Хто не був — той не зрозуміє: історія жінки, яка втратила дім на Донеччині та переїхала у Кривий Ріг

До повномасштабної війни Наталя жила у приватному будинку в одному з сіл на Донеччині. Жінка вела господарство, тримала курей, доглядала за собаками й котами, вирощувала квіти та любила проводити час у дворі. Каже, звикла до простого сільського життя — коли зранку чути півня, а поруч — своя земля і свій дім. Сьогодні цього життя більше немає. Її будинок зруйнований, а сама жінка — серед тих, хто був змушений евакуюватися у криворізький прихисток та починати все з нуля у новому місті. Журналісти «Першого Криворізького» поспілкувалися з Наталею, щоб показати її досвід евакуації та адаптації у Кривому Розі.

Життя під обстрілами: «Ми думали — побихкають і все»

Наталя залишалася у своєму селі до осені 2025 року, попри постійні обстріли. За її словами, на початку повномасштабного вторгнення ситуація не здавалася настільки критичною:

«Ми не думали, що таке масштабне буде. Думали — побихкають і все, підуть».

Згодом атаки посилилися — почали бити по цивільній інфраструктурі, а жителі поступово виїжджали. Водночас Наталя залишалася вдома до останнього.

Село жило без електрики майже півтора року. Люди заряджали телефони від генераторів, воду брали з колодязів, а продукти — з гуманітарної допомоги або власного господарства:

«Що зібрали, те й їли. У кого що було», — додала Наталя.

Два прильоти і зруйнований дім

Рішення про евакуацію прийшло після серії обстрілів.

Перший раз будинок Наталі зазнав пошкоджень — вилетіли вікна, частину конструкцій зруйнувало. Згодом стався ще один удар.

«Курочки були у мене — я їх з-під завалів діставала. Це жахливе було життя», — говорить жінка.

Після другого прильоту вона зрозуміла, що залишатися більше неможливо:

«Подзвонила сину, кажу: “в мене дому вже немає, треба виїжджати”».

Евакуація: шлях через кілька населених пунктів

На момент, коли Наталя вирішила виїжджати, організованої евакуації у селі не було. Вивезти людей допоміг волонтер Денис Христов із позивним «Голландець». Разом із сусідами Наталю евакуювали із зони бойових дій.

Маршрут був складним і багатоступеневим: спочатку — до транзитного пункту, далі — автобусом через кілька населених пунктів, із ночівлею в дорозі. Зрештою жінка дісталася Кривого Рогу, куди їй придбали квиток.

Перші дні у новому місті

Після евакуації Наталя оселилася у прихистку від Центру соціального партнерства «Перспектива». Перші дні стали періодом адаптації та оформлення документів. Велику підтримку, за словами жінки, надала соціальна працівниця з прихистку:

«Вона мене возила — і в Карітас, і в пенсійний фонд, і в ЦНАП. Ми оформили всі необхідні документи».

Попри це, стан розгубленості в жінки не зникав.

«Перший день я не могла зрозуміти, що мені робити, як жити далі», — говорить вона.

Втрата дому і звичного життя

Згодом Наталі надіслали відео, де було видно, що її будинку більше не існує.

«Мені показали, що мого дому нема — в мене тиск підскочив», — додала переселенка.

У селі залишилися домашні тварини та господарство:

«Собачки залишились, котики… А квіти, мабуть, уже без мене пов’яли».

Жінка зізнається: попри все, вона не відчуває Кривий Ріг домом.

«Я звикла у своєму будинку… Не полишаю надію, що повернуся туди. У підвалі буду жити, будинок відбудовувати», — говорить вона.

Нова реальність: життя у місті

Тепер Наталя намагається відтворити хоча б частину звичного життя з приватного будинку в квартирі:

«Я почала вирощувати кріп і помідори в квартирі».

Втім адаптація до міста дається непросто. Жінка звертає увагу на побутові труднощі та різницю між життям у селі й місті. Також говорить, що в неї тут немає друзів.

«Хто не був — той не зрозуміє»

Жінка наголошує: досвід життя під обстрілами складно пояснити тим, хто цього не пережив. У селі люди навіть навчилися орієнтуватися у графіку атак, щоб вижити.

«Ми звикли там. Знали, що вранці о 7-й годині починають дрони літати, о 10-й годині — ракети, потім КАБи. Ми знали, коли можна виходити з дому, коли по воду можна сходити. Та той, хто не був під такими обстрілами, той не зрозуміє», — поділилася Наталя.

Як пережити евакуацію

Найважчим моментом для Наталі стала втрата дому.

«Коли мого дому не стало — я цього три дні не розуміла. Прокидалася й думала, що треба йти за водою, як я кожного ранку ходила вдома, та потім згадувала, що дому вже немає», — говорить жінка.

Водночас вона згадує підтримку під час евакуації — волонтери намагалися відволікати людей навіть жартами та музикою.

Зараз жінці допомагає триматися проста стратегія — зайнятість і контроль емоцій:

«Треба тримати себе в руках і чимось займатися: готувати, в’язати».

Також заспокоєння вона знаходить у природі, часто ходить до річки.

Життя триває

Попри пережите, Наталя не втрачає надії повернутися додому і відбудувати зруйноване:

«Сподіваємось, повернемось і відбудуємо все, що знищили вороги».