взагалі, яка склалася щодо особливостей конкретної фізичної особи (її переваг та недоліків). Враховуючи те, що йдеться про абсолютні суб’єктивні права, суть обов’язку невизначеного кола зобов’язаних осіб полягає в утриманні від посягання на ділову репутацію фізичної особи. Це вказує на визначальне значення дій не самої управомоченої особи, а утримання від дій зобов’язаних осіб. Протягом довгого часу в законодавстві і юридичній літературі право на честь і гідність та право на ділову репутацію об’єднувалися в одне суб’єктивне право громадян. Згідно з положеннями ЦК право на недоторканність ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи, а право на повагу до гідності та честі закріплено у ст. 297 цього Кодексу. Зі змісту ч. 1 ст. 299 ЦК можна зробити висновок про те, що ділова репутація властива фізичній особі як такій, без уточнення, які саме категорії фізичних осіб можуть її мати. Крім того, у цій статті право формулюється як право на недоторканність ділової репутації, а не як право на ділову репутацію.
У науковій юридичній літературі є висловлювання щодо того, що носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб’єкти цивільного права; що не можуть мати ділову репутацію, наприклад, пенсіонери, що не працюють, або інваліди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою 6. Таким чином, робиться висновок про те, що ділову репутацію як таку можуть мати громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, виробники матеріальних благ (товарів, послуг, робіт тощо) та юридичні особи. Проте не заперечується те, що на захист своєї репутації вправі розраховувати педагоги, лікарі, державні службовці й багато інших. Змістом такої репутації є оцінка не ділових (підприємницьких), а саме професійних і службових якостей фізичної особи. Пропонувалося також неодноразово називати цю репутацію не діловою, а професійною чи службовою. Виходячи з цього ділова репутація (у вузькому розумінні) визначалась як суспільна оцінка підприємницьких якостей суб’єкта, а суб’єктами ділової репутації називалися суб’єкти підприємницької діяльності, тобто громадяни-підприємці та юридичні особи. Проте носієм ділової репутації може бути як громадянин-підприємець, так і фізична особа, яка працює за договором. Положення ст. 299 ЦК не дає підстав для подібної класифікації і не визначає чітко суб’єктів названого права, залишаючи простір для різночитань.
Частина 2 ст. 299 ЦК до загальних положень про захист особистих немайнових прав, закріплених у ст. 275 названого Кодексу, вказує на те, що з позовом про захист своєї ділової репутації фізична особа може звернутися до суду.
Таким чином, цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації, відомий вітчизняній правовій системі з 1961 р., був істотно реформований за період розвитку незалежної України і набув нових рис із закріпленням положень про особисті немайнові права у нормах ЦК. Значна кількість проблем була вирішена законодавцем з урахуванням судової практики, однак практика породжує нові запитання, відповідь на які покликані дати наука цивільного права, міжнародно-правовий досвід інших країн, зокрема європейських, а також подальше удосконалення цивільного законодавства.

СУДОВА ПРАКТИКА
Якщо відомості опубліковано у пресі або поширено іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), суд притягує як відповідачів автора та відповідний орган масової інформації, а саме — редакцію, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації.
Суд у ряді випадків може встановити, що автор використав у публікації відомості, одержані з офіційного джерела. Тоді слід обговорити питання про притягнення до участі у справі як відповідача організацію або службову особу, які надали оспорювані позивачем відомості.
При опублікуванні таких відомостей без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі виступає орган, що здійснив випуск масової інформації, а у позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені яких видано документ. За умови, якщо автор дасть згоду на розкриття свого імені, він притягується до участі у справі як співвідповідач.
Так, 20 березня 1995 p. Б. звернувся до суду з позовом до Д. про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що у квітні 1994 p. напередодні повторного голосування на виборах народного депутата України по П'ятихатському виборчому округу № 104 у м. Жовті Води та у П'ятихатському районі була розповсюджена масовим тиражем незареєстрована газета "Вибір-94. Спеціальний випуск" (редактор Д.), яка містила ряд статей, що не відповідали дійсності, ганьбили честь і гідність Б. та заподіяли йому велику моральну шкоду під час виборів.
Посилаючись на зазначені обставини, Б. просив визнати перелічені у позові відомості (19 епізодів) такими, що не відповідають дійсності, зобов'язати відповідача спростувати їх і публічно вибачитися, а також стягнути 90 млн крб. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтоводського міського суду від 22 вересня 1995 p. позов задоволене частково. Суд ухвалив визнати такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію Б., відомості, поширені в статті "В інтересах третього стану", зобов'язав газету "Жовтоводські вісті" протягом місяця із часу набрання рішенням законної сили надрукувати спростування, а також стягнув з Д. на користь Б. 14 млн крб. на відшкодування моральної шкоди. У касаційному порядку справа не розглядалася.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення. Президія Дніпропетровського обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні, зокрема, у поширені недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи. У зв'язку з тим, що згідно з вимогами ст. 20 закону згадане разове видання є засобом масової інформації, особи, причетні до поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганьблять честь і гідність особи, повинні нести відповідальність на підставі положень статей 47 —49 закону, ст. 7 ЦК України.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7, відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганьблять позивача.
Якщо пред'явлено позов про спростування відомостей, опублікованих у пресі, як відповідачі притягуються автор та орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При публікації або іншому поширенні відомостей без зазначення автора орган масової інформації на вимогу суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спростування яких пред'явлено позов. При опублікуванні цих відомостей без зазначення автора відповідачем у справі має бути орган, який здійснив випуск засобу масової інформації.
Засіб масової інформації "Вибір-94. Спеціальний випуск" вмістив п'ять статей, інформація яких, на думку позивача, принижує його честь і гідність. Одні статті опубліковані без зазначення авторів, інші — із зазначенням прізвищ. На порушення вищезгаданих норм закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України суд не притягнув до участі в справі як відповідачів названих авторів статей (Г., ЦІ., Х.,), а також їих, прізвища яких не зазначено.
Суд першої інстанції не з'ясував повно і всебічно всіх обставин, які мають значення у справі, не розглянув усіх заявлених позивачем вимог (за п'ятьма статтями), тобто ухвалив судове рішення з порушенням статей 15, ЗО і 62 ЦПК.
Враховуючи наведене, президія Дніпропетровського обласного суду задовольнила протест заступника Голови Верховного Суду України, рішення Жовтоводського міського суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, разові друковані видання з визначеним тиражем вважаються друкованими засобами масової інформації і згідно зі ст. 47 Закону України "Про інформацію" несуть відповідальність за поширення недостовірної інформації, яка ганьбить честь і гідність особи.
При пред'явленні позову про спростування опублікованих друкованим засобом масової інформації відомостей до участі в справі як відповідачі, крім зазначеного засобу масової інформації, притягуються й автори публікацій як позначені, так і не позначені в публікації1.
Суди враховують, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України вимоги громадян або організацій про спростування опублікованих засобами масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність особи, розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до органів масової інформації щодо спростування зазначених відомостей.
Відповідно до ст. 7 ЦК України обов'язок позивача у цивільній справі — довести лише сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать, особою, до якої пред'явлено позов. Крім того, позивач має право подати докази невідповідності дійсності таких відомостей.
Позовна заява має містити дані про те, які саме відомості, що порочать особу, поширені відповідачем, із зазначенням часу, способу й осіб, яким такі відомості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей.
Таким чином, обов'язок доведения того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача.
У червні І993 р. В. С. пред'явив позов до Д. М., Б. І., "М. І. та Б. В. про захист честі і гідності. На обгрунтування позовних вимог він посилався на те, що РБУ-3, працівниками якого є відповідачі, неякісне виконало роботи з реконструкції належного йому будинку, а коли він почав писати на них скарги, відповідачі Д. М., Б. І. та М. І. 18 червня 1990 р. надіслали на адресу ректора Львівського державного університету лист наклепницького характеру. В ньому вони звинувачували В. С. у написанні безпідставних скарг, а також стверджували, що він, аби примусити робітника Б. В. працювати понадурочне, запевнив останнього, що сприятиме вступу його дочки до університету. Посилаючись на те, що викладене в листі не відповідає дійсності, порочить його честь і гідність, позивач просив ухвалити рішення, яке б спростувало ці відомості, та стягнути з відповідачів 60 млн крб. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Цей позов було об'єднано з аналогічним позовом В. С. до Д. М. та П. М. і всі вимоги розглянуто в одному провадженні. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 листопада 1993 р. в позові В. С. було відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 27 грудня 1993 р. рішення районного суду було залишено без зміни, а постановою президії цього суду від 2 серпня 1996 р. відхилено протест заступника Генерального прокурора України на ці судові рішення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень у частині відмови в позові, пов'язаному з листом колективу РБУ-3 до університету і заявою Б. В. з приводу обіцянки В. С. влаштувати дочку заявника до університету за надані ним послуги з будівництва другого поверху будинку. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що викладені в листі колективу РБУ-3 на ім'я ректора університету відомості не належать до таких, які порочать честь і гідність позивача, та що цим зверненням колектив намагався запобігти подальшому поширенню В. С. у своїх скаргах недостовірних відомостей, які порочать репутацію РБУ-3. Що стосується відомостей щодо обіцянки В. С. посприяти за відповідні кошти вступові до університету дочки Б. В., повідомлених останнім у своїх заявах на ім'я начальника РБУ-3 і до прокуратури, то суд визнав ці факти достовірними, оскільки їх підтвердив відповідач у судовому засіданні.
З такими висновками районного суду погодилися судова колегія та президія обласного суду, які залишили рішення без змін.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7, при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст. 7 ЦК України, суди повинні з'ясовувати, чи було поширено відомості, про спростування яких пред'явлено позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають вони дійсності.
Відповідно до ст. 7 ЦК України відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред'явлено позов. Позивач також має право подати докази невідповідності таких відомостей дійсності. Громадянин або організація, щодо яких поширено відомості, які не відповідають дійсності й завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням таких відомостей.
Як встановив суд, В. С. довів той факт, що 18 червня 1990 p. працівники РБУ-3 Д. М., Б. І. та М. І. підписали й надіслали на ім'я ректора Львівського державного університету лист, в якому давалася негативна оцінка особистих якостей позивача і бралися під сумнів рівень його професійних знань і спроможність займатися викладацькою діяльністю. Поширення цих відомостей підтверджується доказами, які є в матеріалах справи і не оспорювалися відповідачами в судовому засіданні. Водночас суд не взяв до уваги вимоги ст. 7 ЦК України про те, що саме відповідач має довести відповідність дійсності поширених відомостей, а позивач — лише факт поширення їх даною особою.
Всупереч ст. 203 ЦПК суд не зазначив у рішенні, саме на підставі яких доказів він дійшов висновку про те, що поширені відомості не завдають шкоди інтересам, честі, гідності та діловій репутації позивача як викладача університету. Суду слід було з'ясувати ці питання, оскільки вони мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Матеріали справи свідчать, що відповідач Б. В. у листі на ім'я начальника РБУ-3 написав: "За виконану роботу В. С. обіцяв мені влаштувати дочку в університет, оскільки має великий блат і знайомих". У судовому засіданні Б. В. продовжував стверджувати, що позивач обіцяв йому влаштувати дочку в університет, для чого треба було віддати 15 "кусків". Проте суд на порушення вимог статей 1, ЗО і 40 ЦПК доводи відповідача ретельно не перевірив, зокрема не обговорив питання про виклик у судове засідання і допит свідків, на яких той посилався. Не дослідив суд і матеріали прокурорської перевірки, яка проводилася у зв'язку зі зверненням відповідача, хоч ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Судова колегія та президія обласного суду не звернули уваги на зазначені недоліки й залишили рішення без зміни.
Оскільки за таких обставин постановлені у справі судові рішення залишатися в силі не можуть, судова колегія Верховного Суду України скасувала їх і направила справу на новий розгляд.
Таким чином, у справах про захист честі, гідності та ділової репутації суди мають виходити з того, що позивач повинен довести факт поширення відомостей, які порочать його честь, гідність або ділову репутацію, саме відповідачем, а той зобов'язаний довести, що ці відомості відповідають дійсності.
Підставою правовідносин, що розглядаються, є протиправна дія, а саме: поширення відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію громадянина або організації і не відповідають дійсності або викладені неправдиво.
Судова практика тлумачить цей юридичний факт таким чином.
При розгляді цивільних справ, порушених за ст. 7 ЦК України, суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування 'in у пресі, передачу по радіо, телебаченню, використання інших засобів масової інформації, викладення у характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення у публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоч би одній людині, що вказує на те, що поширення відомостей може відбуватися в будь-якій формі.
Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) у громадських місцях плакатів, лозунгів, Інших творів, а так само розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать честь і гідність громадянина або організації. Якщо такі відомості повідомлено лише особі, якої вони стосуються, то це поширенням не визнається. У такому разі, якщо для цього є підстави, особа має право ставити питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп або подати заяву до товариського суду.
У вересні 1996 p. Б. А. та Б. В. пред'явили позов до Л. Н. про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди в сумі 1 тис. грн. Позивачі зазначали, що в березні 1995 p. відповідачка поширила відомості про крадіжку ними з її господарства п'яти мішків цукру. Посилаючись на те, що поширені відомості не відповідають дійсності, порочать честь і гідність їхньої сім'ї та завдають їм моральної шкоди, позивачі просили задовольнити їхні вимоги.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від ЗО вересня 1996 p. позов задоволене частково. Ухвалено визнати поширені відповідачкою відомості такими, що не відповідають дійсності, та стягнути з неї на користь позивачів 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судової колегії Вінницького обласного суду від 12 листопада 1996 p. рішення суду змінено і на користь кожного з позивачів стягнуто по 250 грн. на відшкодування моральної шкоди, в іншій частині рішення залишено без змін.
Протест прокурора Вінницької області на зазначені рішення постановою президії Вінницького обласного суду від 6 березня 1997 р. та протест заступника Генерального прокурора України ухвалою судовою колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 23 липня 1997 p. залишено без задоволення, а ухвалені рішення — без зміни.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування всіх судових рішень як таких, що не відповідають вимогам матеріального закону. Пленум Верховного Суду України визнав, що протест піддягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7 (зі змінами, внесеними до цього пункту постановою від 4 червня 1993 p. №3), при розгляді справ, порушених за ст. 7 ЦК України, суди повинні з'ясовувати, чи поширено відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
Суд встановив, що 28 березня 1995 р. Л. В., чоловік відповідачки, звернувся до Немирівського РВВС Вінницької області із заявою про викрадення з його господарства невідомими особами п'яти мішків цукру. 29 березня 1995 p. відповідачку Л. Н. допитав слідчий як свідка. Серед інших відомостей, які стосувалися вчиненого злочину, вона висловила припущення про можливість вчинення крадіжки Б. В., на підставі чого у господарстві сім'ї Б-х було проведено обшук. Викладене підтверджується матеріалами кримінальної справи, порушеної Немирівським РВВС, щодо факту крадіжки цукру, поясненнями самих позивачів та іншими матеріалами, долученими до справи як докази.
Проте, оцінюючи ці факти, суд дійшов неправильного висновку, що в даному випадку мало місце поширення неправдивих відомостей, про спростування яких був пред'явлений позов, оскільки за ст. 7 ЦК України та виходячи з вищезазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України звернення громадянина до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей. Тому, враховуючи й те, що доказів, які б свідчили про поширення відповідачкою відомостей серед інших осіб, не встановлено, суд першої інстанції не мав достатніх підстав для задоволення позову, а в суди касаційної і наглядової інстанцій — погодитися з таким рішенням.
Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлено повно і правильно, у збиранні або додатковій превірці доказів потреби немає, однак було допущено помилку в застосуванні матеріального права. Пленум Верховного Суду України скасував усі ухвалені в справі судові рішення і в задоволенні позову подружжя Б-х до Л — в про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди відмовив.
Таким чином, за змістом ст. 7 ЦК України та згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7, звернення громадянина до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей1.
До відомостей, що порочать особу, слід віднести ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.
Відповідно до ст. 7 ЦК України громадянин або організація, відносно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд із спростуванням цих відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди — один рік. Цей строк у разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.
В одному провадженні в цивільній справі про спростування відомостей, які порочать честь і гідність громадянина'або організації, можуть розглядатися вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вказаними діями, і суд вирішує такі вимоги відповідно до статей 440 і 441 ЦК України, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.
Відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.
Важливо підкреслити, що в цивільному праві захист честі і гідності та ділової репутації не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що їх порочать, на відміну від кримінального права, в якому відповідальність настає за навмисні дії винного — за образу та наклеп. Оскільки вибір способу захисту честі і гідності належить громадянинові, суд, приймаючи заяву або скаргу, зобов'язаний з'ясувати, чи просить заявник спростувати поширені відомості у порядку цивільного судочинства, чи його вимоги полягають у притягненні особи до кримінальної відповідальності за наклеп або образу. При цьому враховується, що не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства позови про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах слідчих та інших відповідних органів, для оскарження яких законом встановлено інший порядок.
31 липня 1997 р. Д. звернулася із позовом до Жовтневого районного суду м. Одеси про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що в ухвалі зазначеного суду від 1 липня 1997 p. вказано, що заява про забезпечення позову від 9 червня 1997 p. є надуманою і задоволенню не підлягає. Вважаючи, що даний вислів є образливим, не відповідає дійсності, порочить її честь і гідність, позивачка просила задовольнити її вимоги.
Ухвалою судді Одеського обласного суду від 7 серпня 1997 р. у прийнятті позовної заяви Д. відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК.
Д. подала скаргу, в якій просить ухвалу судді скасувати, матеріали скарги направити в той самий суд на розгляд по суті іншим суддею, а також визнати, що порушено її конституційне право, і вирішити спір на підставі Конституції, статті якої є нормами прямої дії.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суд обгрунтовано виходив із вимог п. 1 ст. 13 ЦПК, оскільки в порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування відомостей, що містяться в судових рішеннях, для оскарження яких законом встановлено інший порядок.
Д. могла оскаржити ухвалу щодо забезпечення позову в порядку, передбаченому ст. 157 ЦПК, не заявляючи позову. За таких обставин ухвала судді відповідає вимогам п. 1 ст. 136 ЦПК. Підстав для її зміни або скасування не встановлено.
Враховуючи наведене, судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України ухвалу судді Одеського обласного суду залишила без зміни, а скаргу Д. — без задоволення.
Таким чином, особа, яка вважає, що зміст ухвали суду в цивільній справі принижує її честь і гідність, може оскаржити цю ухвалу в порядку, встановленому ЦПК, а не за правилами ст. 7 ЦК України про захист честі, гідності та ділової репутації'.
Слід зазначити, що поширення відомостей, які не відповідають дійсності або неправдиво викладені і які порочать честь і гідність громадянина визнається у відповідних випадках кримінальним правопорушенням, а не цивільним, і потерпілий має право звернутися до суду із заявою про притягнення винного до кримінальної відповідальності за статтями 125, 126 Кримінального кодексу України.
Виправдання підсудного в кримінальній справі про наклеп за відсутністю у його діях складу злочину не є перешкодою для потерпілого пред'явити позов у порядку, передбаченому ст. 7 ЦК України, оскільки вимоги про спростування відомостей, що ганьблять його честь і гідність, підлягають задоволенню і в разі їх помилковості. Суди, крім того, виходять із того, що виправдання підсудного за відсутністю події злочину або поширення відомостей, що відповідають дійсності, не дає потерпілому права вимагати спростування відомостей у порядку цивільного судочинства у зв'язку з тим, що у вироку дано оцінку зазначеним обставинам.
Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або організації.
Порядок спростування відомостей встановлюється законом або судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України, якщо відомості були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони мають бути спростовані у тому самому друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлює суд.
У рішенні суду при задоволенні позову за ст. 7 ЦК України зазначається, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказується на спосіб спростування та визначається строк, протягом якого воно має бути здійснене, тобто встановлюються конкретні засоби захисту: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; публічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організацію, в якій були повідомлені названі відомості.
В разі потреби суд може викласти текст спростування відомостей.
За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростовуватися у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни документа та ін.)
Суд може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску.
При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.
Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підвищенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше з'ясовувати причини поширення неправдивих вигадок та приниження людської гідності.

Громадянин України
  • 0
  • 0
  • Ответить

Що ж було насправді (розповідь очевидця):

25 квітня 2015року інтернетвидання Перший Криворізький розмістив на своїх шпальтах журналістську статтю «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю», автор журналістської статті невідомий, а загальне поняття «Перший Криворізький» нічого нам не говорить. http://1кr.uа/nеws-20601.htмl
Також було викладене посилання на відео розміщене на інтернетресурсі «УоuTubе» (режисер цього відео також невідомий). https://www.уоutubе.сом/wаtсh?v=УDохмfQА4pУ

А що ж було насправді:
За словами підприємця, Пасічника Олександра Віталійовича, до нього дійшли чутки, що ТОВ «Євромоноліт», директор Лакуста Людмила Сергіївна, обробляє земельні паї, які зареєстровані за ФОП Пасічник, як орендатором відповідно до чинного законодавства України.
Він попросив Коваль Сергія Юрійовича, щоб він на своєму автомобілі «Dаеwоо Sеns», відвіз його до тієї земельної ділянки де незаконно ведуться польові роботи.
Під’їжджаючи до поля, я побачив там трактор, який обробляв землю та відразу зателефонував в міліцію, приблизно о 14 годині 35 хвилин та повідомив черговому, що якась невідома техніка працює на земельних паях, які зареєстровані за ФОП Пасічник, як орендатором. Такі ж саме пояснення дає і Коваль Сергій Юрійович.
Через деякий час прибула міліція та почала виясняти, що тут коїться. Тракторист, який працював подзвонив своєму начальнику та визвав його.
Гр. Лакуста Руслан Миколайович приїхав на автомобілі «Нива» синього кольору, з ним в автомобілі була його дружина, гр. Лакуста Людмила Сергіївна, яка являється директором ТОВ «Євромоноліт», також з автомобіля вийшло ще декілька невідомих осіб. Вийшовши з автомобіля, гр. Лакуста Руслан Миколайович та його дружина гр. Лакуста Людмила Сергіївна відразу почали погрожувати Коваль Сергію Юрійовичу та Пасічнику Олександру Віталійовичу фізичною розправою, погрожували вбивством, супроводжуючи погрози нецензурною лайкою.
Зі свідчень Коваль Сергія Юрійовича: «Підійшовши до мого авто, гр. Лакуста Р.М. почав смикати ручку дверей та бити кулаком по склу. Я попросив його відійти від мого автомобіля, замість цього в мою сторону посипались погрози та брудна лайка. Він казав, що зараз приїдуть його хлопці і вб’ють нас.
В цей же час його дружина гр. Лакуста Л.С. почала підбурювати невідомих нам людей (в кількості п’ять осіб) на те, щоб вони перевернули моє авто та скинули його у річку. Вона обперлась на мій автомобіль на почала бити дзеркало заднього виду зі словами: «Я маю право розбити твоє авто і мені за це нічого не буде». Я попросив відійти від моєї машини і в мою сторону знову посипались погрози та брудна лайка.
Через деякий час до нас під’їхала ще одна машина «Hоndа Сiviс» державний номер АЕ 80- СА. З автомобіля вискочив порубок з сокирою і зі словами: «Хто тут самий модний», - кинувся на мене з сокирою. Його зупинили мати з батьком, відібравши сокиру. В ході словесної суперечки, він знову кинувся на мене, збив мене з ніг та почав бити мене ногами, після його підбурювань до нього долучився і його батько (гр. Лакуста Руслан Миколайович) і 3-4 особи, на які я вказав вище та були мені невідомі. Хто нас розняв, я не бачив»
«Першим Криворізьким» на відео було зафіксовано початок бійки (7:34), але чомусь оператор «Першого Криворізького» виключив свою камеру, щоб не показувати, як били людину в присутності працівників міліції та прокуратури Софіївського району і як реагували працівники міліції на побиття.

Зі свідчень Коваль Сергія Юрійовича: «Через деякий час під’їхав начальник Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської області зі своїм замом.
Після моїх слів: «Чому органи міліції не втручаються і не припинять свавілля?», начальник Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської, не належним для своєї посади тоном відповів: «Що якщо я зараз дозволю, вас зараз порвуть»
Потім приїхали працівники прокуратури Софіївського району Дніпропетровської області та вручили Пасічнику Олександру постанову про підозру в використання завідомо підробленого документа та повістку до прокуратури.
Після цього, я попросив у працівників внутрішніх органів, щоб нас супроводжували в районний відділ міліції. Моя вимога працівниками внутрішніх органів була проігнорована.
В цей момент син гр. Лакусти Руслана Миколайовича почав розводити вогнище в метрі від мого автомобіля зі словами "Хер ви кудись поїдете". Після його вказівки, йому почали допомагати вище згадані мною невідомі особи.
Після цього я підійшов до начальника Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської області з проханням припинити це свавілля та запитав: «Чому працівники міліції без діють?»
На що начальник Софіївського районного відділу відповів: «Машина ж не горить», хоч автомобіль стояв всього в метрі від вогнища.
Потім начальник Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської області дав вказівку своїм підлеглим заблокувати моє авто службовим автомобілем, що я не зміг нікуди поїхати.
При цьому начальник Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської області спілкувався зі мною по-хамському, зневагою, зверхнє, на «ТИ», говорячи мені: «Що я можу зробити з тобою все, що захочу».
Зі свідчень Пасічника Олександра Віталійовича: «Потім під’їхав автомобіль ВАЗ 2110 державні номери АЕ 44-45 . З нього вийшло ще декілька осіб (3-4 чоловіка), ці особи були мені невідомі. Ці люди приїхали за вказівкою гр. Лакусти Р.М., оскільки різні накази, які віддавав гр. Лакуста Р.М. виконувались ними швидко і без заперечень. Із цієї маси людей, я впізнав лише Кругляка Євгена. Ця людина вже спричиняла мені фізичні травми.
Через деякий час приїхав автомобіль «Hоndа» голубого кольору.
З автомобіля «Hоndа» вийшов якийсь хлопець, почав теж кричати, лаятись та погрожувати вбивством. Після цього повернувся до автомобіля і дістав сокиру, почав нею махати та кидатись з сокирою на Сергія. Підбігли працівники міліції та почали всіх розтягувати, гр. Лакуста Л.С. забрала сокиру і поклала її до автомобіля. Потім я вже зрозумів, що невідома особа, яка приїхала на автомобілі «Hоndа», являється сином гр. Лакусти Р.М. та гр. Лакусти Л.С. Коли я це все побачив то зрозумів, що міліції не в силі справитись з подіями, які тут кояться і я відразу почав дзвонити на гарячу лінію МВС України.
Через деякий час після мого дзвінка на гарячу лінію МВС України, на місце подій прибув начальник Софіївського районного відділу ГУ МВС України Дніпропетровської та його помічник. Але це не зупинило тих подій, що там відбувались. Гр. Лакуста Р.М. вів себе ще зухваліше
Ця вся маса людей, котра приїхала з гр. Лакустою Р.М., почала перекидати наш автомобіль «Dаеwоо Sеns», бити автомобіль, а в цей час міліція стояла і дивилась на те, що відбувається, потім почалась бійка, почали бити Сергія, 4-5 чоловік, їх розтягли, через деякий час знову почали його бити.
Потім вони хотіли підпалити наш автомобіль, розпалили вогнище біля нього. Сергій почав його гасити, вони знову накинулись на Сергія і почали його знову бити. Підбігла міліція і розтягла їх. Я та Коваль С.Ю. просили міліцію, щоб вони дали нам дорогу виїхати відтіля, але міліція не реагувала на наше прохання»

В статті «Першого Криворізького» є абзац (мовою оригіналу): «Крім того, журналістам «Першого Криворізького» вдалося дізнатися, що серед тих, хто «підписав» договір 8 осіб, яких зовсім немає в живих. Також, з власних джерел стало відомо про підтверджених вже 5-ти підписів, які були підроблені.

Питання до «Першого Криворізького» - «підтвердження вже 5-ти підписів, які були підроблені» потребують відповідних доказів, судових рішень, що встпили в законну силу(презумпція невинуватості).
То як незалежні журналісти «Першого Криворізького» могли надати таку інформацію, без відповідних доказів?

Зі статті «Першого Криворізького»: «Водитель авто, который вышел из машины «заступиться за обиженного друга», активно провоцировал людей на конфлікт», але на відео видно, що водій авто постійно держиться осторонь натовпу та людей не провокує, а от літня людина в плямистій камуфляжній жилетці, бігає навколо автомобіля «Dаеwоо Sеns», в якому знаходиться Пасічник Олександр Віталійович, лається брудною лайкою, погрожує «втоптати в землю», при цьому а ні співробітники міліції, а ні співробітники прокуратури не реагують, а ні на лайку цієї людини, а ні на погрози в сторону Пасічника Олександра Віталійовича.

ватник
  • 5
  • 3
  • Ответить

В УССР такого беспредела некогда небыло.

Житель
  • 8
  • 0
  • Ответить

Н-дааа, походу забрехалась редакция Первого криворожского! Неужто заказной материал??? Раньше не замечал за ними такого. Жаль...Хороший был ресурс. .. когда-то :(

Громадянин України
  • 0
  • 0
  • Ответить

Зі статті «Першого Криворізького»: «Присутствующими правоохранителями были вызваны работники ГАИ, которые направили трактора на штраф площадку».
А що ж було насправді:
- на місце подій прибув співробітник ДАІ (прізвище не називаємо з етичних міркувань) котрий почав вимагати від Пасічника О.В. відігнати техніку на штраф майданчик Софіївського РВ ГУМВС;
- на запитання Пасічника О.В. «на якій правовій підставі він повинен це робити?» прибулий співробітник ДАІ повідомив, що це вказівка прокурора?!!!...
- на вимогу Пасічника О.В. до співробітника ДАІ надати відповідний, оформлений в установленому законом порядку процесуальний документ на підтвердження його вимоги та законності дій (вимог) прокурора, співробітника ДАІ сказав, що в нього такого документу немає…?!!... це усна вимога…?!!..
- після таких слів Пасічник О.В. роз’яснив співробітнику ДАІ деякі положення норм Конституції України (ст.19) та закону України «Про міліцію» після чого співробітник ДАІ вибачився та поїхав у своїх справах, а частково пошкоджена ( навмисно) Лакуста & К техніка була відправлена до місця постійного базування (де зараз і знаходиться), а не на штраф майданчик Софіївського РВ ГУМВС ( що може підтвердити і сам Софіївський РВ ГУМВС, а також факт відсутності відповідних протоколів постановлення ТЗ (транспортних засобів) на штраф майданчик

ЮРИСТ
  • 5
  • 1
  • Ответить

- вельмишановна редакція «Першого Криворізького», у мене до Вас запитання суто професійного, юридичного характеру:
- А ЧИ МАЄТЕ ВИ У СВОЄМУ ШТАТІ ПРОФЕСІЙНОГО ЮРИСТА, КОТРИЙ ВИЧИТУЄ ВАШІ СТАТТІ ПЕРЕД ПУБЛІКАЦІЄЮ?...
На таке запитання мене навели роздуми над тими коментарями, що розміщені під вошою публікацією «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю», а саме:
Цитата «Першого Криворізького»:
«…Работниками милиции и прокуратуры были составлены соответственные протоколы и предъявлено предварительное обвинение…»
Запитання професійного юриста:
- а що це за процесуальний документ під назвою «…предварительное обвинение…»?, на скільки мені відомо в чинному КПК України такої норми немає;
- якщо складено «… соответственные протоколы и предъявлено предварительное обвинение…» то коли та як? Швидкі хлопці в погонах внесли повідомлення про кримінальне правопорушення до ЄРДР (ст.214 КПК України), встигли провести відповідні процесуальні дії які передують пред’явленню (цитую) «…предварительное обвинение…»?
Цитата «Першого Криворізького»:
«…Вследствие проведенного расследования подтвердилось, что техника на поле действительно принадлежит гражданину Квасову …»
Запитання професійного юриста:
- відповідно до норм чинного КПК України:
Стаття 214. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Запитання по суті:
- якщо має місце «…«…Вследствие проведенного расследования подтвердилось …» то коли та як? Швидкі хлопці в погонах внесли повідомлення про кримінальне правопорушення до ЄРДР (ст.214 КПК України), встигли провести відповідні процесуальні дії ( редакція пошліться на відповідні матеріали) і саме головне….
ХТО ТА НАЯКІЙ ЗАКОННІЙ ПІДСТАВІ РОЗКРИВ ВАМ МАТЕРІАЛИ ЗАЗНАЧЕНОГО ВАМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ?!! В ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ?, АДЖЕ ЦЕ КВАЛІФІКУЄТЬСЯ ЯК ПОСАДОВИЙ ЗЛОЧИН…

Коваль Сергій Юрійович
  • 7
  • 2
  • Ответить

Я - Коваль Сергія Юрійовича – безпосередній учасник подій, про які викладено в публікації «Першого Криворізького» - Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю.
Я той самий водій, про якого Ви написали відверту брехню (цитую) «Водитель авто, который вышел из машины «заступиться за обиженного друга», активно провоцировал людей на конфликт…».
Підкреслюю – це відверта брехня «Першого Криворізького», що підтверджується наявними у мене відео записами, з яких чітко вбачається, що я навпаки всіляко уникав сутичок, навпаки, мене жорстко та цинічно в присутності співробітників міліції (котрі бездіяли) побили.
У мене до Вас запитання, шановна редакція брехня «Першого Криворізького»:
- а чому Ви не написали про те як у лютому місця 2015 року замовники Вашої статті (ТОВ «Євромоноліт», директор та власник гр. Лакуста Людмила Сергіївна) руками своїх підручних жорстоко побили мене (зняти побої, я лікувався у КЗ «Міска лікарня №2 (тисячка))?,по даному факту відкрито досудове кримінальне провадження, яке на даному етапі успішно затягується міліцією…
- наступне моє запитання до Вас суто риторичного характеру – якщо до Вас буде подано позов про захист честі, гідності та ділової репутації (спростування публікації та відшкодування завдано морально шкоди, чи готові Ви відповідати за свої дії…???...

сват
  • 8
  • 2
  • Ответить

Вот вам и первый криворожский брехун канал заказухой занимается,и боты не нужны.....интересто сколько бабла срубили,или с ними будующим урожаем расчитаются

Українка
  • 0
  • 0
  • Ответить

Згідно зі ст. 18 Закону про оренду землі договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Відповідно до п. 1 ст. 202 Земельного кодексу державна реєстрація земельних ділянок здійснюється в складі Державного реєстру земель, а згідно з п. 2 цієї статті Державний реєстр земель складається із двох частин:

книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю й на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
поземельної книги, що містить відомості про земельну ділянку.

У наказі № 5 наведено типову форму, яку використовують при укладанні договорів оренди між громадянами — власниками сертифікатів на земельний пай і підприємствами, установами, організаціями, що використовують землю для сільськогосподарських потреб. Основна особливість зазначеної форми — це обов'язкова наявність даних, що відображають специфіку сільськогосподарського землекористування. Крім прізвища, імені та по батькові, а також адреси фізичної особи слід зазначити номер сертифіката на земельний пай, ким його видано та дату видачі. Земельна площа, яку здають в оренду, оцінюється в умовних кадастрових гектарах, тому слід зазначити кадастрові та інші характеристики земельної ділянки, а до договору додати кадастровий план. У договорі потрібно обов'язково зазначити, що земельний пай передається в оренду для сільськогосподарських потреб. При визначенні розміру виплачуваної фізичній особі — орендодавцеві орендної плати у розрахунку на одну земельну частку обов'язково зазначають розмір грошової плати у гривнях, натуральної — у кількості продукції, відробіткової — у послугах або роботах, наданих орендодавцеві.
Невід'ємною частиною договору оренди земельного паю є додаток до договору, в якому на підставі щорічного розміру орендної плати за рік перелічено форми орендної плати й зазначено періоди її виплати. Виплата орендної плати за земельні паї здійснюється, як правило, один раз за рік за підсумками роботи сільськогосподарського підприємства, але можна передбачати й інший порядок (щомісяця, щокварталу).

Тобто, без підписання типового договору, який використовують при укладанні договорів оренди між громадянами — власниками сертифікатів на земельний пай і підприємствами, установами, організаціями, що використовують землю для сільськогосподарських потреб, державна реєстрація оренди земельних паїв неможлива. Також, якщо дані паї вже орендовані і договори зареєстровані в Державному реєстрі земель, подвійна реєстрація договорів оренди земельних паїв неможлива.
Тому журналісти 1кr.uа, якщо ви надаєте інформацію, що "государственная землеупорядная организация могла поставить свою печать под договором, зная что старый, еще не истек по времени", надайте докази того, що термін дії попереднього договору не минув.
Якщо термін дії попереднього договору минав на весні і орендар не звернувся до орендодавця про подовження терміну оренди, орендодавець вправі був підписати договір оренди з іншим орендарем і зареєструвати в Державному реєстрі земель.
Наприклад: договір оренди землі закінчується 26 травня хххх року.
Орендар не звертається до орендодавця про подовження терміну дії договору.
Орендар не буде на весні вести польові роботи на цій землі, оскільки посіяти він встигне, а зібрати врожай ні - термін дії договору оренди сплинув і умови оренди недійсні.
То чому орендодавець не може укласти договір оренди з іншим орендарем, щоб його пай рік не простоював?
Тому питання до самих селян - хто підбурив їх казати, що нові договори оренди земельних ділянок підробка і що їм за це пообіцяли?

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 1
  • 1
  • Ответить

Головному редактору багаторівневого інтернет ресурсу (порталу) «ПЕРШИЙ КРИВОРІЗЬКИЙ»
http://1кr.uа

Копія до відома та взяття на контроль:
- Міністерство інформаційної політики України

Предмет заяви:
- надання доступу до публічної інформації

Правові підстави:
- Конституція України

З А Я В А

25.04.2014р. о 14:00 год. на сайті багаторівневого інтернет ресурсу (порталу) «ПЕРШИЙ КРИВОРІЗЬКИЙ» (http://1кr.uа) було розміщено статтю під назвою (цитую) «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю», в якій зазначено моє прізвище до якого прив’язано події, викладені у зазначеній статті.
Вважаю (оціночне судження) зазначену статтю замовною та досить сумнівною, в окремих моментах відверто провокаційною та такою, що містить завідомо неправдиву інформацію.
Я маю намір скористатися своїм конституційним правом на судовий захист та подати дол. Суду позов про захист честі, гідності та ділової репутації; спростування інформації; відшкодування завданої шкоди.
В зв’язку з вище викладеним прошу Вас, надати мені інформацію, що є публічною та яку Ви зобов’язані розміщувати на своєму сайті та надавати на першу вимогу відповідно до закону України «Про доступ до публічної інформації» та закону України «Про захист прав споживачів», а саме:
- повна юридична назва багаторівневого інтернет ресурсу (порталу) «ПЕРШИЙ КРИВОРІЗЬКИЙ»;
- дату реєстрації та номер ЄРДПОУ;
- юридична адреса;
- фактична адресу для листування;
- П.І.Б. головного редактора;
- П.І.Б. автора статті «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю»;
- належним чином оформлені докази на підтвердження фактв викладених у Вашій статті «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю».
Оскільки витребувана інформація не потребує додаткової перевірки, відповідь на цю заяву прошу надати на протязі 24 годин з моменту отримання цієї заяви.
Вважаю, що з боку редакції було би доцільно та чесно розмістити вище витребувану інформацію на своєму сайті в доповнення до статті «Под Софиевкой вновь взбунтовались селяне, считающие что у них рейдеры отбирают землю»


ФОП Квасов О.П.

Ну да яя знаю чому такі пости тут зявились і погрози представникам ЗМІ аби заткнути рот. Така схема рейдерського захоплення давно відомо і це перший факт того як її зламати, недай бог це вийде, а воно вже вийшло на зовні, всі знатимуть як ламати цю схему. Друге, там в пояснені було сказано що незнав що то були за люди той що сидів у машині. Н там були власники паїв з якими було заключино фективні договори які він каже були дійсні. То що виходить що той орендатор не знає з ким він заключав договори? Ось ще один доказ брехливості і тої брехні що написані в коментах вище.

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 2
  • 4
  • Ответить

Вельмишановний пане Білоненко Д.О.,
- якщо Ви вважаєте моє відкрите звернення (!!!) до ЗМІ надати інформацію публічного характеру, надання якої є обовязковим(!!!) - погрозою представникам ЗМІ - тоді Вам потрібен, терміново, вузько профільний медичний фахівець.
Що стосується погроз, то з точки зору як Українського так і міжнародного права прямою та не прихованою погрозою є Ваше фото з автоматом в руках.
Я вважаю, що необхідно звернутися до правоохоронних органів з запитом - а що то є? за один .... (?) з автоматом....
А щодо Вашого висловлювання (цитую) "... там були власники паїв з якими було заключино фективні договори які він каже були дійсні..." то основні події, що описані в статті вібувалися на земельних паях які належать мені та з власниками яких у мене договори, які діють уже більше шести років...
Так що, пане БІЛОНЕНКО..., Ви (оціночне судження) або дешевий провокатор або не та людина за яку Ви себе видаєте...

Влада
  • 0
  • 0
  • Ответить

Пане Квасов, Вам повинно бути соромно за свої дії, не чіпайте селян, адже всім відомі факти Ваших афер щодо земельних паїв. Кому, як не Вам, відомо, що є готові висновки почеркознавчих експертиз, та фахівцями доведено, що ніхто з власників земельних паїв не підписували договори, селяни бунтують не просто так, більше 90 свідчень самих громадян, які підтверждують, що не підписували договори... До речі, Лакуста Людмила Сергіївна - чудова людина, жінка, керівник підприємства з бездоганною репутацією (на відміну від Вас), не смійте її ображати та чіпати, бо як зберемося всім селом, Вам буде непереливки..

...
  • 4
  • 0
  • Ответить

Что за маразматик тут выписывает?? своими комментами еще больше палиться что причастен.Смешные люди!

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 2
  • 1
  • Ответить

велика дяка Штірліцу!...
цитую "СВОБОДУ":"...а техніку відправлено на штраф майданчик..."
а фактично:
- на місце подій прибув співробітник ДАІ (прізвище не називаємо з етичних міркувань) котрий почав вимагати від Пасічника О.В. відігнати техніку на штраф майданчик Софіївського РВ ГУМВС;

- на запитання Пасічника О.В. «на якій правовій підставі він повинен це робити?» прибулий співробітник ДАІ повідомив, що це вказівка прокурора?!!!...

- на вимогу Пасічника О.В. до співробітника ДАІ надати відповідний, оформлений в установленому законом порядку процесуальний документ на підтвердження його вимоги та законності дій (вимог) прокурора, співробітника ДАІ сказав, що в нього такого документу немає…?!!... це усна вимога…?!!..

- після таких слів Пасічник О.В. роз’яснив співробітнику ДАІ деякі положення норм Конституції України (ст.19) та закону України «Про міліцію» після чого співробітник ДАІ вибачився та поїхав у своїх справах, а частково пошкоджена ( навмисно) Лакуста & К техніка була відправлена до місця постійного базування (де зараз і знаходиться), а не на штраф майданчик Софіївського РВ ГУМВС ( що може підтвердити і сам Софіївський РВ ГУМВС, а також факт відсутності відповідних протоколів постановлення ТЗ (транспортних засобів) на штраф майданчик...
ОСЬ ВАМ І ПАН бІЛОНЕНКО РАЗОМ ЗІ "СВОБОДОЮ" У ВСІЙ СВОЇЙ КРАСІ...
ЛЮДИНА РОЗУМНА ЗРОЗУМІЄ....

Пане Квасов, про ваші афери і маххінації знає вся Софієвка. Не хвилюйтесь якщо міліція до вас не добереться то добереться народ. Не можна зним так як ви, ваших рук це все і це я знаю. Зі свого боку як свободівець я обіцяю вамбезсонні ночі. Досить знущатись з людей і обманювати їх, часи вашого дружка Януковича минули, треба за все буде відповідати. Ми не дамо вам домовитись з міліцією, повірте нам.

Hanter 123
  • 1
  • 0
  • Ответить

Дмитро Олександрович Білоненко, мой тебе совет, "ДРУЖЕ" сходи действительно к врачу!!!Фуфло которое ты гониш ни кому и за деньги не нужно,всем и так понятно,что ты проплачинная тушка,от которой так и несет гнилью!!!

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 2
  • 0
  • Ответить

Бла – бла – бла – бла – ………….. або чому партія Свобода не пройшла в парламент, а на разі, в особі деяких її ЧЛЕНІВ так активно верещить?

Що підвело «Свободи» і таких моральних невдах як пан Д.О.Білоненко? Якщо ви так високо піднімаєте планку моральних стандартів, то ви повинні бути чистими як дзеркало, кришталево чистими.
Тоді ви не можете служити мамоні і грошам.
Ваші слова повинні співпадати з вашими справами.
Ми знаємо, що, на жаль, вони не співпали. Все-таки “золотий телець” спокушав керівництво “Свободи”.
А риба як завжди починає гнити з голови, а коли доходить до хвоста то аж смердить нестерпно…. (оціночне судження).

Трошки фактів (щодо «СВОБОДИ» та її членів) :

… в середині квітня в.о. генпрокурора Махніцький (Свободівець) відвідував Одесу не для зміцнення законності в місті, яке саме наближалося до трагедії 2 травня, а щоб отримати медальку Одеської юридичної академії із рук її президента Сергія Ківалова. Також Махніцький вирішував із Ківаловим, як собі... захистити дисертацію. Так, так, мова про того регіонала Ківалова, за котрим ще на виборах-2004 як за головою ЦВК, що толерувала фальсифікації і відмовлялася рахувати голоси за опонента Януковича, закріпилось прізвисько “Підрахуй”. Не дивно, до речі, що за таких умов нині прокурором Одеської області став Микола Стоянов, котрий свого часу закривав кримінальну справу, порушену проти одіозного екс-депутата Ігоря Маркова за організацію побиття... простих місцевих мітингарів-“свободівців”.
До речі, поїздка Махніцького до Одеси офіційно була робочою. Отже, в.о. генпрокурора замість того, щоб боротися із сепаратизмом, їздив вирішувати особисті питання державним коштом. Уже тільки цього було б достатньо, аби цю людину негайно звільнили з посади!
… ГПУ досі не затримала нікого зі злодіїв режиму Януковича — одними взагалі не цікавиться, іншим дозволила втекти. Увесь цивілізований світ блокує їхні рахунки і бізнес-операції, а в нас усе працює. Білбордами Медведчука країна досі завішана! А чим же в такому разі займаються те відомство і пан Махніцький? Ця особа не має права обіймати найвищу посаду в правоохоронній системі України!
„Експрес” № 57 (7570) 29 травня — 5 червня 2014 року

…. потребує пояснень також той факт, що Олег Ігоревич захищає свою дисертацію «Конституційний принцип верховенства права та його реалізація судовою владою в Україні» в Національному університеті «Одеська юридична академія», де господарем є непересічений регіонал Сергій Ківалов. В мережі з’явилося відео де Махніцький зустрічається з Ківаловим два дні тому. Не будемо задаватися питанням звідки в виконуючого обов’язки генпрокурора з’явився час на написання дисертації, лише звернемо увагу на те, що співробітництво свободівця і регіонала повинно було припинитися після Майдану принаймні з етичних міркувань
Источник материала, интернет ресурс "Протокол":http://prоtокоl.сом.uа/ru/pоstаt_коlishnоgо_viкоnuуuсhоgо_оbоv_уаzкi_gеnеrаlnоgо_prокurоrа_uкrаini_оlеgа_маhnitsкоgо_stае_vsе_dаli_tsiкаvishоуu/

…Олег Махницкий, который возглавлял Генпрокуратуру перед назначением Виталия Яремы, за недолгое время работы в ведомтсве получил служебную квартиру, пишет журналист и редактор Цензор.НЕТ Юрий Бутусов со ссылкой на источники.
“Трудно в это поверить, но весьма высокопоставленный источник в прокуратуре уверяет меня, что скандально известный бывший генеральный прокурор Олег Махницкий получил... квартиру от Генпрокуратуры площадью 68 квадратных метров. Нет предела бесстыдству“, - написал журналист.
http://nеws.bigмir.nеt/uкrаinе/866772-Bуvshij-gеnprокurоr-Маhniскij-pоluсhil-vеdомstvеnnuju-кvаrtiru---zhurnаlist


СВОБОДІВЕЦЬ ШВАЙКА РЕЙДЕР, ХАМ І ПОЛІТИК ЗА РОЗРАХУНКОМ

При «зміні влади» — нічого не змінилось. А як могло щось змінитись, якщо до влади прийшли рейдери ? Ось стаття про міністара МінАПК Швайку:http://аntirаidеr.uа/uсp_моd_uсp_sitе_аrts_shоw_722.htмl

Свободовец Игорь Швайка – классический пример националиста в парламенте. Он рьяно отстаивает идею единого украинского языка на всей территории страны, он критикую коммунистическую партию и обвиняет ее в том, что она просто решила заработать «пару копеек» от Путина, отстаивая идею проведения референдума по вопросу присоединения страны к Таможенному Союзу. Но на самом деле, Швайка не так прост, как кажется на первый взгляд. Он родом с Луганской области, его родным языком всегда был русский. Но в 2007 году он резко и кардинально изменил свои взгляды и вступил в ряды «Свободы». Швайка понял, что именно в новой партии, которая к тому же не имеет кадрового ресурса на Востоке страны, он сможет быстро сделать политическую карьеру, как говорят приближенные к нардепу. А представители правоохранительных органов добавляют – политика нужна Швайке для того, чтобы прикрывать свои незаконные деяния. По данным милиции, нардеп-свободовец – рейдер. Против него несколько лет назад даже было открыто уголовное производство. Швайку подозревали в том, что он причастен к рейдерскому захвату предприятия. Швайка входит в экономический совет «Свободы» и помогает финансировать ее деятельность. В этом не было ничего странного, если бы не налоговая декларация политика, в которой указано, что он ничего не зарабатывает. При этом каким-то образом умудряется обеспечивать жизнь себе, своим четырем детям и помогать финансировать «родную» партию. К слову, о детях. Недавно нардеп стал героем скандала – он выкрал у своей третьей жены сына. И вернул его матери только под давлением общественности. Оскорбленная женщина подала на нардепа в суд, на котором всплыло, что Швайка даже не платит алиментов на своего ребенка.
Рейдер в законе
Игорь Швайка родился в 1976 году в Калмыкии, в селе Троицкое. Через два года его семья переехала на постоянное место жительства в Украину в село Лутугино. Там он учился, как утверждают его преподаватели, он был отличником и чуть ли не идеальным учеником. По окончанию учебы Швайка поступил в Национальную юридическую академию имени Ярослава Мудрого на специальность правоведение. Во время учебы будущий политик уже подрабатывал юрисконсультом в частных структурах. В 2006 году начал заниматься частной юридической практикой как физическое лицо, а в 2010 году создал свою фирму «Зевс». Именно эта фирма фигурировала в милицейских отчетах. По данным правоохранительных органов, директор компании Швайка вел юридическое сопровождение захвата предприятия «Харьковводострой» в 2009 году. При этом будущего нардепа даже видели на месте силового захвата. В частности об этом заявил Вартан Демурчан, старший следователь прокуратуры Харьковского района. По его словам, Швайка и его юристы обманным путем заставили акционеров продать ценные бумаги. После этого 70 тыс. акций были переоформлены на новозеландскую компанию. Далее рейдеры с помощью Швайки завладели контрольным пакетом акций, выставили на предприятии охрану и не пускали на него законных владельцев. Было возбуждено уголовное дело, в нем фигурировал и Швайка, говорит Демурчан. В рамках расследования уголовного дела был произведен обыск в офисе харьковской «Свободы». Во время обыска в партийном офисе была найдена техника и документы, которые касались «Харьковводостроя». Тогда же Демурчан заявил, что Швайка начал заниматься политикой, чтобы прикрывать свою криминальную деятельность. Похоже, следователь был прав, возбужденное уголовное дело так ничем и не окончилось.
Но рейдерство, утверждают харьковские и луганские журналисты, похоже у Швайки в крови. В попытках захватить то, что ему не принадлежит, Швайка был замечен и после того, как стал народным депутатом. В частности его обвиняют в том, что в ноябре 2012 году он попытался захватить харьковскую «Просвиту». Он собрал на заседание членов «Просвиты» и заявил, что во главе харьковского отделения должен стать Николай Зубков. Другие кандидатуры даже не рассматривались, говорили присутствовавшие на собрании. Как только кто-то пытался выдвинуть альтернативных кандидатов, Швайка прерывал их в грубой форме и угрожал, что они будут выведены из зала. По его словам, возглавить областную «Просвиту» должен Зубков. Потому что такое решение принял он и «Свобода». Большинство поддержали кандидатуру, предложенную Швайкой. Но по словам членов «Просвиты», голосовали за кандидатуру Зубкова люди, которые не имеют никакого отношения к «Просвите» и не являются ее членами. Таким образом члены харьковской «Просвиты» считают незаконным назначение Зубкова на должность главы организации.
Швайка замешан и в скандале с организацией общественной приемной в Харькове. Так, по информации местных журналистов, нардеп решил организовать свою общественную приемную в коммунальной квартире №12, что на Пушкинском въезде. При этом он незаконно отобрал у других жителей коммуналки помещения, которые находились в общем пользовании, а именно: коридор, туалет и часть кухни. Дошло до того, что другие жители коммуналки вынуждены были в первое время входить в свою квартиру через… окно. Свободовцы перестроили коммуналку и установили там круглосуточное дежурство. Люди подали в суд и выиграли, Швайку обязали вернуть незаконно захваченную площадь и вернуть ей тот вид, который она имела – то есть убрать все достроенные перегородки.
Прагматичный циник
Много интересного об Игоре Швайке могут рассказать его соратники по партии. Но не те, что сейчас заседают в парламенте, а рядовые свободовцы с луганской и харьковской ячеек. Так, по словам Ирины Магрицкой, доцента СНУ им. Даля, она вынуждена была покинуть ряды луганской «Свободы» именно из-за Швайки. Магрицкая рассказала много интересного о деятельности этого политика и о его встречах с рядовыми партийцами. Так, по ее словам, до избрания в парламент Швайка хотя бы раз в месяц встречался с членами «Свободы» и рассказывал им о партии, ее философии, и о том, как нужно строить партийную работу. Доцент рассказывает, что на этих встречах Швайка говорил о том, что в фашизме нет ничего предосудительного, ведь самым главным элементом фашизма является сильное государство. Кроме этого Швайка добавлял, что Гитлер никогда не был оккупантом. На вопрос рядовых «свободовцев», что думает Швайка о ЕС и НАТО и нужно ли туда вступать Украине, по словам Магрицкой он заявил, что «он в носе имел ту сраную Европу». Такое заявление, отмечает доцент, повергло присутствующих в шок, ведь «Свобода» позиционировала себя, как европейскую партию. Также, отмечает Магрицкая, когда речь зашла об отношениях Украины и Штатов, то Швайка американцев назвал «америкосами». Женщина отметила, что такими словам американцев называют не националисты, а члены пророссийских радикальных движений.
Главным принципом партии, по словам Швайки, является «прагматический цинизм». Своих однопартийцев он призывал строить деятельность так, чтобы вокруг «Свободы» было много пиара. При этом для него было абсолютно все равно белый это пиар или черный, говорит Магрицкая. Более того, по ее словам Швайка даже привел пример удачного пиара. Так в Харькове «Свобода» организовала массовую подачу заявлений от пенсионеров в суд по поводу необоснованно высоких тарифов на коммунальные услуги. Бланки заявлений в суд раздавали в палатках партии. Магрицкая заявила, что Швайка отметил, что знает о том, что харьковчане ничего не добьются, подав такие заявления в суд, но на этой кампании «Свобода» прекрасно пропиарилась…
К слову, о пиаре. Магрицкая является главой Луганского областного филиала Ассоциации исследований голодомора в Украине. По ее словам, она часто выступает перед студентами с лекциями и рассказывает им о страшных страницах в истории Украины. Так вот, после одной из встреч, к ней подошел Швайка и попросил больше не проводить встреч на ту же тему голодомора, поскольку по одним и тем же мероприятиям «Свобода» не пишет пресс-релизы.

І це далеко не весь інформаційний простір….

Так що пане, як там Вас – Білоненко чи що…. таке життя….

Гость
  • 3
  • 2
  • Ответить

[Гость] КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ, дорогенький ти правдолюбець ,дай мені відповідь ,як ти зміг заключити договір з моєю бабусею яка померла ще у ввересні?

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 1
  • 0
  • Ответить

ЗМЕТОЮ УНИНКНЕННЯ ВСІЛЯКИХ ІНСИНУАЦЬ, НАКЛЕПІВ ТА ДОМИСЛІВ, А ТАКОЖ ДЛЯ НАЛЕЖНОГО(ВІДКРИТОГО) ІНОРМАУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ - ЖИТЕЛІВ СОФІЇВСЬКОГО РАЙОНУ, РОЗМІЩУЮ МОЮ ЗАЯВУ ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ , КОТРА СЬОГО МНОЮ ЗАРЕЄСТРОВАНА У ВСТАНОВЛЕНОМУ ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ДО СОФІЇВСЬОКГО РВ УМВС УКРАЇНИ У ДНІПРОПЕТРВОСЬКІЙ ОБЛАСТІ (повний текст):

Начальнику Софіївського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області
підполковнику міліції
Березовський Андрій Валентинович

Копія до відома та взяття на контроль:
- Генеральному прокурору України В.Шокіну
- Міністру внутрішніх справ України А.Авакову
- Комітет ВР України з питань правового забезпечення правоохоронної діяльності
- Комітет ВР України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю

Предмет заяви:
- порушення до судового кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.206, ч.2-3 ст.206-2, ч.1 ст.294, ч.1 ст.364-1, ч.1 ст.365 КК України відносно організованої групи осіб за участі працівників правоохоронного органу

Правові підстави:
- Конституція України
- ст.214 КПК України

ЗАЯВА ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Я, Квасов Олександр Петрович, Громадянин України та фізична особа-підприємець цією заявою повідомляю про наступне:

- відповідно до укладених згідно чинного законодавства України та зареєстрованих в установленому законом порядку договорів оренди землі, в мене в Жовтневій сільській раді Софіївського району Дніпропетровської області, знаходяться в користуванні земельні ділянки (земельні паї), котрими я користуюсь (обробляю) відповідно до їх цільового призначення, згідно укладених договорів-оренди вже шостий рік.
Обробку землі здійснюю своєю власною технікою, що належить мені на праві особистої приватної власності.
Відповідно до укладених 24.04.2015року. договорів на зазначеній техніці працюють наймані працівники.
24.04.2015р. мені зателефонували мої працівники, що знаходилися в полі, котрі зі страхом в голосі повідомили мені, що до них на поле (де знаходяться мною орендовані паї) приїхала велика група людей, в тому числі співробітник міліція Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області на чолі з начальником міліції Березовським А.В., а через хвилину підійшла організована група громадян на чолі яких був г-н Лакуста Р.М. та без всяких пояснень почали крушити, бити, ламати техніку, що належить мені на праві особистої приватної власності і кидатись на моїх працівників, тримаючи в руках предмети схожі на сокири, металеві прути тощо.
Внаслідок чого були зіпсовані трактори МТЗ – 82, МТЗ – 892.
Фактично, зі слів моїх працівників відбувалися масові заворушення, організатором яких (масових заворушень) був г-н Лакуста Р.М., що супроводжувалися насильством над особою – моїми працівниками, підпалами, пошкодженням та намаганням знищення майна, що належить мені на праві особистої правної власності, захопленням належних мені відповідно до укладених договорів оренди земельних ділянок, насильницьким видаленням з земельних ділянок моїх працівників – громадян України, із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя.
При цьому начальник Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовський А.В. всупереч вимогам Конституції України (ст.19) та закону України «Про міліцію» не перешкоджав діям організованої групи осіб під керівництвом
г-н Лакуста Р.М., а навпаки – сприяв цим діям своєю бездіяльністю та бездіяльністю своїх підлеглих, ігноруючи вимоги законі та вимоги оперативного чергового МВС України, котрому мої працівники неодноразово дзвонили з проханням та вимогою припинити беззаконня та фактично спасти їх життя.
Діючи в «кращих традиціях» В.Януковича та В.Пшонки начальник Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовський А.В. на злодійському жаргоні, почав залякувати моїх працівників – Громадян України, не зрозуміло чому та на яких законних підставах.
Після чого начальник Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовський А.В. викликав працівників прокуратури і разом з ними скомандував, безпідставно та без всяких законних на те причин (за відсутності будь яких на це процесуальних чи судових документів (рішень)), щоб техніку, що належить мені на праві особистої приватної власності їхала до г-на Лакусти Р.М. на бригаду тому, що вона вже під арештом (!??).
При цьому (!!!) жодних документів на підтвердження факту арешту (підстав) продемонстровано не було, як не було і роз’яснено, а чому саме до г-на Лакусти Р.М. на бригаду.
Таким чином можна припустити, що г-на Лакусти Р.М. та начальник Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовський А.В. діяли за попередньою змовою у очевидно корисливих цілях.
Міліція, на чолі з Березовським А.В., почала безпідставно, без будь яких законних на те підстав (судових рішень), утримувати в заручниках декількох моїх працівників – Громадян України та три одиниці належної мені на праві особистої приватної власності техніки (трактори).
До речі в одного з них (працівників) проблеми з серцем, супроводжуючи все це відбірною лайкою та погрозами, що їх посадять (знову повторюю, що вони працювали на полях, які вже шостий рік знаходяться у мене в оренді).
Коли мені знов подзвонили трактористи і повідомили, що вони їдуть, їх супроводжують під арештом невідомо куди, начальник Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовський А.В. та Яловий О.О. (заступник начальника райвідділу – начальник міліції громадської безпеки підполковник міліції), я попросив дати їм телефон, щоб поговорити щоб з’ясувати на якій підставі вони творять це свавілля.
Яловий О.О. взявши трубку відповів, що він не причому і що йому дали вказівку від керівництва (прокурора та Березовського А.В.).
Що знову виглядає біль ніж дивно, оскільки на на полі командував міліцією та безпосередньо начальником Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області БерезовськимА.В., ніхто інший як сам г-н Лакуста Р.М. котрий вдарив (спричинив фізичне насилля) мого тракториста (Громадянина України) на очах у міліції і вони не відреагували, а навпаки потурали йому у всьому.
Впродовж 6 годин працівники Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області, включно з начальником Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовським А.В., під керівництвом г-на Лакусти Р.М. незаконно утримували моїх працівників та мою техніку в заручниках.
О дев’ятий годині вечора, я знову спілкувався з трактористами і вони сказали, що міліція викликала представників ДАІ. Коли я попросив дати їм слухавку, інспектор ДПС Гринько сказав, що йому дана команда від прокурора – щоб він затримав мою техніку і супроводжував на штраф майданчик.
Впродовж вихідних днів 25 – 26.04.2015р. я поспілкувався з громадянами України, жителями Софіївського району які були свідками вище зазначених подій, а також своїми працівниками та дізнався від них наступне:
- 24.04.2015р. мій працівник обробляв земельні паї на тракторі «Білорусь – МТЗ – 892», в процесі обробки землі, що належить мені - Квасову Олександру Петровичу.
Коли він виїхав на краї поля, до нього підбігло чоловік 10 невідомих осіб та заблокували йому виїзд автомобілем ВАЗ 2121 «Нива».
Мій тракторист зупинився, до нього підбіг один із чоловіків з натовпу і погрожуючи фізичною розправою витяг з кабіни трактора, при цьому продовжуючи погрожувати, кричав, що зараз приріже його (тракториста) і закопає на цьому ж полі, в черговий раз, стукнувши мого працівника об трактор та почав махати руками з наміром його вдарити.
Підійшла якась жінка, представилася прокурором і відвела цього чоловіка (котрий бив) в бік(!), не застосувавши до нього жодних заходів правового впливу та продовжуючи спостерігати за тим що відбувалось на полі.
При цьому досить дивно виглядає яким чином та на підставі чого ця жінка – прокурор з’явилась на полі(!??), очевидно за заздалегідь спланованими діями.
Після цього до мого працівника підійшли два співробітника міліції, представились – один лейтенант, другій капітан. Після цього запитали на якій підставі мій працівник обробляє мою землю.
Він їм відповів, що по вказівки свого директора – ФОП Квасова О.П. Один з них попросив підійти до їхньої машини для складання протоколу на якій підставі оброблюється земля.
Потім підійшов ще один чоловік, представився начальником міліції та сказав, що трактор забирають на штраф майданчик, на що мій працівник відповів: «Що я без дозволу свого директора нікуди їхати не буде, тому що не баче законних підстав (процесуальних документів)».
Потім підбіг г-н Лакуста Руслан, котрий до цього в присутності працівників міліції нецензурною лайкою ображав мого працівника, та почав видавати команди працівникам міліції, що якщо мій тракторист не хоче їхати на штраф майданчик, то тоді потрібно відігнати трактор на його бригаду(!??).
Після цього г-н Лакуста Р. з співробітниками міліції і прокурором про щось в стороні порадились, потім підійшли до тракториста і сказали, що трактор потрібно відігнати до села.
Коли під’їжджали до села, біля бригади Лакусти Р. (ТОВ «ЄВРОМОНОЛІТ») моїй техніці перекрили дорогу, машиною Лакусти Р. та машиною співробітників міліції.
Мої працівники зупинились та вийшли з тракторів.
Г-н Лакуста Р. почав кричати начальнику Софіївського РВ УМВС України в Дніпропетровській області Березовському А.В. та жінці - прокурору, щоб мою техніку заганяли до його бригади.
Мої працівники не погодились.
Після відмови г-н Лакуста Р. почав нецензурно висловлюватись та погрожуючи застосуванням сили до тракториста Гладишука в присутності співробітників міліції, які ніяк не відреагували.
Потім тракторист Гладишук сів до свого трактора та поїхав в напрямку моєї бази.
Коли він від’їхав метрів 200. прокурор відправила співробітників міліції на перехоплення, а інші мої трактористи залишились біля бригади з співробітниками міліції.
Г-н Лакуста Р. знову почав обзивати нецензурними словами моїх працівників.
Знову до підійшов начальник міліції і почав вимагати переганяти трактори, нас буде охороняти ДАІ, щоб ми не поїхали додому.
Мої трактористи під’їхали до Гладишука. Він підійшов до співробітників міліції та запитав: «Кого ми тут чекаємо», на що йому відповіли: «Приїдуть опечатають трактори».
Незабаром приїхала машина в якій сиділо декілька громадян сумнівної зовнішності, до неї підійшли всі співробітники міліції і прокурор, про щось розмовляли.
Після цього вся ця, вище зазначена компанія, поїхали на тракторну бригаду Лакусти Р. (ТОВ «ЄВРОМОНОЛІТ»).
Протягом 30 хвилин повернулись назад.
При цьому вони поговорили між собою та роз’їхались.
З моїми працівниками залишились співробітники ДАІ і два співробітника міліції.
Приблизно через 30 хвилин до підійшов співробітник ДАІ, сказав, що все вже вирішилось та мої працівники можуть їхати на мою базу .

На підставі вище викладеного, керуючись Конституцією України, законом України «Про міліцію» та ст.214 КПК України прошу:

- на протязі 24 годин з моменту отримання цієї заяви (ч.1 ст.214 КПК України) про кримінальне правопорушення внести відомості, що викладені у цій заяві до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого відповідними статтями чинного КК України, а саме:
- ч.3 ст.206 - протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки,;
- ч.2 – 3 ст.206-2 - протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації, вчинене за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна;
3. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища або якщо вони заподіяли велику шкоду чи спричинили інші тяжкі наслідки;
- ч.1 ст.294 - організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях -;
- ч.1 ст. 364-1 - зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,;
- ч.1 ст.365 перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.



ФОП Квасов О.П.

Alekss
  • 0
  • 0
  • Ответить

[Гость] КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ, По перше, на техніку не було техпаспортів,номерних знаків, посвідчень трактористів, зі слів механізаторів -вони офіційно не працевлаштовані. По друге, ніхто трактори не намагався підпалити та пошкодити (працівники міліції контролювали ситуацію повністю і в жодному разі не допустили б будь-яких порушень).

КВАСОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • 1
  • 0
  • Ответить

ТЕХНІЧНА ПРАВКА ДО ВИЩЕ ВИКЛАДЕНОГО:
ВСТПНУ ЧАСТИНУ ЧИТАТИ В НАСТПНІЙ РЕДАКЦІЇ -
" З МЕТОЮ УНИКНЕННЯ ВСІЛЯКИХ ІНСИНУАЦІЙ, НАКЛЕПІВ ТА ДОМИСЛІВ, А ТАКОЖ ДЛЯ НАЛЕЖНОГО(ВІДКРИТОГО) ІНФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ - ЖИТЕЛІВ СОФІЇВСЬКОГО РАЙОНУ, РОЗМІЩУЮ МОЮ ЗАЯВУ ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ , КОТРА СЬОГОДНІ МНОЮ ЗАРЕЄСТРОВАНА У ВСТАНОВЛЕНОМУ ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ДО СОФІЇВСЬКОГО РВ УМВС УКРАЇНИ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ "

Сергей
  • 0
  • 4
  • Ответить

Свобода-фашиствующая группировка, чего еще ожидать от коричневых? Спираль истории говорит, что скоро будут просто бить на улице, если не рыгаешь " слава украине"

тилик)
  • 4
  • 0
  • Ответить

чувак ты головой тронулся?? зачем ты все это тут пишешь?? нахрена так позориться??????? админы уберите эту чушь с комментариев

голос народу
  • 1
  • 0
  • Ответить

Читаючи всі коментарі до цієї статті в мене виникає тільки одне питання: " Де шукати правди бідному селянину'????". Адже земля - єдиний спосіб вижити та прокормити свою сім'ю!!! Якісь сопляки , поіншому не назвеш, хочуть відібрати в тебе єдине джерело твого доходу, що залишається робити, куди звертатися, адже скрізь схвачено, за все заплачено. Ці " неофермери" будуь розповідати,які вони бідні та нещасні, а чому ж, ніхто з них не сказав, як у них піднялась рука на жінку, і вони ще називають себе чоловіками!!!!! Знайте, чужого нам не треба, але й свого не віддамо!!!!

голос народу
  • 1
  • 0
  • Ответить

я не являюсь провокатором чи зацікавленою особою , я є безпосереднім очевидцем цих подій і мова йде не про Лакусту Л.С. я вам скажу так : на злодію і шапка горить!!!! а стосовно цих подій, час розсудить!!! і запамчтайте: земля кругла!!!!

Hanter 123
  • 2
  • 0
  • Ответить

молдавани допрыгались походу!!!)))

гість
  • 1
  • 0
  • Ответить

хто "молдавани"? законні власники земельних ділянок? підіть і їм це скажіть. люди з цих ділянок живуть, а якісь покидьки хочуть іх ошукати, ще й виставояють себе жертвами! маразм....