Дикий козак з Кривого Рогу волонтер Кость Шмагайло

Криворіжець Кость Шмагайло активно волонтерить із 2020 року — розвозить необхідне для військових та гуманітарку для переселенців.

Кость має дружину та двох донечок, трьох онуків. У мирному житті він тату-майстер, та і зараз у вільний від волонтерства час б’є татуювання.

У 2020 році чоловік зустрів друга дитинства, якого комісували після служби у зоні проведення антитерористичної операції у 2014 році. Той каже: треба відремонтувати машину і перегнати її. Кость зголосився, бо уже мав такий досвід.

«Не вийшло повоювати з хлопцями, то буду робити те, що можу.Коли я потрапив у волонтерську спільноту, зрозумів: нічого особливого тут нема.

Ти просто кричиш в космос — і тобі відповідають. З’являється все.

Буває, їду по щось кудись за кермом, навіть не можу відповісти на дзвінок, приїжджаю — а там мене вже чекає все необхідне», — Кость розповідає про посестер і побратимів, які постійно щось купують, майструють, шукають для захисників на передовій.

Кость співпрацює з Інгульскою паланкою війська Запорізького та громадською організацією «Криворізька асоціація учасників бойових дій та учасників АТО».

Волонтери телефонують на фронт, дізнаються, що треба і приносять необхідне, що є у них вдома. Костю довіряють люди, йому переказують гроші на необхідне на військові та гуманітарні потреби.


У перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну Кость, зізнається, було страшно, хотів евакуювати родину.

«Я знав, що війна буде і думав, що це станеться саме 24 лютого. Я хотів евакуювати своїх дівчат. Але вони всі збунтувалися — сказали, що ніхто нікуди не їде. Кажу їм: “Даю вам добу, бо завтра йду записуватись у Територіальну оборону. Але вони ж тримають марку, криворожанки, ні-ні-ні, нікуди не їдемо”, — сміється криворіжець.

Кость, як і обіцяв, на наступний день пішов записуватись до тероборони міста. Там чоловік зустрів знайомих, яким раніше допомагав:

«А вони мені — “ти потрібен там, де ти вмієш найкраще. А я що? Я — дикий запорожець, я не дисциплінований. Саме тому до цих пір я не посвячений у козаки», — почухує потилицю Кость.

Попри слова товаришів три дні поспіль Кость правдами і неправдами намагався таки записатись у тероборону, але його не брали, через відсутність військового досвіду. Три дні він хвилювався і майже не їв. Але врешті зібрав себе в кучу і вирішив, що дійсно прикриватиме друзів у тилу.

«Тил — основне. Козаки, які стоять на першій лінії, утримують нас своїм серцем, своїми тілами, їм треба їсти, спати, грітися. А ми їм допомагаємо», — говорить Дикий козак, як саме себе він називає.

Кость збирає по місту необхідне для фронту (амуніція, їжа та інше) або гуманітарну допомогу і розвозить її туди, де її потребують.

Кость впевнений, що Господь нині на боці України, але за свободу та право на самоідентифікацію нації доведеться заплатити велику та криваву ціну.

«П’ятеро членів моєї родини —педагоги. Я знаю, що найскладніші завдання учитель зазвичай дає найулюбленішим ученикам», — говорить чоловік.

Він не має жодного сумніву, що Україна переможе, хоча перемога у війні з росією насправді, якщо говорити по-військовому, то надскладне завдання.