Переселенці у великому місті: як родина з Херсонщини реалізувалася у Кривому Розі

Повномасштабна війна змусила тисячі українських родин залишити свої домівки та починати життя з нуля в інших містах. Кривий Ріг став прихистком для багатьох переселенців, серед яких Андрій Богун — багатодітний батько, митець і громадський діяч із Херсонщини. Разом із дружиною та трьома дітьми він приїхав до Кривого Рогу в перші місяці окупації, коли вдома було небезпечно, а майбутнє було невизначеним. У новому місті родина знайшла не лише тимчасовий прихисток, а й підтримку, нові знайомства та можливість реалізувати себе навіть у складний воєнний час.

Прихисток у Кривому Розі

«По-перше, у нас там родичі, по-друге, ми з дружиною навчалися в Кривому Розі, по-третє, це був найближчий безпечний населений пункт», — пояснює Андрій вибір своєї родини.

Перший час родині в місті було непросто, але не через фізичні труднощі. Сім’я поселилася в чотирикімнатній квартирі своїх родичів, де вже мешкали 11 людей. В той час вдома на окупованих територіях Херсонщини залишалися батьки Андрія та його брат з дружиною.

«Наш населений пункт був на лінії розмежування, щодня були прильоти. Тому ми два рази на добу — вранці та ввечері — зідзвонювалися», — додає чоловік.

За словами Андрія, родина відчувала підтримку від міста після переїзду. Вони отримували гуманітарну допомогу — продуктові набори, одяг, ковдри та інші необхідні для побуту речі. Водночас сім’я не лише приймала допомогу, а й активно долучалася до її надання іншим переселенцям.

«Нашу сім'ю просили приїжджати допомагати — роздавати, вантажити й розвантажувати гуманітарку і так далі. Ми активно брали участь в допомозі таким самим, як і ми».

Родина також офіційно стала на облік як внутрішньо переміщені особи у Покровському районі. Усі необхідні документи оформили вчасно, що дало змогу отримувати державну фінансову підтримку.

Адаптація та життя у великому місті

Адаптація до нового міста була непростою, зокрема через великий розмір Кривого Рогу.

«Не подобається, що місто “довжиною в життя”, і з одного кінця в інший добиратися багато часу. Але довелося з цим змиритися», — каже Андрій.

Він додав, що у той час зустрічав багато своїх земляків-переселенців у Кривому Розі:

«Вийдеш десь на центральний проспект і одного-двох обов'язково зустрінеш. Не тільки ми з нашого краю поїхали сюди, у нас тут дуже багато односельців».

Творчість як спосіб реалізації

Поступово Андрій знайшов можливість реалізувати свої творчі проєкти. Перший місяць він не міг знайти натхнення, але потім почав звертатися до закладів культури, розповідати про свій досвід і роботи. Так він познайомився з Павлом Осіковим, який запросив його до творчого простору, що знаходився буквально в тому ж будинку, де тоді жив Андрій.

«Ми разом готували й показували вистави, перфоманси, виступали по місту, а також у Миколаєві, Кіровограді, Кропивницькому», — ділиться Андрій.

Крім того, він фотографував людей, чим і заробляв на життя.

Окремим напрямом творчості Андрія є стімпанк — художній стиль, який поєднує театральні образи, костюми та фантазійні елементи. Саме завдяки цій роботі його разом із театральним колективом запросили до участі у зйомках музичних кліпів українського гурту «Антитіла».

Перший кліп — на пісню «Кіно» — знімали в Олешківських пісках. Уже наступного року співпраця продовжилася: Андрій і його команда долучилися до зйомок кліпу «Маскарад», цього разу — у Києві, де вони з’явилися в образах персонажів-зомбі.

Творчість Андрія визнана й на державному рівні: він має звання Заслуженого майстра народної творчості України та є членом Національної спілки кінематографістів України. Його колектив театру-студії «Простір» незабаром святкуватиме 20 років.

Повернення додому та продовження творчості

Коли землі Херсонської області були звільнені від окупантів, Андрій повернувся додому відновлювати будинок, у якому він колись жив разом зі своєю великою родиною: 5 дітей, він з дружиною та його батьки.

«Зараз я періодично повертаюся до Кривого Рогу, адже тут залишилися мої творчі надбання та плани. У місті я продовжую займатися театральним та музичним мистецтвом, фотографією, а також реалізую невеликі донатні ініціативи», — говорить Андрій.

Кривий Ріг для переселенців

Про Кривий Ріг як місто для переселенців Андрій каже:

«Особисто я ніяких претензій до міста чи мешканців не мав. У нас тут не було поганих ситуацій».

Водночас він наголошує на проблемі житла для переселенців:

«У Кривому Розі будівництво житлових будинків майже не ведеться. Молодим сім’ям, переселенцям і місцевим жителям банально немає де оселитися. Рукавичка, навіть дуже велика, не резинова».

На його думку, це питання потрібно розв’язувати вже зараз, бо в майбутньому воно може стати серйозною проблемою для міста.