Дмитро Кірнас із Кривого Рогу з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Разом із двома братами він пішов добровольцем на війну, а згодом його підрозділ увійшов до складу 129-ї бригади територіальної оборони.

«У 2022 році ми разом із двома братами пішли на війну. До цього виготовляли коктейлі Молотова, коли росіяни були під Інгульцем. Ми вирушили захищати Батьківщину. Старший брат, Віталій, уже третій рік вважається зниклим безвісти. Середній брат воює ще з 2014 року», — розповідає Дмитро.

Його позивний — «Зима».

«Бо народився 1 січня. Якось так воно вийшло: зима — то й “Зима”. Я солдат, стрілець».

Перший контрнаступ на Херсон

Доброволець пригадує, як разом із побратимами звільняли населені пункти Херсонщини.

«У 2022 році ми брали участь у першому контрнаступі на Херсон разом зі 129-ю бригадою та багатьма іншими підрозділами. Пам’ятаю, як ми звільняли села Червоне та Нова Кам’янка. Люди там жили в погребах, було холодно. Ми віддавали їм свої зимові речі. Це різало душу…»

Життя до війни

До повномасштабного вторгнення Дмитро працював на заводі «АрселорМіттал» у гарячому цеху.

«Працював горновим доменної печі, у гарячому цеху, з чавуном. Мені дуже подобалося — це було дуже круто. Працювали, вчилися, будували майбутнє. 2022 рік усе змінив».

«Хочеться одного — жити»

Боєць пригадує один із моментів, коли вижив лише дивом.

«Є в мене побратим із позивним “Білий”. Ми полювали на дрони. Не дополювали — пішли в окопи, у бліндаж. І тільки-но вийшли, як почули цей звук. Його не сплутаєш ні з чим. Військовий ніколи в житті не переплутає його. Ми вирішили бігти до найближчого окопу. Бог із нами, ангели поруч. Ми з ним біжимо й чуємо, як падає снаряд. Це теж чути. Але він не вибухнув. Ні перший, ні третій… Такі моменти запам’ятовуються назавжди. А в ці миті хочеться одного — жити. І перемогти ворога».

Про підтримку криворіжців

Чоловік згадує, як у перші місяці війни жителі міста щиро підтримували військових.

«Я пам’ятаю той час — 2022 рік, коли росіяни були під Інгульцем, у Криворізькому районі. І ви знаєте, коли ми просто йшли містом чи їхали автівкою, зовсім не знайомі люди сигналили, махали тобі, кричали: “Дякуємо!” І за ці слова від чужих, але щирих людей, які просто тобі дякували, ти був готовий на дуже багато».

Проєкт «Титани UA»

Після контузій і повернення з фронту Дмитро приєднався до проєкту «Титани UA».

«У мене є командир — Микола Мартин, колишній командир розвідки. Разом із ним ми були під час першого контрнаступу на Херсон. Тоді його тяжко поранили. Зустрів його в лікарні в Кривому Розі. Він розповів: “Друже, Сергій Лисак запроваджує проєкт Титани UA. Приєднуйся, там усі свої”. І знаєте, він мав рацію — там рівний рівному, побратими та посестри розуміють одне одного».

Саме візит до простору став для нього переломним. Він зізнається, що тоді вперше побачив багатьох хлопців із тяжкими травмами й зрозумів, наскільки важливою є ця ініціатива.

«Я занурився в нього повністю. Я ніколи не скаржився, що мені важко чи що держава забула про мене. Ні. Я був у захваті й завжди брав участь у всіх заходах, змаганнях. Це допомагає», — каже він.

Повернення до соціуму

Дмитро наголошує, що подібні ініціативи відіграють величезну роль для ветеранів, адже допомагають їм адаптуватись і знайти новий шлях у житті.

«Такі проєкти підтримують хлопців і дівчат, допомагають їхньому поверненню в соціум. Насправді після війни дуже важко знайти себе по-новому. Більшість хлопців — це заводчани, шахтарі, але здоров’я вже не дає повернутись на шахту чи на завод. Він хоче, але не може. Мені, наприклад, подобався доменний цех, але я вже фізично не зможу там працювати. Тому потрібно створювати робочі місця для хлопців і дівчат, які повертаються додому, щоб допомогти їм повернутись до соціуму та нормального життя. А це надзвичайно складно».

Попри те, що він повернувся до цивільного життя вже понад рік тому, ветеран зізнається: процес адаптації ще триває.

«За рік після того, як я звільнився, не можу сказати, що повністю повернувся до соціуму. Ще трохи не так. Але є люди, які підтримують, побратими, проєкти. І це дуже важливо. Головне — сказати хлопцям і дівчатам: не замикайтесь у собі й не думайте, що ви забуті. Під лежачий камінь ніхто не прийде, не постукає вам у двері зі словами: “Побратиме, ти молодець, відвоював, ось тобі щось”. Потрібно виявляти ініціативу — і все буде добре».

Перемога для Дмитра

Дмитро вірить, що справжня перемога ще попереду.

«На мою ще думку, перемога буде, коли поприходять наші хлопці, коли повернеться мій брат, який третій рік безвісти зниклий. Тоді для мене буде перемога», — каже він.

Родина та мрія про мир

Він говорить про те, що його підтримує родина.

«Родина тримає. Родина, дітвора, батьки. Чому тримає? Бо й моя ментальність теж на цьому тримається. Думаю, що й ваша так само, коли є люди», — ділиться він.

Дмитро розповідає про своїх батьків і дітей.

«У мене є батьки — дай Боже їм здоров’я. Маю двоє діточок: доньку та сина. Доньці 16 років, сину — п’ять місяців. Я відчував таку радість… Знаєте, ми довго до цього йшли, довго чекали, і це була шалена радість. Здавалось, наче я сам щойно народився. Не знаю, як правильно це сформулювати, але я — дуже щаслива людина», — каже він.

Він також мріє про мир і повернення своїх побратимів.

«Як і більшість наших людей, мрію про мир, про повернення хлопців і дівчат додому. Мабуть, тільки про це. Дякую Господу, що родина жива й здорова. Це найголовніше — щоб усе це закінчилось і щоб обов’язково повернулись наші хлопці та дівчата. Чекати своїх рідних — це дуже важко», — додає він.

Центр об’єднання ветеранів у Кривому Розі

Разом із побратимами Дмитро започаткував громадське об’єднання для допомоги військовим і їхнім родинам.

«Ми з побратимами започаткували громадське об’єднання — Центр об’єднання ветеранів у Кривому Розі. Усіх охочих запрошую приєднатись до нашої організації, до Центру ветеранів. І хлопці до нас уже приходять, звертаються, так само і їхні сім’ї. Допомагаємо дітям загиблих наших хлопців. Ми стали як одною родиною. Це коли ти тих людей взагалі ніколи не знав, а вони стали рідні».

Звернутись до центру об’єднання ветеранів можна за номером телефону: +380 97 968 41 01.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.