Душевні та емоційні: історії некласичних театрів з Кривого Рогу

Фото: Перший Криворізький

Вони не збирають масштабні сцени, не мають понад 40 людей у команді та не женуться за великими майданчиками. Вони — це некласичні театри Кривого Рогу.

Редакція «Першого Криворізького» розпочинає цикл матеріалів про культурно-історичний розвиток Кривого Рогу, і першими героями стали три різні проекти, які реалізуються у місті.

Плейбек-театр «Ехо»

Вони називають себе душевним плейбек-театром «Ехо», театром глядацьких історій та імпровізації. Вони — єдиний плейбек-театр у Кривому Розі, який функціонує вже вісім років.

Ми зустрілися з ними у їхньому просторі для репетицій, де вони, як і на сцені — у чорному, зосереджені на емоціях та відчуттях.

«Це театр імпровізації, це історії, які розповідають люди, які розповідають глядачі приходячи на перфоманс. І цю історію актори без підготовки одразу на сцені грають от це і є плейбек-театр, це історія глядача», — розповідає Мирослава Хоружа, актриса плейбек-театру «Ехо».
В дійстві беруть участь глядачі та актори, які знаходяться на сцені. Також присутній ведучий (кондактор), який пов'язує відвідувачів заходу з акторами.

Глядач розповідає свою історію. Актори одразу, без перемовин чи підготовки, починають відігравати емоційну частину цієї історії в певній театральній формі.

Засновниці театру Катерина Бондар та Олена Дяченко — психологині, театр почався з того, що вони вирішили з груп, яка працювала терапевтично і групи акторської зібрати людей, у яких виходить передавати настрій, які емоційно чутливі. Вони спробували, і у них вийшло.

«Наш театр, наша група дуже інтимна, дуже щира, рідна це щось більше ніж друзі, і це щось інакше від родини, от щось таке ком'юніті яке близьке і від початку так і було. Ми в перший же рік почали грати перфоманси, ми почали брати участь на фестивалях, ми в перший же рік поїхали як молодий театр в Київ на величезний фестиваль плейбек-театрів і там почали знайомитися з ком'юнітів взагалі плейбек-театрів в Україні», — пригадує Мирослава.

І додає, що це ком'юніті росте і в Кривому Розі теж більше глядачів, хто їх знає, хто до них приходить.

«Мені здається, що не буває людей яким воно не заходить, коли ми чуємо історію людини яка ось сидить перед тобою, розповідає, актори її грають, то ми однозначно там побачимо якусь частину себе, частину свого життя і так воно і відбувається, що цей театр який обростає такими людьми, які в темі, яким цікаво, які близькі, які готові емпатійно відкриватися, які готові бачити, готові щось змінювати в своєму житті».
Мирослава ділиться, що для їхнього театру найголовніше.

«Найважливіше це історія глядача,і найскладніше для нас — це берегти емоції глядача, берегти його історію тому що люди не розказують історії, які для них не важливі, люди розказують історії, які для них важливі, які для них щось означають тільки для них, щасливі, або навпаки болісні».
Каже, що “найбільш складно це вберегти ці емоції, допомогти, не родразматизувати, а навпаки дати якийсь ресурс, при цьому не кажучи, що робити, тому що ми не терапевти, ми просто театр. От берегти оці емоції — це величезний шлях, який ми проходимо”.

Ганна прийшла у плейбек-театр у 2020 році, каже, що ніколи не була пов’язана з театром і навіть не думала, що колись таким займатиметься.

«Але так склалось, що я ходила на театральні курси, де познайомилась з дівчатами, які були акторками плейбек-театру “Ехо”, і вони запросили мене на свій перформанс, а потім вже запросили на репетиції і взяти участь у плейбеці», — розповідає акторка.
Коли виходить на сцену, каже, обирає ключові моменти, які здались дуже важливими в цій історії.

«Важливі для розповідача і ти вже відчуваєш імпульси тілом, ми можемо працювати і тілом і голосом і звуками, то вже як ти це відчуваєш, то й зображаєш, як ти бачиш цю історію, як ти проникся усіма моментами. Для мене дуже важливі почуття глядача. Це такий емоційний обмін, ти і віддаєш, але ти і наповнюєшся цією енергією, це і найважче і захоплююче», — каже Ганна.


Артур ролі не виконує, у нього інше завдання — музичний супровід імпровізацій.

«Моя роль у театрі — створювати атмосферну музику та підтримувати акторів, я повинен відчувати дівчат, що вони грають і також почути цю історію для того, щоб я створив атмосферу. Наприклад, якщо історія сумна, щоб я не погіршив цю ситуацію і не зробив її абсурдною», — каже Артур Васенко, музикант плейбек-театру “Ехо”.
Артур розповідає, що спочатку виходять дівчата, разом з ними він слухає історію та “задає тон” цій імпровізації.

«Я можу підлаштуватись так, щоб воно не вийшло з-під контролю, мені подобається взагалі історії слухати і приймати в цьому участь».


Ще одна акторка “Ехо” — Тетяна, погодилась на участь у театрі спонтанно.

«Це була смішна історія, Олена Дяченко зателефонувала мені і сказала: Таня, ти хочеш грати у плейбек-театрі? Я кажу: я не знаю, що це таке, але я хочу, ну і так все почалось», — розповіла Тетяна.
І додає: «Театр мене і рятує і він просто надихає, це просто як ще одна моя сім'я».



10 лютого плейбек-театр показав глядачам перфоманс «Кохання в тобі», імпровізація тривала понад годину, відвідувачі могли розповісти свою історію, або ж поглянути на іншу зі сторони.



Вероніка, яка наважилась розповісти свою історію, ділиться враженнями.

«Було багато думок всередині, коли ти їх проговорюєш тобі навіть легше стає це правда, і був класний момент, коли ти побачила себе зі сторони, свою історію по-іншому з метафоричними якимось присмаком, стало легше стало класно, не жалкую, що поділилась», — розповіла дівчина.


Ксенія історію не розповідала, та й на перфоманс прийшла вперше, проте тепер планує відвідувати виступи театру у майбутньому.

«Мені дуже сподобалось, що можна подивитись на себе зі сторони, тобто це дуже поглиблює взагалі в себе, мене вразило просто те, що можна з дуже короткої історії побачити і потім ще програти, те що людина розказала і так глибоко, тобто повністю показати її через якусь маленьку історію», — поділилась емоціями дівчина.
Мирослава, акторка плейбек-театру «Ехо» наостанок додає: “Частина наших акторів має психологічну освіту і ми пропрацьовуємо це, тому що нам важливо не ретравматизувати, ми завжди слідкуємо за тим, щоб не давати людині, те чого немає в її історії. Тобто ми не терапевти, які кажуть “іди туди і подзвони за цим телефоном зроби так-так-так”, цього ми не робимо взагалі, ми просто показуємо історію”.

Театр одного актора «AVE»

Театр одного актора «AVE» – криворізький театр унікальних авторських п'єс, єдиний у місті. Подібних театрів в Україні всього три. Павло Осіков – засновник театру одного актора «AVE» зустрівся з нами у просторі, де зараз ставить свої вистави.

«Він (театр. — ред.) народився у 2016 році і ми почали робити його як квартирник, моя квартира переобладнана була у театр, я там і спав і грав вистави. Потім ми потрошку розвивались, виходили на великі сцени, їздили по містам. Навіть виступали на малій сцені театру Шевченка», — розповідає Павло.


Каже, що театр зароджувався “на нулі”, тобто не маючи грошей чи допомоги.

«Не було абсолютно нічого, не було освіти, не було фінансування, були тільки ідеї і мій внутрішній ресурс. У що він переріс потім, — це вже такий впізнаваний театр, який збирав 100-150 людей у місті Кривому Розі, у нас бути афіші по місту, ми виходили на такий серйозний рівень, але карантин він заплутав всі карти і ми повинні були ховатись в якихось камерним приміщеннях і ми знаєте як ота змія, яка себе кусає за хвіст, тобто з чого ми починали до того і повернулись, до нашого камерного простору», — ділиться Павло.
А потім і через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, сцена для театру одного актора стала іншою.

«Ми з вами знаходимось у Kvarti, камерний простір у квартирі. Але це вже не просто квартира, де проводятся вистави, це повноцінний театр, де є глядацькі місця, де є світло, де є звук».

Архів Павла Осікова

Павло каже, що у театрі одного актора треба працювати за декількох: треба бути режисером, сценаристом, постановником, декоратором, актором. І ставлять вистави не по графіку, а за бажанням.

«За бажанням, за натхненням. Ми не можемо штампувати як в канцелярії, ні. Це так не відбувається, якщо є натхнення — ми показуємо, але ми працюємо наперед, щоб нам було чим здивувати глядача. Деякі вистави ми просто згадуємо, показуємо», — каже актор.
У квартирі, де зараз Павло ставить вистави, можна вмістити до 20 глядачів.

«Для цього простору це просто аншлаг. І ми точно знаємо, що у нас буде повна зала».
Ми запитали, який він — криворізький глядач?

«Який наш криворізький глядач театру одного актора «AVE»? Наш глядач це виховані люди, які змушують мене відпрацьовувати мене отут на імпровізований сцені по максимуму. Наш глядач він вибагливий, він завжди підтримує, і він завжди ходить і хоче ще. Каже: це класно було, а що буде далі? І нетерплячий, іноді він ще нетерплячий», — ділиться Павло.
Також усі кошти, вилучені, з продажу квитків на виставу театр передає на Збройні Сили України.

«Зараз це волонтерський проект, тобто всі гроші, які ми збираємо ми відправляємо або на збори або купуємо самі і відправляємо новою поштою».

Інклюзивний мистецький проект «Краще разом»

«Краще Разом» — єдиний у Кривому Розі інклюзивний мистецький проект, який розпочав своє існування у 2016 році, який надавав молодим людям з інвалідністю доступ до мистецтва і звичайного життя загалом.

Унікальність проекту в тому, що створюється сучасний якісний інклюзивний культурний продукт, а люди з інвалідністю на сцені викликають не співчуття, а захоплення та натхнення.

Саме так вважає Євгенія Морозова, керівниця театральної студії “Та самі гойдалки” та режисерка інклюзивного мистецького проекту “Краще разом”, який став на паузу з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Все розпочалось у 2016 році, приїхала британська команда, яка взяла мене в асистенти, тоді у режисера був план на мене, але він знав, що я не наважусь. Тому була така ідея мене залучити, і це спрацювало. Тиждень залучення активного, і я зрозуміла, що без цього мені буде потім важко. Було 35 артистів, 15 з інвалідністю і 20 без. Ми такою командою створили танцювально-театральний перформанс і показали його. 500 глядачів в залі підсилили це враження і ми зрозуміли: маємо потім далі працювати. Команда поїхала, а ми не могли залишити цих людей і продовжили», — розповідає Євгенія.


Євгенія каже, що часто її називають не режисеркою, а диригенткою, тому що вона добре знає команду, і знає як можна вивести на аванс-сцену найсильнішу сторону. щоб людина впевненіше себе почувала, і потім по-іншому себе розуміла, пишалась собою.

«Краще разом» це завжди про підсилення один одного, унікальність того, що ми всі неймовірно різні у цьому проекті і кожен знаючи свої сильні сторони і слабкі сторони просто підсилює один одного».
15 артистів з інвалідністю, які брали участь у мистецькому проекті мають різні нозології (конкретна хвороба з типовим для неї поєднанням симптомів і функціонально-морфологічних змін). Є люди, які не бачать, тотально незрячі, є люди з порушеннями опорно-рухової активності, є люди з синдромом Дауна.

Євгенія додає, що для роботи з людьми з інвалідністю вона консультувалась з різними спеціалістами.

«Я не психолог і не реабілітолог, перед тим як на щось наважитись я консультуюсь з різними спеціалістами, тому що можна хотіти чогось і навіть почати це втілювати, а потім нашкодити. Головна ідея не нашкодити людям, а навпаки реалізувати їх, допомогти їм відчути цю творчість. Мені не хочеться вже говорити про бар’єри чи безбар’єрність я хочу говорити про естетику на сцені, тому що дівчина яка на інвалідному візку вона в естетичному плані може показати багато чого цікавого глядачу», — розказує Євгенія.
«Краще разом» з гастролями подорожували Україною, виступали у театрі імені Лесі Українки у Львові, у київському театрі на Подолі, та у Донецькому обласному театрі, що у Маріуполі. Про досвід гастролей Женя теж розповідає.

«На гастролях взагалі було складно, тому що багато людей вперше виїхали за межі міста, багато хто вперше подорожував саме в потязі, мешкав за межами свого приміщення, свого дому. Тому що це про новий досвід, ми стикалися з такими складнощами і побутовими і незручностями, але в цьому у полягала задача, ми хотіли розширити оці межі, показати людям, нашим артистам, що це можливо, що якщо сильно хочеш то оці бар’єри можна подолати», — поділилась режисерка.
Євгенія зізнається, що згадувати сьогодні виступи у Маріуполі важко.

«Зараз от такою хвилею на мене спогади, тому що ми виступали на сцені Донецького обласного театру, який має трагічну дуже історію. Дуже віримо, що коли його відбудують, це буде зовсім інший театр, який без проблем буде зустрічати українські інклюзивні мистецькі проекти», — розповіла Євгенія.
Євгенія також розповіла, що знає чимало хороших команд по Україні, які займаються інклюзією і мистецькою і театральною, проте “наша криворізька унікальність “Краще разом” в тому що тут зібрані люди з різними нозологіями.

«Простий меседж інклюзивного мистецького проекту “Краще разом” це про те, що творити може кожен. Це просто, але для когось не зрозуміло, тому ми пропагуємо це і говоримо що не соромтеся, не закривайтеся, є можливості дуже різні і їх буде ще більше, треба користатися цим».
І звісно, режисерка інклюзивного мистецького проекту «Краще разом» планує у майбутньому відновити роботу театру.

«У нас є в планах, проект не закінчено, він на паузі, після закінчення війни я знаю що робити уже, у мене в столі завжди є декілька п’єс, які ми хочемо ставити далі. Будемо дивитися на команду, тому що це постійно такий живий організм. Хтось повернеться і коли знову розпочнеться робота це будуть уже зовсім інші люди, навіть якщо це будуть прізвища та імена тих самих людей».

Редактор: Тетяна Корник