Виженемо окупанта, відбудуємо і заживемо по-новому: як у Мар’янському живуть під час війни

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
1kr.ua
«Вас вітає дуже щедра і гостинна наша українська земля, село Мар’янське, Зеленодольської громади. На жаль, сьогоднішні будні війни не дають гостинно зустріти», — цими словами чоловік середнього зросту років 50-ти зустрічає журналістів Це Віктор Недря — староста села Мар’янське, яке знаходиться на межі Дніпропетровської та Херсонської областей.

У мирний час тут проживають майже три з половиною тисячі людей, коли почалась війна, виїхало майже пів села. Заледве лишилось трохи більше ніж півтори тисячі. З них 70 — переселенці із Херсонщини. Пан Віктор каже, що люди хочуть оселитись десь недалеко від дому, аби повернутись як тільки спаде загроза. Деякі з місцевих їздять ночувати в інші населені пункти на випадок, якщо росіяни обстрілюватимуть вночі, то надвечір у селі лишається ще менше людей.

Каховське водосховище поділяє село Мар’янське на дві частини. Міст, який з’єднує дві частини села, зруйнували для того, щоб стримати наступ окупантів ще у перші дні війни. Люди, які живуть на тому березі, який ближче до Херсонщини, у центр за покупками чи у справах переходять по тимчасовій кладці. Деякі примудряються навіть проїхати мопедом.

Звичайно, лишились ті, кому їхати або нікуди, або просто не хочуть полишати власні домівки. Одна з них пані Любов. Вона лишається у Мар’янському навіть після того, як снаряди російських окупантів поцілили по її домівці.



«Вдома я була, дома...чую — стріляють… подивіться», — жінка показує на зруйноване житло.





Каже, як горіло, люди бігли з усіх кінців, а сама пані одразу й розгубилась, бо говорила з чоловіком телефоном: «Вони мені “Брось телефон, відра нумо тушити”. Спасибі, гуртом та й потушили. А он, — киває на сусіднє подвір’я, — у сусідів прямо огорожу снаряд вибив, з неї стовпчик полетів, так два вікна вибило, а два подробило».






Жінка вціліла, а от іншій односелиці пощастило менше — 30 березня, коли вона поралась у дворі, почався обстріл. «Сюди потрапив «Ураган»… Жінку ударною хвилею турнуло з ніг, відкинуло, тож в неї через те жоден осколок не влучив. Але їй обпалило обличчя і волосся. Удар був страшенно потужний. Від оцього удару навіть декілька свиней з переляку померли»
, — розповідає староста села.



Втрат зазнав і місцевий бізнес. У Мар’янському є ринок, який знають майже усі криворіжці, які хоч раз їздили на море. Тут завжди є чим поласувати й водіям фур, які везуть продовольство до Кривого Рогу, туристам й іншим подорожнім — завжди стиглі овочі, фрукти, можна купити кави, пиріжків та головне багато риби.





«Цей ринок не просто ринок. У нас тут вузол доріг: рух на Херсонщину, Кіровоградщину, Дніпропетровщину і туди далі на Запорізьку область.

Зараз тут пусто, бо руху практичного ніякого нема, через близькість окупанта. Завдяки нашим військовим, нашим хлопцям, їх хоч трохи потіснили. А так Херсонщина потерпає — потерпає й Мар’янське»
, — розповідає Віктор Недря.







Поки ринок закритий, але помалу починають працювати магазини та придорожні кафе. Місцевий підприємець Андрій Васильченко говорить, що у їх заклад приходять за перекусом вояки — тут є і хотдоги, і чебуреки, кава.



Місцеві із перших днів масштабного вторгнення допомагали армійцям — копали окопи, готували їжу. Та зараз, завдяки тому, що наступ вдалось втримати, мар’янівці мають можливість працювати та висаджувати городину, яку почасти везуть й до Кривого Рогу.

«Може пролітали свистіти. Спочатку забігали, а зараз прихилилися, пролетіло, і далі сапають уже, та до всього звикаєш. Це дуже страшно», — каже пан Віктор.





Тих, хто лишився без городу, староста намагається підбадьорювати:

«Був «приліт», Бачу, у людей вікна вилетіли, двері зруйновані, дах побитий. Виходжу на город, а там голий пар (пуста земля, - ред.). Усе, що посадили як зрізало — посередині розірвався «Град» чи що. То я, щоб людей трохи підбадьорити жартую, що вони ще нічого не висадили, а вже ж червень», — сумно всміхається староста.

Раз по разу, поки триває така собі екскурсія, староста не втомлюється повторювати наскільки важлива для місцевих родюча земля: «А що нам — духом падати? Треба жити, працювати продовжувати! Благодатна така земля наша, все одно виженемо окупанта, відбудуємо все і заживемо по-новому»



Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.