Не опустила рук і продовжила навчати дітей онлайн: історія вчительки з Херсонщини

Учителька початкових класів Лілія у 2011 році переїхала з Херсонщини до Енергодару, працювала в гімназії. Після 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, жінці довелося виїжджати з окупованого міста і налагоджувати життя в Кривому Розі.

Чому обрала для переїзду саме Кривий Ріг, як продовжує працювати онлайн з учнями, як волонтерить і допомагає наближати перемогу України — про це та багато іншого журналістка «Першого Криворізького» дізналася від Лілії під час спілкування.

Пів року жінка продовжувала жити в окупованому Енергодарі. Але коли 1 вересня 2022 року його обстріляли з гелікоптерів, відчула паніку та вирішила звідти їхати. Для переїзду обрала Кривий Ріг, тому що її діти вже евакуювалися сюди раніше з окупованої Херсонщини, звідки Лілія та її сім’я родом.

«Мої діти обрали Кривий Ріг саме тому, що він був найближче. У це місто їхали майже всі односельці. Потім, коли їхній населений пункт деокупували, вони повернулися. А я залишилася працювати онлайн, тому що там ще був нестабільний інтернет. Так і знаходжуся тут, тимчасово», — розповідає Лілія.

Жінка продовжила працювати онлайн зі своїми учнями, які вже на той час були хто в Польщі, хто в Нідерландах, хто в Німеччині. Викладає третьокласникам усі предмети, окрім англійської мови.

«Я, звичайно, не показую їм свого страху та переживання. Тільки говорю, що все буде добре, що треба вірити, ми обов’язково повернемось у рідне місто і продовжимо наше навчання в рідних шкільних стінах», — додає Лілія.

Особистою мотивацією Лілії не опускати рук є рух вперед і думка, що життя — це найголовніша цінність. Вона почала проходити онлайн-тренінги, онлайн-курси з психологічної підтримки учнів і вчителів, подолання стресів під час війни. І таким чином допомогла собі прийти до тями.

«Було чітке розуміння, що в країні війна, що не можна сидіти склавши руки, треба діяти. Я знайшла однодумців, із якими ми зайнялись громадською діяльністю», — каже Лілія.

На Херсонщині, звідки вона родом, створили своєрідний хаб, куди люди зносять овочі, консервацію та інше, чим можуть поділитися. Також випікають пиріжки, ліплять вареники, закуповують теплі речі, ковдри, подушки та відправляють на передову. Один раз навіть оголосили збір на сало для бійців, закоптили ковбаси та передали військовим.

«Опустити руки — це означає здатися, але це не про мене та не про українців ні в якому разі. Життя продовжується, тому я знову-таки наголошую, що це тимчасово. І все буде добре», — підсумувала розповідь Лілія.