Мені державна біжутерія не потрібна, - Ліна Костенко святкує 90-річчя

Главное фото новости
Фото: np.pl.ua
1kr.ua
19 березня 90-річчя святкує видатна українська поетеса Ліна Костенко. Вона лауреатка Шевченківської премії, поетеса-шістдесятниця, професорка «Києво-Могилянської академії». Серед її найвідоміших творів – «Маруся Чурай», «Берестечко», поетичні збірки «Проміння землі» й «Вітрила», роман «Записки українського самашедшого».

У 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, тоді поетка відмовилася іти на церемонію нагородження.

«Передайте, що мені державна біжутерія не потрібна», - відповіла Костенко на запрошення.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в Ржищеві Київської області. Її батька Василя Костенка, педагога і поліглота, який знав 12 мов, у 1936 році засудили на 10 років концтаборів.

Закінчила школу на Куренівці, відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», потім вчилася у Київському педагогічному інституті й Московському літературному інституті імені Горького.


на фото Ліна Костенко з родиною - джерело uahistory.com
Мати

Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, —
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі —
щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш —
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
— Перестань, бо вижену.
У тебе, — каже, — небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте, — каже. — Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, —
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...

У 1957 році вона видала першу поетичну збірку «Проміння землі», яку до 1977 року не друкували.

Вона мало розповідає про дитинство, лише у поезіях зустрічаються рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».

На початку 60-х брала участь у роботі Клубу творчої молоді, навколо якого гуртувалися Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, Василь Симоненко та багато інших молодих митців.

Брала участь у перших акціях КТМ – постановки вистав за творами напівзаборонених Миколи Куліша та Бертольда Брехта, вечорах молодої поезії та пам’яті Леся Курбаса і Василя Симоненка, поетичних акціях біля пам’ятника Шевченкові.


на фото Ліна Костенко з поетами шістдесятниками - джерело uinp.gov.ua
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

У 70-ті роки Ліна Костенко потрапила до «чорного списку», складеного особисто секретарем ЦК КПУ з ідеології Маланчуком. У 1977 році вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а через два роки – спеціальною постановою Президії СПУ дозволили Ліні Костенко випустити історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що протягом 6 років не друкували.

8000 наклад роману розійшовся за кілька днів, так само, як і повторне 100 000 перевидання через 3 роки в серії «Романи і повісті». У 1987 році «Маруся Чурай» і збірка «Неповторність» Ліни Костенко були удостоєні Шевченківської премії.

У 1989 році видали збірку «Вибране».

І знов сидять при владі одесную.
Гряде неоцинізм, я в ньому не існую!
Така до слави приналежність!
Така свобода і пісні!
Декоративна незалежність
ворушить вусами вві сні.

Із 1991 року Ліна Костенко регулярно брала участь в експедиціях, зокрема до ЧАЕС, за її словами такі поїздки, «знімали посмертну маску» з тієї землі

Маловідомі факти з біографії Ліни Костенко

Першу книжку Ліни Костенко «благословив» поет, дисидент, засновник УГГ Микола Руденко. Як він згадував у своїй книзі «Найбільше диво – життя», зустрілися вони в Москві на одній вечірці, де Ліна читала свої російськомовні вірші. Руденкові вони не дуже сподобалися і він запитав, чи немає українською. За кілька днів він отримав рукопис і одразу ж загорівся видати збірку. Так побачило світ «Проміння землі».

На початку 60-х Ліна Костенко пробувала себе як кіносценарист. Фільм за її сценарієм «Дорогою вітрів» про будівництво дороги в Карпатах зняли з плану, а стрічка у співавторстві з Аркадієм Добровольським «Перевірте свої годинники» про поетів, що загинули на війні, була настільки «доопрацьована» (навіть назву змінили на «Хто повернеться – долюбить»), що Ліна Костенко зняла авторство. Там Ліна Костенко познайомилася з директором кіностудії Довженка Василем Цвіркуном, який на довгі роки став їй надійною опорою в житті. Їхній син Василь став комп’ютерником і нині працює за контрактом за кордоном.



на фото - Ліна Костенко з чоловіком, Василем Цвіркуновим, джерело - 24tv.ua
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Крім «Марусі Чурай» театральною подією стала й інсценізація «Думи про братів неазовських» Сергія Проскурні. Прем’єра вистави відбулася 22 січня 1990 року в трапезній Михайлівського золотоверхого. У виставі були задіяні Микола Шкарабан, Олег Зам’ятін і Василь Вовкун, на бандурі грав Микола Будник. Вистава проіснувала кілька років, об’їздила Польщу, Німеччину, Італію. А в 2000 році уже сам Василь Вовкун поставив моновиставу за творами Ліни Костенко «Моя любове, я перед тобою».

У грудні 2010 року у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» побачив світ прозовий роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Роман практично одразу ж став українським бестселером. Перший наклад становив 10 тисяч і вже за півмісяця був розкуплений, що встановило своєрідний рекорд для українських видань.
«Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці», - пише Ліна Костенко.

Багато артистів на вірші Ліни Костенко записали пісні.

У квітні 2014 року співак Віталій Козловський записав пісню на вірш поетеси «Пісенька з варіаціями».

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
У 2015 році гурт Brutto випустив кліп на вірш Ліни Костенко "Вечірнє сонце, дякую за день".

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.


У 2015 рокці співачка Jamala записала трек на вірш поетеси "Мабуть, ще людство дуже молоде...".

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.
Відомий актор Богдан Ступка на відео зачитав вірш поетеси "Крила".

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

* у матеріалі використана інформація з сайтів uinp.gov.ua, poetryclub.com.ua, 5.ua


Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Комментарии

Telegram чат Кривого Рога

Мы в социальных сетях

Культура