6 годин у черзі за хлібом, заборона на виїзд чоловікам: як маріупольці виживали в окупації

Поки в “Азовсталі” продовжуються криваві бої і українські захисники Маріуполя тримають удар, росіяни й їхні ЗМІ продовжують танцювати на кістах 20 тисяч вбитих мирних жителів. Вони заявляють про “двічі визволений від нацистів Маріуполь”, згадуючи Другу світову війну і натякаючи на знищення “Азова”. Крім цього, окупанти влаштували “парад перемоги”, де зібрали купку людей і зробили декілька дуже обережних кадрів на фоні зелених дерев, оминувши 98% зруйнованих будівель.

Андрій та Анастасія — молоде подружжя, мають сина і кота. У 2014 році вони переїхали з окупованого росіянами Донецьку на підконтрольну Україні територію — Маріуполь. Декілька років вони заробляли гроші й нещодавно купили в Маріуполі квартиру. У березні 2022 року їм знову довелось переїхати і втратити все, що нажили за 8 років спокійного життя. Сім'ї знову довелось втікати від «русского мира».

Андрій працював на заводі «Азовсталь» холдингу «Метінвест». Зараз його місце роботи стало фортецею блокадного міста.
Донеччанин в Маріуполі займався підготовкою і плануванням доменного виробництва. Андрій говорить, що ситуація, в якій опинилась його родина — не найгірша, тому що всі цілі-здорові, і вдалось виїхати через два тижні після початку блокади Маріуполя. Втім “не найгірша” ситуація все ж означає і холод в будинку, і цькування росіянами, і черги за хлібом тривалістю 6 годин.

Навіть коли вибухи чули 24 лютого, ніхто не думав, що все буде настільки серйозно, — таку думку редакція «Першого Криворізького» чує вже від другої сім’ї маріупольців.

Виїжджати ніхто не планував, — говорить дружина Андрія Анастасія. — Один раз вже тікали, більше не збирались.

Маріупольці думали, що окупанти бомбитимуть окраїни, а центр залишиться цілим. Принаймні, житлові квартали ніхто не чіпатиме. Тож Андрій, Анастасія та їх син сподівались пересидіти небезпеку вдома, аж поки снаряди розривались біля будинку і почали тремтіти стіни. Тоді родина попросилась пожити у родички, яка жила ближче до вокзалу і мала будинок з товстими стінами. Прожили у неї десь тиждень.

Коли до бабусі переїхали, у неї ще було світло, - згадує Анастасія. - Потім зникло. Через 3-4 дні пропала вода. Коли ми виїжджали, вже не було газу.

Попри постійні розповіді росіян, що у Маріуполі все добре і вони от-от виб’ють якихось там “нацистів”, місто обстрілювали. Після чергового обстрілу житлових кварталів російськими військами родина зрозуміла, що треба було якось виїжджати з Маріуполя. Родич допоміг їм знайти автомобіль. Але за машиною треба було пройти кілометрів 5.



Тим часом російські ЗМІ говорили вже про “нацистів” Маріуполя, а не про “націоналістів”, як це у них буває зазвичай. Водночас у пропагандистській публікації наведені обіцянки військового злочинця і діяча самопроголошеної та невизнаної світовою спільнотою ДНР “точково і ювелірно” звільнити Маріуполь від “нацистів”.
За попередніми даними України, в Маріуполі загинуло від 20 до 22 тисяч цивільних осіб. Про це заявив голова Донецької ОВА Павло Кириленко в ефірі CNN, пише УНН.

Коли ми йшли за машиною, поруч розривались снаряди, — продовжує згадувати маріуполець Андрій. — Це було моторошно. Йшов дощ зі снігом, ми всі були мокрі. Забрали машину і поїхали до себе в квартиру, забрати речі. Бачили, як хтось з сусідів тягав корзинки з “МЕТRO” — так добували собі продукти.

Родина зібрала речі і поїхала до тітки, щоб вмовити і її евакуюватись. Мобільного зв’язку тоді вже не було. Коли приїхали до її будинку, стукали і кричали. Паркан був двометровий, перелізти було важко. Почався обстріл, і довелось їхати звідти. Родичі так і не відгукнулись.
Наступного подружжя дізналось, що хоч «зеленого» коридору й нема, люди збираються колоннами і їдуть. Тож вирішили знову їхати до тітки, вдалося перелізти через паркан.

А вони сиділи в гаражі у підвалі, там нічого не чути. 3 дні провели в підвалі, в туалет тільки виходили, - говорить Анастасія. - Там свічка була масляна. Темно, страшно, холодно. Газу у них не було. Сказали родичам збирати речі і бути готовими виїжджати, коли буде можливість.

Коли повернулись додому, почався обстріл. Біля будинку розірвався снаряд — лишилась воронка, 1,5 метри глибини і така ж в діаметрі. Тоді родина остаточно зрозуміла, що треба виїжджати з Маріуполя.

Ну, коли вікна повилітають, це вже аргумент, - говорить Анастасія. - Наступного дня прокинулись, швидко зібрались. Взяли бабусю, кота, під’їхали до сестри, яка теж була на машині, і рушили до тітки. Тітка (хрещена мати) мала двох великих собак і не збиралась їх кидати, тож поїхали разом.

Всього у родичів було 3 машини. Вони вивісили на них білі прапори, написали “Діти”. Потрапили в колону автомобілів, які залишали місто.

Я поклав руки на руль, щоб росіяни бачили, щоу мене нема зброї, - говорить Андрій. -На останньому українському блокпості питали, чи знаємо, що далі росіяни стоять, що їм не можна довіряти. Сказали їхати повільно, бо росіяни можуть стріляти.

Тим часом російський сайт gnkk.ru з посиланням на Риа Новости заявляв, що армія рф звільнила місто від українських націоналістів. Хто саме “націоналісти” — чи полк “Азов”, чи морські піхотинці, чи хлопці з криворізької частиниНацгвардія, чи Нацполіція, чи прикордонники, — видання не повідомляє. Мовчать “журналісти” і про вбитих 20 тисяч мирних мешканців.

За 700 метрів вже був російський блокпост, де стояло 2 російських танки. Там пройшли бойові дії, лишилось багато осколків. Андрій двічі пробив колесо. Одна запаска у них була, а за другою прийшлось близько години стояти на блокпосту з росіянами. Один чоловік віддав Сергієві свою запаску.

Неподалік Маріуполя є невелике селище Нікольське. Там стояв останній блокпост росіян.

Вони не випускали чоловіків до 50 років. Тому тітка, бабуся й дідусь поїхали, а ми вирішили вертатись. Я у росіян питаю: а що робити? До выяснений. 2-3 дня, и будет понятно. Я кажу: а хто дізнаватись буде? Куди тепер їхати? Туда, откуда приехали. Звісно, ми в Маріуполь не поїхали. Лишились у селищі.

Тут російські ЗМІ 8 березня говорять, що це українські “націоналісти” блокують вихід мирних жителів з міста. Така дезінформація в текстах пропагандистів рф, мабуть, найбільш поширена.

У подружжя в Нікольському жили знайомі, і вони вирішили їх знайти. Зв’язку не було. Поки шукали, зустріли людей, які запропонували в разі чого ночувати у них. Знайомих так і не знайшли, тож повернулись до цих людей. Ті пригостили чаєм з млинцями і запропонували пожити в будинку їхньої бабусі. Так 6 дорослих і двоє дітей знайшли новий притулок.

У будинку було холодно, 3 градуси тепла. Але там був ще газ, тому змогли натопити. Щастя тривало недовго — газ зник наступної доби. У цьому будинку сім’я прожила близько тижня. І, як на зло, були морози: - 10, тому спали у верхньому одязі й рукавицях.

Вже потім, коли приїхали у Кривий Ріг, шкіра на руках почала оновлюватись, тому що там постійно на морозі… - говорить Андрій.

Щоб купити хліба, треба було вставати о 6 годині ранку, коли закінчувалась комендантська година, і йти займати чергу. Хліб у селище привозили лише о 9 годині. Тобто 3 години ти стоїш на морозі, тримаєш чергу. А потім ще три години, поки черга дійде до тебе.

У мене, як у глави сім’ї, депресивний якийсь стан почався, - говорить Андрій. - Я стою, у мене сльози течуть, тому що… Звинувачував себе, що не вивіз родину.

У Володарському (Нікольському) дні сім’ї проходили так: добували хліб, молоко. Готували їсти собі на вогнищі, гріли воду, мили посуд. І рано лягали спати — о 19-20. Щоб рано встати і зайняти чергу за хлібом. Анастасія говорить, що всюди їм зустрічались добрі люди, які завжди допомагали. Хтось яєць принесе, хтось — масла. Так і вижили. В Нікольське тоді вже зайшли ДНР. ДНР-вці ходили по домівках, перевіряли документи. Питали, чи служили чоловіки. Сім’ї родині “пощастило”: в АТО й ООС він не служив, тому їм дали спокій.

Терор продовжується і зараз, але пропагандистська машина рф продовжує розповідати своїм громадянам та українцям на окупованих територіх,що все буде добре, водночас обстрілюючи маріупольців, заблокованих в “Азовсталі”.


“Парад перемоги” у знекровленому Маріуполі, 2022 рік. Джерело: ватажок терористичного квазідержавного утворення «ДНР», колаборант з Росією Денис Пушилін

"Історії знайомих лякають більше": спогади друзів родини

• Спочатку, коли коридори були, люди боялись виходити з міста. Згодом, просидівши велику кількість часу у підвалі, вже виходили пішки. Знайома Анастасії з мамою, сином і собакою йшли з міста пішки під обстрілами. Їх оглушало, йшла кров з носу, проте вдалось дістатись підконтрольних Україні територій.

• У знайомого була машина, міг одразу виїхати. Але не хотів, боявся, - розказує Андрій. Потім зібрався виїхати, а машина вже згоріла. Пішки до Мангуша йшов. Це кілометрів 15-20, а потім вже автобусами.
• Колега Сергія купив перед війною будинок вартістю 110 тисяч доларів, а коли почалось, вирішив переїхати в стару квартиру, там безпечніше було. Він потім дзвонив з Маріуполя і розказував, що коли їжа скінчилась у квартирі, він випив для хоробрості 150, сів на велосипед і поїхав до того будинку. Приїхав і побачив: паркан завалений, а у дворі російський танк. Коли переконався, що тиша, взяв продукти і швидко поїхав звідти.

• Знайомий йшов за продуктами, і перед ним впав снаряд. Три людини спереду загинули. І він переступав їх і йшов далі, тому що треба було добувати їжу. Людей мертвих було дуже багато

Зрештою нам вдалося виїхати з Нікольського колоною, нас випустили, - говорить Андрій. - Коли приїхали до друзів в Запоріжжя, вперше за всі дні війни покупались. Це щастя було. Росіяни у 14-му змусили все кинути, і наново будувати. І от знову. Скільки можна?