Серце мліло, не хотіло співать на чужині: українці відзначають 206 років від Дня народження Тараса Шевченка

9 березня відзначається 206 років від Дня народження українського поета, письменника, художника, громадського та політичного героя Тараса Григоровича Шевченко. Він став для українського народу символом боротьби за свободу та незалежність.

Цього дня у Кривому Розі о 9:00 в Інгулецькому районі містяни зібралися біля пам’ятника Кобзареві, аби вшанувати його память та покласти квіти. О 10:00 у Центрально-Міському районі Кривого Рогу біля пам’ятника Тарасу Шевченко відбудеться урочисте покладання квітів.

Український Кобзар Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (зараз Звенигородський район Черкаської області).

Тарас Шевченко народився третьою дитиною у родині кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни.

20 серпня 1823 року від злиднів померла мати Тараса Шевченка Катерина. У жовтні 1823 року батько одружився з Оксаною Терещенко. У жінки було троє дітей, тому вона жорстоко поводилася з дітьми чоловіка.

21 березня 1825 року від тяжкої праці на панщині помер батько Тараса Шевченка Григорій. Після смерті батька Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського.
Шевченко виконував різну роботу й обслуговував дяка, згодом він втік від нього й пішов наймитувати й вчитися малярства у диякона Єфрема.

1828 року Шевченко був слугою у панському дворі й навчався в маляра. У 14 років його зробили дворовим слугою поміщика. У грудні 1829 року поміщик застав його за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року. Через це Тараса жорстоко відшмагали.



З 1829 по 1833 роки він займався копіюванням картин. У 1833 році намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта, який досі зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.

У 1838 році художник Карл Брюллов і поет Василь Жуковський викупили Тараса з кріпацтва.

У 1840 році Тарас Шевченко видав першу збірку поетичних творів «Кобзар», до якої увійшло 8 поезій. Згодом окремо були видані поеми «Гайдамаки» та «Гамалія».
Скориставшись сюжетом поеми «Катерина» Кобзар написав однойменну картину, яка стала одним з найвідоміших витворів українського мистецтва.

Після пережитого в Україні він написав вірша «Розрита могила», у якому висловив осуд поневолення українського народу Російською імперією:


Після того, як Тарас став працювати у Київській археографічній комісії, він багато подорожував Україною та збирав різні фольклорні й етнографічні дані.

У 1846 році Шевченко приєднався до Кирило-Мефодіївського братства. У березні 1847 року після доносу арештовували членів братства.
Найтяжче було покарано Шевченка. Його заарештували 5 квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. У Тараса відібрали збірку «Три літа» й відправили під конвоєм до Петербурга. Його ув'язнили в казематі з забороною писати і малювати.


Під час допитів поет не зрікався своїх переконань та не виказав жодного з членів братства. За часи ув’язнення писав вірші, які об’єднав у цикл «В казематі», за що згодом звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою».

У квітні 1850 року Шевченка вдруге заарештували й після 6 місяців ув'язнення на гауптвахті відправили до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Де він пробув у засланні 7 років.

Не зважаючи на заборону, потайки продовжував малярувати й писати вірші.

Шевченкові друзі клопотали про його звільнення. 1857 року після смерті імператора Миколи I поета звільнили із заслання.
В останні дні життя за Тарасом таємно спостерігали поліцейські. Шевченко хворів на ревматизм, страждав від проблем із серцем та цирозу печінки.
26 лютого (10 березня) 1861 року помер від наростаючої водянки.

Похований на Смоленському православному кладовищі. Проте, на виконання передсмертної волі Шевченка, його прах перенесено до Канева, де перепоховано 22 травня 1861 року на Чернечій горі.

Могила Кобзаря стала місцем постійного паломництва українців, а Чернеча гора отримала другу назву - Тарасова. 1925 року вона стала частиною теперішнього Шевченківського національного заповідника.



1939 там відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку й згодом збудували літературно-меморіальний музей, фонди якого нараховують 17 000 оригінальних експонатів.

Іменем Тараса Шевченка названі вулиці, площі та населені пункти, його ім’я носять Київський національний та Луганський національний університети, Наукове товариство у Нью-Йорку, Всеукраїнське товариство «Просвіта», Інститут літератури НАН України, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут, Придністровський державний університет (Придністровська Молдавська Республіка), Національна опера України та центральний бульвар Києва, Тернопільський академічний обласний драматичний театр, Дніпропетровський музичний драматичний театр, Театр драми й музичної комедії у Кривому Розі, Черкаський та Чернігівський драматичні театри, а також школи, гімназії, бібліотеки, кінотеатри.

Найвищою і найпрестижнішою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва є Національна премія України імені Тараса Шевченка. ЇЇ засновано в травні 1961 року у столітню річницю перепоховання праху поета в Каневі. З 2000 року вона є державною нагородою.

27 лютого 2020 року оголосили лауреатів у п'яти номінація щорічної Національної премії імені Тараса Шевченка.

У номінації «Література» цьогоріч обрано двох лауреатів - Маріанна Кіяновська з книгою "Бабин Яр. Голосами" і Тарас Прохасько зі збіркою есеїв "Так, але...".

У номінації «Музичне мистецтво» перемогу дістав гурт «DaxaBraxa» - Марко Галаневич, Ніна Гаренецька, Олена Цибульська, Ірина Коваленко - з музичним альбомом «Шлях». У номінації «Візуальні мистецтва» - Олександр Глядєлов з мистецьким проєктом «Карусель». У номінації «Публіцистика, журналістика» - публіцистичне видання «Дівчата зрізають коси» Євгенії Подобної. У номінації «Театральне мистецтво» - сучасна українська опера-реквієм «ЙОВ» музично-театральної формації «Нова опера» у складі Романа Григоріва та Іллі Разумейка і режисера Владислава Троїцького. У номінації «Кіномистецтво» у 2020 році лауреата не обрано.


^{У матеріалі використані дані з old.uinp.gov.ua, ukrinform.ua та kobzar.info.}


Згідно результатів опитування, проведеного у травні 2012 року соціологічною групою «Рейтинг» в рамках спеціального проекту «Народний ТОП», серед найвидатніших українців усіх часів абсолютна більшість опитаних (58,7 % респондентів) назвали Тараса Шевченка.