Розумів — повернуться не всі, — історія солдата і журналіста з Кривого Рогу

Фото: Перший Криворізький

Пішов сам, бо розумів, що армії не вистачає людей, — каже Віталій Павленко, нині солдат стрілецького батальйону 17-ї танкової криворізької бригади. Він родом з Кривого Рогу, але останні роки жив і працював у Києві.

У квітні минулого року Віталій повернувся до Кривого Рогу і став працювати журналістом, виїжджав на деокуповану Херсонщину, щоб записувати свідчення місцевих про воєнні злочини російської армії.

На одному з таких престурів журналіст познайомився з військовим командиром, який нині комбат одного криворізького батальйону. Військовий розповів про плани організувати новий батальйон, і тоді Віталій встав на облік у військкоматі, але тоді Збройні Сили України потребували вузько спеціалізованих фахівців. Медична комісія ж винесла заключення про обмежену придатність Віталія до служби, — він-бо має бронхіальну астму.



Але у листопаді 2022 року Віталію все ж запропонували стати солдатом у новоствореному батальйоні.

Середній вік людей у батальйоні — 45+. Я виконую всі ті завдання, які вимагають від інших солдатів, ніхто не знає тут про мою астму. Часу на хвороби немає.


Віталій поєднує обов'язки солдата з обов'язками військового фотографа й відеооператора. Батальйон, в якому він служить, був спочатку на Херсонському напрямку, а згодом між Бахмутом і Соледаром на Донеччині. За цей час Віталій відзняв десятки інтерв'ю з побратимами, військовий побут, зробив тисячі фотографій з передової та солдатських таборів.

Я хочу, щоб ці фото і відео підтримувати комунікацію між військовими та їхніми сім'ями, — каже Віталій. — Бо все, що вони найчастіше бачать з війни — це короткі новини і декілька фото.

Фото Віталія Павленка

Контент, який робить Віталій Павленко, можна побачити на сторінці 17-ї танкової бригади у Facebook. Місяць тому батальйон, де служить солдат, був на відновленні під Кривим Рогом. Тут солдати проходили підготовку на полігонах, а зараз знову захищають Україну на східному напрямку.

Були моменти, коли ми були під Соледаром. І солдати повертались з бою, чи навпаки йшли у бій. І я це все знімав, їхні емоції. І декілька разів я просто зривався… Вони тільки поїхали на завдання, а я просто стою і плачу. Мені було дуже важко, бо я розумів, що хтось уже не повернеться. Чому досі нас Росія не захопила, тому що хлопці тут працюють цілодобово, 24/7. Це дуже важка праця.

Фото Віталія Павленка

Читайте також: Найважче — боротьба з ворожим РЕБом, — командир аеророзвідки про службу у криворізькій бригаді



Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів

Відео: Даніїл Токмаков

Редактор: Софія Скиба