Голодомор — засіб придушення спротиву, — доктор історичних наук Наталя Романець

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
1kr.ua
Голодомор – це геноцид українців, вчинений тоталітарним комуністичним режимом у 1932–1933 роках. Спланована конфіскація врожаю зернових та інших продуктів харчування у селян призвела до мільйонів смертей.

Наталя Романець вивчає тему колективізації, селянського спротиву і голодомору більше 30 років.

Сприймати Голодомор через призму страждання — означає не бачити повної картини, — вважає пані Романець.

Тому і розмову з доктором історичних наук ми спробували вести з точки зору фактів, а не абстрактних роздумів.

Готуючись до проведення колективізації, більшовики з 1925 року починали здійснювати поступову зачистку українського села. Крім розкуркулення та інших репресій, у селян вилучали зброю і жорстко придушували їх беззбройні заворушення — волинки.

У 1932-1933 роках селяни вже не бойкотували — були зайняті виживанням. Сотні тисяч людей помирали, сотні тисяч людей сиділи у тюрмах. Деякі тікали у місто, але і там їх спіткав голод.

У 30-х роках минулого століття південні області України — Дніпропетровська та Одеська — були основними виробниками хліба. Саме туди через кілька місяців голоду більшовики спрямували продовольчу допомогу. У 1933 році це зробили не для того, щоб врятувати людей від смерті. Причина була іншою: хтось мав засіювати поля.

Ми задали Наталі Романець декілька питань про ті часи, і про її наукову діяльність.

«Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. у Дніпропетровській області: масштаби, наслідки». Розкажіть про цей збірник і про свою співпрацю з Інститутом дослідження Голодомору.

У Інституті дослідження Голодомору я працюю з 2019 року. Посада — провідний науковий співробітник. Один із напрямків діяльності організації — це публікація тих документів, у яких висвітлюються події 1932-1933 років. Саме першоджерела є найкращим аргументом і найкращою доказовою базою того, що у 1932-33 роках був геноцид. Саме аналіз документів нам дозволяє зробити, що тоді відбувалося свідоме нищення населення.

Мною був підготовлепний збірник “Голодомор - геноцид 1932-1933 р.р.у Дніпропетровській області: масштаби і наслідки”. З цією роботою можна ознайомитись у бібліотеках міста. Це лише перший збірник документів. Зараз я готую другий збірник, у якому буде інформація про механізми хлібозаготівельної кампанії 1931-33 років. Інакше — про механізми організації Голодомору у Дніпропетровській області.


Чому Ви обрали саме цю тему для наукових досліджень?

Я почала займатися темою здійснення суцільної колективізації на території Дніпропетровської області з того моменту, коли вступила в університет — у 1987 році. Це був період перебудови, коли історики вперше почали висвітлювати життя у Радянському Союзі інакше, стали відкривати архіви. У газеті “Правда” тоді з’явилася стаття “Коллективизация: как это было”, і вона мене зацікавила. Коли стали доступні архіви, я зайнялася темою колективізації у Дніпропетровській області і темою Голодомору. На IV курсі підготувала конкурсну роботу, яка зайняла I місце на республіканському конкурсі студентських наукових робіт. Вивчала також тему селянського спротиву.

Різниця між голодом у місті і селі. Чи це міф, що у містах голоду не було?

Це міф, що у місті не було голоду. Голодували і у містах. Є дослідження, що в умовах голоду кожна людина перетворюєтсья на злочинця. Це стосується не лише крадіжок продовольства, якими займались голодні селяни у 1932-1933 роках. Це стосується і спекуляції, намагання збільшити кількість людей, які отримують продовольчі картки. Щодо Кривого Рогу та інших міст: тоді у міста приїжджали селяни, які рятувались від голодної смерті, влаштовувались на підприємства. Хлібозаготівлі проводились не лише у селі, а і в місті. Намагались вилучити хліб у селян-контрактників, які поступили на роботу. Інші селяни, які розуміли, що робить влада, намагалися переховувати хліб у місті. Органи ДПУ (Державне Політичне Управління - авт.) збирали про це інформацію.

Хлібозаготівельна кампанія 31-32 років мала свою специфіку: там практикувалися “зустрічні плани” - район чи колгосп виконав (хлібозаготівельний - авт.) план, а йому дають другий. Виконав цей, і дають ще один. (У влади - авт.) була мета абсолютно все забрати, щоб ніяких “лишків”, як писалось тоді у документах, не було.

Ті колгоспи, які на Дніпропетровщині у 31-му році виконали хлібозаготівельні плани, наприкінці року отримали додаткові.

Таке ж джерело почали шукати у місті в колишніх селян, які поступили на роботу. Місто голодувало в силу тої причини, що не вистачало продовольчих фондів, за якими мали видавати продовольство за картками. Це — результат системної кризи, яка охопила українське село в результаті проведення колективізації. Перші результати ми побачили на початку 1932 року. Тоді починають поступово зменшувати норми споживання за картками, особливо на підприємствах, які не належали до важкої індустрії та оборонного сектору. Там були мінімальні норми, зокрема на членів сім’ї, і це викликало голод. Щодо чорного ринку — там встановили такі ціни, що звичайний робітник не міг дозволити собі щось там придбати.

Не слід забувати, що коли голодні селяни ринули до міста, вони помирали саме у містах. Тут вмирали і діти, яких намагались врятувати від смерті, вмирали вони і у дитячих будинках, які не мали достатнього постачання, щоб прогодувати всіх. Є цвинтарі, на які звозили трупи селян без імен. Це стосувалось всіх областей і регіонів.

Розкажіть про волинки. Що це таке і хто їх влаштовував?

Волинки - це одна із форм селянського спротиву, яка набуває поширення з моменту, коли більшовики стали втілювати воєнно-комуністичні методи проведення хлібозаготівель, починаючи з 1928 року. Це були стихійні селянські беззбройні заворушення, основну роль в яких нерідко відігравали жінки, тому їх називали ще “баб’їми бунтами” або “баб’ячими виступами”. Волинки у Дніпропетровській області відбувались у січні, лютому, березні 1930 року — під час колективізації і розкуркулення. Волинки також були навесні 1932 року. Це були напади селян на пункти зберігання збіжжя. Відбувались зокрема через розбір усуспільненої худоби, передусім - корів. Корова тоді була формою виживання. Селянки казали: “Ви у нас хліб забрали, і ми будемо їсти тоді молоко”. Поступово кількість волинок зменшувалась.У 1932 році вони мали вже поодинокий характер. Зустрічались рідко. Це пов’язано з тими самими репресіями, які почались у 1928 році, і тим, що селяни голодували.

Занесення на "чорну дошку" колгоспів. Що це означало?

Під час хлібозаготівельних кампаній 1931-1933 років використовувались різноманітні форми репресій. Були репресії, які здійснювались у судовому порядку, тобто реалізовувались органами міліції, прокуратурою і судом. Були репресії, які реалізовувались органами ДПУ (Державне політичне управління) — переважно щодо “контрреволюційних елементів”.

Третя лінія репресій була пов’язана з адміністративними репресіями. Це позасудова репресія. У тих колгоспах і селах, де не використовували хлібозаготівельні плани, із крамниць вилучали усі промислові товари. Тоді це не було дієвим засобом. Села, які були занесені на чорну дошку, потрапляли у стан блокади. З колгоспів і одноосібників стягувались кредити і платежі, і у цих колгоспах, занесених на чорну дошку, працювали надзвичайні органи. Такі села оточували війська або органи міліції, і селяни не могли залишати колгосп або село.
У Дніпропетровській області на чорну дошку було занесено 228 колгоспів, і цей засіб не припинили і після завершення хлібозаготівель. Перед селами поставили ще завдання зібрати посівні фонди, виконати хлібозаготівлі, і лише після цього обіцяли зняти їх з чорної дошки.





Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Новости 1kr.ua в Tеlеgram

Мы в социальных сетях

Общество

Booking.com