Довелося життя будувати спочатку – історія мешканки Херсонщини, яка евакуювалась до Кривого Рогу

Фото: Перший Криворізький

Перед Великодніми святами селище Веселе Херсонської області російські війська обстрілювали майже кожного дня. Дві ракети влучили у подвір’я приватного будинку 69-річної мешканки Валентини Кривошеєвої.

«Я знімала з сушки випрані речі, які сушились на подвір’ї. Коли чую – щось свистить... Все, що я встигла — забігла у веранду будинку. Відразу пролунав сильний вибух, а потім здетонували касетні снаряди», — пригадує Валентина.



Навесні російська армія з важкої артилерії завдавала чимало ударів по мирному населенню Херсонщини. Кілька ворожих снарядів потрапили у приватний будинок пані Валентини — прямісінько у кухню.



Пенсіонерка Валентина прожила у селищі Веселе більшу частину свого життя, проте через війну й масовані обстріли їй довелося декілька разів евакуюватися.

Виїжджайте, розпочалася війна


24 лютого близько п'ятої ранку старший син Валентини Анатолій, який живе на Миколаївщині, зателефонував матері й сповістив, що розпочалось повномасштабне вторгнення Росії на територію України, сказав: “Ма, виїжджайте, розпочалася війна”.

Валентина, яка на той момент жила з меншим сином Олександром, навіть нічого не чули. Бо ні сирен, ні новин про війну вони не знали.

“Того ж дня вже за кілька годин після розмови з Толею ми чули вибухи. Нашими вулицями їхали російські танки, БТР, БМП, ходили російські солдати”, — розповідає мешканка селища Веселе.
Сусіди пані Валі, у яких були власні автомобілі, намагались евакуюватись.

“У нас машини немає, то вже не було куди діватись, ми пішли ховатися у погріб”, — пригадує Валентина.

Коли міста і села на Херсонщині окупували, життя ніби зупинилося — частина людей лишилася без роботи, не працювали лікарні, магазини, пошта тощо.

Життя під час окупації

“Життя на окупованій території дуже моторошне. Постійно переживаєш й думаєш, та хто зна, що в нього (російського військового, – авт.) там у голові”, — говорить Валентина.

Росіяни ходили по селищу шукали вільні будинки, у яких не живуть люди, щоб зайняти їх. Місцеві мешканці не давали їм оселятися – говорили, що там нібито живуть люди.

“Один залетів до сусідки на БТР прямо у двір, зламав ворота, стоїть й дивиться... Ні слова не сказав, знизав плечима й поїхав далі”, — каже пенсіонерка.


Окупантам байдуже, що руйнувати. У селі Веселе збивали військовою технікою стовпи, обкрадали продуктові магазини, грабували сусідське майно. Але якось протистояти односельці вже не могли, бо військові РФ були всі озброєні, їм було дуже лячно.

Після значних руйнувань село залишилося без світла.

Перша спроба евакуації


“У березні 2022 року нам оголосили перший зелений коридор”, — говорить Валентина Кривошеєва.

Разом з сином та сестрою, яка жила неподалік будинку Валентини, вирішили евакуюватися до Нової Каховки, що на Херсонщині – до рідних. У селі вже не було опалення, води та світла.



“Щоб виїхати з села, ми почепили білі пов’язки на автівку, на руки. Такі були вимоги російської армії”, — говорить Валентина.
Перша спроба була невдала — окупанти не пропустили мирних жителів. Крім цього, військові РФ розбили телефони, щоб не було ніякого зв’язку. Валентина встигла забрати сім-карту.

Пізніше родині Кривошеєвих вдалося виїхати до Нової Каховки — допомогло Товариство “Червоний Хрест” — організували 4-5 автобусів для евакуації.

“Червоний Хрест” — всеукраїнська, гуманітарна організація, яка допомагає державі у наданні гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів у разі катастроф і надзвичайних ситуацій. Забезпечує допомогу найменш соціально захищеним верствам населення.

“Мороз. Холод. Я зранку займала чергу, і годинами могла стояти в черзі, щоб купити харчі. В магазин пускали по 10 людей. Бувало й таке, що людям не вистачало продуктів, треба було чекати ще декілька днів, коли привезуть товар”, — розповідає переселенка.

У Новій Каховці родина не затрималась, пожили десь два-три тижні, і як дізналися, що в селі сусіди ремонтують електроопори, повернулись додому — спершу поїхав син, а потім і сама Валентина.

Перевіряли документи й наявність зброї у мирних жителів


Навесні та влітку 2022 року мешканці Веселого тільки й чекали, аби військові Збройних сил України швидше звільнили їх території від російських окупантів.



“Почало тепліти, росіяни ходили по хатах, перевіряли паспорти й дивились чи немає у людей зброї в будинках. Нібито готувались до свого референдуму, але коли був той референдум, ніхто не знав”, — говорить жінка.

Як перевіряли документи чоловіків роздягали й шукали татуювання на тілі. Спочатку забрали двох молодих сусідів, а пізніше й племінника Валентини.

Рідні ходили до блокпостів, де знаходились військові РФ, питали, де можуть бути їх близькі, як їх повернути додому. Окупанти стверджували, що скоро вони повернуться додому, нібито причин для занепокоєння немає.

Одного хлопця росіяни тримали близько 20 днів, племінника Валентини Олега повернули через добу.

“Перевіряли через комп’ютер, що означає його татуювання, били зброєю по ногах. На наступний день його знову забрали, змусили копати їм траншеї”, — ділиться Валентина.

Побачили український прапор, аж з душі відлягло


Обстріли в селищі не вщухали, російські солдати почали рити окопи біля житлових будинків. Через постійні атаки знайомі Валентини отримували осколкові поранення, чимало сусідів загинули від тяжких поранень.

“Ми кожен день сиділи в погребі, бо страшно було навіть ходити по двору. А росіяни зізнавалися, що вже й самі не розуміють, де чиї прильоти, а де виходи”, — згадує Валентина.

Зі слів жінки, восени було відчутне затишшя, мешканці селища Веселе не розуміли, що робиться. Більшість думала, що окупанти сидять по окопах. Через те, що в односельців не було зв’язку люди не знали новин.

“Росіяни у сусідів в городах ховали танка, прям закопували їх у землю. Біля деяких будинків стояло по три броньованих машини”, — розповідає Валентина.


Десь у жовтні окупанти почали вивозити техніку із будинків, де не жили мешканці, а через місяць, 11 листопада Збройні Сили України звільнили правий берег Херсонщини. Російська влада це назвала “жестом доброї волі”.

Пані Валентина плаче і розповідає:

“Близько 16:00 чуємо — щось гудить. А там їдуть танки, гусеничні машини й українські прапори висять. Воно, як наче з душі відлягло, як побачили, що це ж наші їдуть головною дорогою. Боже, всі люди повиходили, кричимо вже в нас Україна, зустрічаємо, радіємо звісно…”.
Валентина розповідає, що люди на ранок позамальовували на воротах знаки “Z”, які розписали окупанти й повісили український прапор.

Прилетіло дві ракети у двір, тоді остаточно зібрала речі


18 квітня 2023 року Валентина евакуювалася до Кривого Рогу. Зараз жінка живе у Покровському районі міста, адаптується до нового життя.

Розповідає, що останнє що змусило все ж таки виїхати, це влучання ракет у двір перед Великоднем.

За словами Валентини, коли село було окуповане російськими військами, було лячно жити, люди постійно знаходились під моральним тиском, деколи виникали труднощі з ліками, продуктами, транспортом.

А після деокупації, жити у селі стало неможливо через постійні обстріли росіян.



“До початку війни так раділа, що завершили ремонт у будинку. А тепер в 69 років доводиться будувати життя спочатку”, — каже Валентина.
Наразі Валентина облаштовує життя у Кривому Розі, займається домашніми справами та більше спілкується з рідними їй людьми.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.