Про надання автокефалії православній церкві та наслідки для Кривого Рогу в інтерв'ю зі священнослужителем

11 жовтня Вселенський патріарх наблизив надання Українській православній церкві автокефалії. Значення цього рішення, а також його можливі наслідки редакц ія обговорила із настоятелем Свято-Пантелеймонівського храму УПЦ Київського патріархату отцем Святославом.

Питання досить давнє. Як Ви вважаєте, чому саме зараз українці настільки близькі до створення нової церкви?
- Зараз наша країна перебуває у дуже тяжкій ситуації. Без церковної єдності і порозуміння держави Україна існувати не буде. Моральний обов'язок церкви - знайти спільну мову, об'єднатися заради майбутнього наших дітей. Як священик з досить великим досвідом служби, запевняю вас, що церква гідно складе цей іспит.

Томос з рук Вселенського патріарха може отримати тільки нова об'єднана церква, яку буде створено після Собору. Зараз триває його підготовка. Чи відомо Вам про можливі строки і чи будуть на ньому представники парафій Кривого Рогу?

- Дуже важко говорити про строки, адже рішення приймають предстоятелі церкви і архієреї. Так як я бачу, це буде можливо навіть до кінця цього місяця. Ситуація вимагає термінового вирішення. Щодо Кривого Рогу. Нажаль, у нас немає українського єпископа, тому - ні.

В українській історії об'єднанню церков часто заважали особисті амбіції і чвари між предстоятелями. Зараз належить обрати голову об'єднаної церкви, затвердити назву і статут. Якою є позиція інших православних церков? Чи не бачите Ви загроз у цьому контексті?

- Це правда. Амбіції можуть заважати об'єднанню. Але значно важливішим випробуванням може бути деструктивний вплив російської церкви. Можливий навіть підкуп єпископів, щоб відмовити їх від помісної церкви. Давайте називати речі своїми іменами. Ієрархи московського патріархату не визнають української православної церкви і не будуть до неї приєднуватися. (позицію оголошено 23 жовтня після зборів за участі митрополита Єфрема). Вони не визнають існування України як держави, не підтримують прагнень України до автокефалії і вже самі поставили себе за межами Вселенського Православ'я. Російська Православна церква не перше десятиліття так чи інакше погрожувала Вселенському патріарху. І були вже демарші про розрив молитовних зв'язків, коли були події стосовно Естонської церкви. Але потім РПЦ зрозуміла, що шлях ізоляції зашкодить їм самим в першу чергу. Це взагалі не християнська і не православна позиція. Позиція конфліктів. І вони змушені були повернутися. Я думаю, що так буде і цього разу. Стосовно протистоянь, ми ні проти кого протистояти не збираємося. І градус напруги в суспільстві ми будемо з усіх сил знижувати. Обов'язок церкви закликати людей до миру і до терпимості один до одного. Нехай люди самі визначаються і бачать, хто як служить, і хто як виконує свої обов'язки.

Часто буває так, що люди просто відвідують найближчий храм і не розрізняють патріархати. Окрім суспільно-політичної орієнтації, в чому різниця між патріархатами і чому гілки, здавалося б, однієї церкви, так довго не можуть дійти згоди?

- Відкинути суспільно-політичний аспект повністю не вдасться. Російська православна церква просто фізично зрослася з державою Україна і протягом століть очолювалася світською особою. Тому більшість її рішень узгоджуються з керівництвом держави. Якщо цей аспект виключити, протиріч між православними церквами не було б взагалі. Ані в обрядах, ні в канонах між православними церквами немає різниці. Господь говорив, що Царство Боже керується не так, як Царство земне. Ми в церкві маємо вирішувати все з любов'ю і з терпимістю один до одного. В РПЦ була можливість вирішити проблему розділення Православ'я в Україні останніх 27 років. Вони нічого для цього не зробили. Їм була вигідна розділена і ослаблена українська церква і держава.

До процесу надання автокефалії активно долучається держава. Служителів церкви нерідко можна побачити на політичних сценах. Майбутні виборчий сезон не буде винятком. Як відомо, довіра до політиків в українців досить низька. Чи не підриває така співпраця довіру людей до церкви? Якою Ви бачите найоптимальнішу модель взаємодії церкви і держави?

- Наша держава переживає найважчі часи в своїй історії. Тому нам потрібна допомога друзів. І церква зобов'язана, це наш духовний і громадянський обов'язок, допомогти державі та її керівникам. Без них ми ризикуємо взагалі втратити країну. Виключити церкву із суспільного життя неможливо. Ми намагаємося виконувати свої обов'язки і закликаємо інших. Якби ми не брали участь у суспільному житті - це було б неправильно. Ми живі люди. Ми переживаємо, коли у когось болить, коли комусь погано. А оцінювати політиків - ми не ж судді.

Правові відносини регулюються Законом "Про свободу совісті та релігійні організації". Але в ньому недостатньо врегульовано норми про перехід релігійних громад. Зараз активно обговорююється Законопроект 1248, що передбачає перехід двома третинами голосів прихожан. Чи обговорюються в середовищі церкви подібні питання? Як запобігти можливих конфліктів на місцевому рівні?

- Люди вкрай напружені і конфліктні. А підняття таких складних питань як вибір конфесії, майнові питання - зараз це не сприятиме порозумінню. Щоб це не виглядало переділом майна, ці процеси мають бути добровільними і поступовими. Думаю, на цьому наполягатиме і Вселенський патріарх Варфоломій.

Православна церква завжди була досить консервативною структурою. Найближчим часом церква змінюватиметься організаційно. Автокефалія - це ще й шанс на реформи і оновлення. Як ви бачите можливий напрям змін? Чи потрібні зміни?

- Для великих змін і реформ я не бачу необхідності. Потрібно приділяти увагу своїм парафіям. Ми повинні пояснювати людям, що, відвідуючи храм, вони духовно зростатимуть. Всім нам потрібно ще самовідданіше працювати. Кожен на своєму місці. Якби Бог дав більше сил, життя і натхнення. Трудіться. І ніколи не бійтеся говорити правду.

Матеріал підготував Артем Вашкевич