Директор фабрики-кухні чи короткозорий бюрократ – із історії однієї фабрики-кухні Кривого Рогу

Редакція продовжує серію публікацій Ольги Гончар (Хвостової) про фабрики-кухні у довоєнні часи.

В одному з випусків рудничної газети «Скрепер» у серпні 1931 року тодішньому директору фабрики-кухні товаришу Світаньку закидають бюрократизм і короткозорість (у переносному значенні, звісно). У постанові рудпарткому сказано, що він «керує зовсім кволо» винесли сувору догану із застереженням, що треба розглянути його перебування на посаді.

Наприкінці грудня 1931 року вже іншому директору фабрики-кухні — товаришу Макарову пленум РПК (районного партійного комітету) виніс догану. Мотивація фантастична: він «на КРЕС іде – просе вугілля, в рудоуправі – просе дров, в ЗРК – макаронів, а до селищної ради – йде за допомогою, бо у фабриці-кухні не вистачає води, і так в Макарова побудована робота в щоденному жебранні». Тобто, у час, коли країна гостро відчувала нестачу харчів, директор закладу харчування дістав адміністративне покарання за виконання своїх прямих обов’язків – налагодження постачання.


У липні 1932 року газета викриває директора фабрики-кухні Демчинського, який нібито «не звертає уваги на безладдя і бруд». Дописувач із ініціалами С.Т. посилається на «історичну постанову ЦК від 19/VIII-31 року» і переконує: «Фабрика-кухня повинна стати фабрикою здоров’я, а не фабрикою безладь та бруду».

Тож навіть за короткий час – два роки – на фабриці-кухні змінилося три директори — Світанько, і Макаров, і Демчинський. На жаль, фото нікого з них у газеті нема. Ми не знаємо, чи взагалі залишилися в живих ці люди, бо в тогочасних і трохи пізніших публікаціях лунають прямі заклики до виселення «недостойних» за межі України, до показових судів, а згодом і до розстрілів. Догодити людожерній комуністичній системі було неможливо.

Якщо Ви щось чули про їхні долі — напишіть редакції