Ложок і стільців нема, не рятують і талони – з історії однієї фабрики-кухні Кривого Рогу

Главное фото новости
Фото: відкритий пошук у google
1kr.ua
«Відсутність ложки у їдальні затримує сівбу»

Хоч як дивно, але саме з таким заголовком цілої шпальти вийшла газета «Скрепер» у квітні 1932 року. Що ще не так було в матеріальному забезпеченні їдалень і фабрики-кухні на Жовтневому руднику, як розподілялися талони на їжу і створювали спеціальні крамниці для ударників — розказують сторінки рудничної багатотиражки за 1931-1932 роки.

У згаданій статті в газеті пояснюється, що в їдальні, до якої прикріплено 191 особу, бракує ложок: «14 квітня прийняли на роботу тов. Маринця і йому довелося їсти борщ прямо з миски». Як кричущий факт подано те, що з 14 на 15 квітня з їдальні вкрадено 5 хлібин. Але про зв’язок між наявністю ложки та сівбою доводиться тільки здогадуватися.

Натомість зрив сівби згадується в історії від 9 квітня, коли кухар Довбня Федір зварив на вечерю борщ і засмажив його гасом, мовляв, «тільки для того, щоб підбурити робітників проти керівництва і зірвати засівню городню кампанію». Через це «робітники-ударники» (так підписано замітку) вимагають «негайно вигнати з їдальні Довбню та віддати до суду як шкідника і куркульського прихвостня, який намагався зірвати сівбу».

Для мене загадка, як взагалі заправляти борщ гасом, тобто керосином — можливо, ви щось про це знаєте? Напишіть про це редакції - тут контакти журналістів «Першого Криворізького»

У березні 1931 року в газеті писали, що в їдальнях «стоять великі черги, відсутні ложки, через що робітники витрачають чимало марно часу в їдальнях». На сторінках газети робкори скаржаться і на те, що металевих ложок дуже бракує, їх просто не видають, бо люди їх крадуть, а дерев’яні ложки дають брудними, бо з них неможливо відмити жир.



Замітка в серпневому випуску «Скрепера» інформує, що «їдальню №5 на «Белгороді» до цього часу не встаткували так, щоб робітник, зайшовши їсти, мав де сидіти. Із-за стільців навіть утворюються черги».

Пил і павутиння, кінська збруя на кухні, де готується їжа, брудні жирні миски та інший посуд – усі ці недоліки системи громадського харчування, і передусім фабрики-кухні, безжально тавруються на сторінках «Скрепера». І особливо підкреслюється, що з такою ситуацією не мають миритися ударники.

8 липня 1932 року газета пише про нову методу їх обслуговування, яка полягала в тому, щоб ударник одержав на своєму виробництві талон, «згідно чого йому фабрика-кухня мусить дати дешеві і гарні харчі, бо за них доплачує рудоуправа». Проте трапляються випадки, пише газета, що «талон відібрали на право користування ударницьким столом, а обслуговують в загальному залі, таким чином одержують від рудоуправління незаконну доплату».

Чи це тільки «випадки», чи звичайна картина, і навіщо в найбільш соціально справедливій країні сортували людей на ударників і всіх інших, навіщо для ударників і пайовиків (іще одна привілейована категорія) робили навіть окремі магазини – усе це залишається на совісті тодішніх радянських компартійних керманичів.

Читайте також: Калораж для шахтаря-підземника в 1930-х у Кривому Розі – з історії однієї фабрики-кухні


Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Новости 1kr.ua в Tеlеgram

Мы в социальных сетях

Культура

Booking.com