Пам’ятаймо про невинно загублені життя і звірства проти людяності: Україна вшановує жертв «Червоного терору»
Фото: Первый Криворожский
Український інститут національної пам’яті нагадує, що 5 вересня 1918 року Рада Народних комісарів більшовицької Росії прийняла Постанову «Про червоний терор». В документі обґрунтовувалася необхідність запровадження «червоно терору» та шляхи його реалізації. Проголошувалася «боротьба з контрреволюцією, спекуляцією та іншими злочинами шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».
Читайте також: У Кривому Розі декоммунізіровали колишній кінотеатр імені Леніна
Терор та насильство більшовики на чолі з Леніним застосовували з перших днів захоплення влади. 7 грудня 1917-го була створена ЧК (Всеросійська надзвичайна комісія) на чолі з Феліксом Дзержинським. Розправи стали одним із пріоритетних напрямків державної політики.
Жертвами політики «червоного терору» ставали не тільки люди, які обіймали більш-менш високе становище у суспільстві – професори, лікарі, інженери, партійні лідери, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва й аристократії, а й прості ремісники і селяни.
Володимир Ленін засуджував «м’якотілість» репресивних органів і закликав «заохочувати енергію й масовидність терору проти контрреволюціонерів». 13 червня 1918-го було прийнято декрет про відновлення смертної кари (її показово відмінили відразу після Жовтневого перевороту).
Сергій Мельгунов у книзі «Червоний терор у Росії. 1918-1922» описав «подвиги» адептів нової влади у захопленому на початку 1918-го Києві: «Вся… підлога великого гаража була залита … кров’ю, що стояла на кілька дюймів, змішаної в жахаючу масу з мозком, черепними кістками, жмутами волосся й іншими людськими залишками, … жолоб у чверть метра ширини … був на всьому протязі до верху наповнений кров’ю. Поруч із цим місцем жахів у саду того ж будинку лежали поспіхом поверхово зариті 127 трупів останньої бійні… у всіх трупів розтрощені черепи, у багатьох навіть геть розплющені голови… Деякі були зовсім без голови, але голови не відрубувалися, а відривалися».
2 вересня про початок «червоного терору» оголосив олова ВЦВК Яків Свердлов. Нарком внутрішніх справ Григорій Петровський у своєму розпорядженні бідкатиметься, що розстріли відбуваються недостатньо масово.
Читайте також: У Кривому Розі на місці Леніна встановили пам'ятник святителю Миколаю
На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням загонів Муравйова. Він під час і після штурму Києва влаштував у місті різанину. Із цього часу насильство і терор стали основними методами утвердження в Україні радянської влади.
В Україні Харківське ЧК практикувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», у Полтаві і Кременчуці священиків саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп’ятті й побиття каменями. В Одесі офіцерів прив’язували ланцюгами до дощок і відправляли їх в топки. Або розривали навпіл колесами лебідок чи опускали по черзі в казан з окропом і в море.
Академік АН СРСР Анатолій Дородніцин згадував: «Наше село знаходилося недалеко від Києва, і до нас доходили чутки про те, що витворяв Київський ЧК .... Навіть дітей у селі лякали ім'ям місцевого чекіста Блувштейн. Коли Київ і наше село зайняли денікінці, батько вирушив до Києва роздобути ліків. Завали трупів - жертв ЧК - ще не були розібрані, і батько їх бачив на власні очі. Трупи з вирваними нігтями, із здертою шкірою, на місці погонів і лампасів, трупи, роздавлені під пресом. Але найголовніша моторошна картина, яку він бачив, це були 15 трупів з черепами, пробитими якимось тупим знаряддям, порожні всередині. Служителі розповіли йому, в чому полягало катування. Одному пробивали голову, а наступного примушували з'їсти мозок. Потім пробивали голову наступному, і з'їсти його мозок змушували чергового ... ».
Фахівці оцінюють кількість жертв "червоного терору" лише органів ЧК до 50 тисяч. А Особлива комісія генерала Антона Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів за 1918-1919 роки оцінює кількість загиблих у 1,7 мільйонів чоловік.
Пам’ятаймо про невинно загублені життя і звірства проти людяності, продиктовані ідеєю диктатури пролетаріату...
афрокавказец
22:16, 05 сентября 2018
Ок. Подойдём к вопросу с другой стороны. Ты считаешь Буковину, Галичину, Бессарабию украинскими землями или Польскими/Румынскими?
dbkoval83
22:22, 05 сентября 2018
ты признаешь себя заслуженной балаболкой из-за того что не смог аргументировать свои же слова?
афрокавказец
22:27, 05 сентября 2018
Шахматную партию с голубем считаю оконченной) Адиос амигос!
dbkoval83
22:29, 05 сентября 2018
да ты ж свои слова аргументировать даже не можешь, какие шахматы? твой уровень подкидной дурак с соратниками по фунфрику.
dbkoval83
10:22, 06 сентября 2018
Нет нельзя
Оккупация это временный чужой территории с помощью военной силы.
Если американский солдат не захватывал территорию Украины, то товарисч афрокавказец балабол
Эйяфьядлайекюдль
19:25, 05 сентября 2018
Лети моя метафора, лети!
Эйяфьядлайекюдль
19:23, 05 сентября 2018
Вот хрен кто меня поработит. Я себе даже не представляю, как это сделать возможным со мной.
dbkoval83
21:28, 05 сентября 2018
почему когда совок не может ответить по делу он начинает изобретать теории заговоров?
Эйяфьядлайекюдль
20:27, 05 сентября 2018
Причины, по которым люди считают, что в совке жилось лучше (вариант, что человек из функционеров или членов их семей не рассматриваем):
1) вне зависимости от эффективности работы в пределах одной профессии платили одинаково, отсутствие привязки оклада к эффективности труда лишало мотивации работать больше и качественней (те, кто не любит напрягаться)
2) несмотря на угрозу строгого наказания за расхищение государственной собственности, большинство воровало на работе; сама философия "государственное - значит ничье" и "все принадлежит народу" снимало моральные ограничения, охватывая все ступени подчиненности, все обо всех знали, но молчание позволяло воровать и в собственный карман (те, кому воровать у частников стало сложнее);
3) те, кто просто не имел возможности сравнить с чем-то лучшим из-за ограничения передвижения за кордон, отсутствием свободного доступа к качественным товарам и не слишком высоких доходов для покупок у спекулянтов, со временем убежденные в отсутствие альтернатив, что пользуются ЛУЧШИМ (те, кого угнетает наличие выбора);
4) те, кто предпочитал, чтобы решения в жизни принимались за него другими людьми через всевозможные системы распределений: где работать после учебы, в каком районе города жить, у какого врача лечиться и т.д. (инфантильные);
5) те, чей рассвет сил пришелся на советское время (трава зеленее, личная жизнь чаще, сон крепче и др.);
6) те, кто пережил совок, перестройку и вошел в эпоху капитализма, понимая широту полученных возможностей, но отказываясь признавать их преимуществами по причине того, что придется так же признать - жизнь прожита хуже, чем могла бы.