«Хліб не можна викидати. Хліб – то святе», - про геноцид розповідає криворізька поетеса

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
«Перший Криворізький» приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідаємо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.

Родинною історією ділиться криворізька поетеса Інесса Доленник. Розповідає про свого батька, Олександра Олександровича Доленника, народженого у 1936 році.
«Тату мій, таточку… Коли ти приходиш до мене, завжди приносиш хліб або булку й мої улюблені цукерки.

Ще не так давно ти був красенем, а останнім часом геть посивів, плечі твої опустилися, а хода стала непевною і повільною. Знаю, що вболіваєш за Україну й більш за все в світі хочеш, щоб скінчилася війна», - пише Інесса.

Жінка дивиться у вікно, і зізнається, що її серце стискається від болю та вдячності.



Інесса зізнається, що завдяки батькові і мамі, яка вже пішла у високе небо, у неї було щасливе дитинство. Тато Олександр завжди дбав про добробут родини, багато працював. Олександр Олександрович завжди був зайнятий, але коли виникали якісь проблеми, він був тут як тут, – і все ладналося й вирішувалося якнайкраще.

«Пам’ятаю – колись ти помітив, що я викинула на смітник цвілий хліб… Я ніколи більше тебе таким не бачила. Ти зблід і подивився на мене так, що краще б я провалилася крізь землю. А я не розуміла, що я такого накоїла, намагалася виправдатися тим, що хліб був черствий і вкритий пліснявою. Вже потім мама пояснила мені, розповіла про повоєнний голод», - говорить до батька Інесса.

Родина жила тоді у Хмаровці (пізніше переїхали жити у Гарбузинку) на Миколаївщині.

«Твоя матуся Олександра, у дівоцтві Півакускас (батько її був латиш), тепер носила прізвище свого другого чоловіка Бабенка Миколая, від якого народилося трійко дівчаток. Ти був єдиною дитиною від першого шлюбу. Тож матінка і сестри твої Галя, Ліда і Катя потерпали від голоду й майже не виходили з хати, а ти, біляве блакитнооке хлопченя, пухлими ногами почимчикував на вулицю, бо хотів побачити сонечко… І тоді Господь на твоє щастя послав дідуся, який пожалів тебе і навчив «виливати ховрашків» в полі», - продовжує пані Доленник.

А батько Олександр згадує, що діда того звали Василь Сучков.

«Ти допомагав йому в цій справі, а він за це давав тобі тушки ховрашків. Яким же смачним здавалося те м’ясо й юшка з нього! Завдяки тобі родина вижила. Та в тебе на все життя лишився «пунктик»: хліб не можна викидати. Хліб – то святе. Я засвоїла цю істину, але довго не могла вмістити,

як так сталося, що на родючих землях України був справжній лютий голод, який уніс мільйони життів.

Тепер розумію. Довелося працювати з архівними документами, слухати й читати спогади людей, які пережили цей жах… Коли хтось говорить, що в Україні не було голодомору, в мені закипає лють. Прости, Господи…», - закінчує розповідь криворізька поетеса Інесса.

За матеріалами Інесси Доленник

Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Комментарии

Major
  • 10
  • 1
  • Ответить

Задолбали голодоморами!!!

Ирбис
  • 2
  • 1
  • Ответить

Не то слово!!!

Загрузка...

Telegram чат Кривого Рога

Мы в социальных сетях

Мы в Facebook

Общество