Це все, що маю нині від мами, — актор з Херсонщини розповів історію порятунку від «руського міра»

Андрій Богун — батько п’ятьох дітей, фотограф, актор, керівник гуртка з лозоплетіння у Великій Олександрівці Херсонської області. Зараз він з родиною тимчасово живе у Кривому Розі. Криворізький актор і режисера Павло Осіков запропонував Андрію організувати виступ у Кривому Розі.

Актор давав виставу Євгена Гришковця «Водночас», але попередньо переклав її на українську мову.

Після вистави, Андрій вийняв із кишені білу «хустинку» — шматочок маминої нічної сорочки, яку перед евакуацією довелось порвати, аби зробити пов’язки-позначки:

«Це все, що у мене є від неї зараз. Я порвав сорочку нам на пов’язки, щоб росіяни бачили — ми цивільні, і не застрелили, коли виїжджали із сім’єю».

Андрій швидко ховає хустинку і вибачається за сльози, тремтячий голос і виходить зі сцени.
Після виступу, спілкуючись із аудиторією, Андрій розповів, як його родина жила на Херсонщині під окупацією, як вибирались у Кривий Ріг.

Андрій жив у селі Мала Олександрівка, коли російська армія підійшла ближче до села, люди почали звідти виїжджати.

«Бувало, виходиш у село і знаєш, що три-п’ять хат нікого немає, ходять корови по вулиці, качки, кури, свині... Люди випускають тварин, сідають у машину і виїжджають», - пригадує Андрій.

Потім у Малій Олександрівці почала загинатися вся інфраструктура і держструктури — поліція, військкомат перестали працювати ще в перші дні. ДСНС, обленерго теж почали з часом кудись пропадати.

Я пішов рятувати свою сім’ю

Коли заїхали російські солдати, спочатку було “мирно і культурно”. Потім почались прильоти по селу. Андрій хотів би залишитися вдома, але треба було рятувати дітей.

«В мене там залишились батьки. Вони сказали: “Ми звідси хіба що через паркан поїдемо”. Через паркан у батьків кладовище», — говорить чоловік.

В день від’їзду Андрій з дітьми допомагали сусідам замінити шифер на даху будинку, який постраждав через обстріли. Зв’язку вже не було. Але дружина дізналась, що евакуаційних автобусів з Малої Олександрівки не буде і треба йти до Білої Криниці 12 км. До комендантської години треба вийти з села через кілька блокпостів. Троє дітей, (двоє старших живуть і інших куточках України) Андрій і дружина пішли до Білої Криниці.

До Білої Криниці діставались по дорозі, обабіч якої були таблички з написом “міни”.Там також лишилось мало людей, старі люди лише дивились з вікон, коли молодь рятувалась від окупації.
Андрія з родиною пустив до себе чоловік. В цій хаті постійно залишаються люди, які тікають з окупованих селищ і сіл. О 6-й ранку того дня чоловік, який прихистив у себе Андрія, мав вивезти його з родиною до колони.Коли чоловіки під’їхали до колони, там уже було 17 автівок.Їхати довелось довшим шляхом, аби потрапити саме на ті блокпости, через які росіяни випускають людей. Так Андрій і його родина дістались Кривого Рогу. З тими білими пов’язками від мами, наче оберегами.

Зараз діти Андрія навчаються дистанційно у криворізькій школі. Чоловік шукає роботу, працедавці готові взяти чоловіка, але з вересня. Нині ж Андрій запрошує усіх охочих на фотосесію. Написати йому можна на його сторінку у соцмережі.