«Багато смертей, сліз та горя, а також багато могил на місцевому кладовищі», - свідок Голодомору
Фото: Первый Криворожский
Впродовж тижня о 18:00 ми розповідатимемо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.
Сьогодні свою історію розповідає Євдокія Яківна Коник (дівоче прізвище Плескач).
Народилась Євдокія Яківна у 1926 році у бідній селянській сім’ї. Батьки працювали у колгоспі. У сім’ї, крім дівчини, було ще двоє синів та одна донька. До настання голоду сім’я ледь-ледь зводила кінці з кінцями. Мати з рання до вечора працювала на колгоспному полі, а в хаті зайвого шматка хліба не було.
Про ті страшні роки згадується зі сльозами на очах: «Пам’ятаю, як ми пухли з голоду. Батько наш тяжко хворів. У 1926 році був поганий урожай і тато їздив на заробітки у Київ. Там випав з даху будинку і отримав важку травму.
Коли прийшов голод, моїй старшій сестрі виповнилося тринадцять років. Вона ходила з мамою в степ, згортати мишаки. Приносили ті дикоростучі зерна, змішували з буряком і їли. Ні з колгоспу, ні з сільської ради нам ніхто не допомагав. Мати їздила до міста, щоб обміняти та привезти щось поїсти. Ловили горобців, ховрахів. Свого господарства у нас не було, та й сусіди теж були бідні.
Коли помер батько, не було за що його поховати. Так і поховали, загорнутого в ряднину. Я, навіть, не пам’ятаю, де його поховали. У моїй пам’яті залишилося багато смертей, сліз та горя, а також багато могил на місцевому кладовищі».
Сім’я Плескач пережила Голодомор, а згодом до села прийшла війна…
В роки війни Євдокія Яківна працювала у колгоспі, який німці під час окупації не знищили. Працювала у степу, рвала бур’ян, полола картоплю. І так кожний божий день, з ранку до вечора.
«Спина боліла так, що ледве рухалася, а, натружені та опухлі за день ноги, ледве тримали безсиле тіло», - згадує Євдокія Яківна.
В 1944 році німці почали вивозити з села молодь на роботу до Німеччини. Разом з односельцями дівчина проїхала майже триста кілометрів, а коли трапилась нагода, на одній із станцій втекла з поїзда.
Після закінчення війни працювала на шахті у Кривому Розі. У 1947 році звільнилася з шахти та повернулася до рідного села Миколаївка. У рідному колгоспі пропрацювала 54 роки.
Підготовлено за матеріалами КЗШ №41.
Комментарии (10)
Бородач
18:07, 24 ноября 2016
Что то вас подзаело с этим голодомором, отдельную выкладку сделайте что ли, а то в лишний раз статью о нем перелистывать что бы новостей дойти надоедает.
Bлaдислав'
18:29, 24 ноября 2016
Бород ну ты же вроди не дибил читать умееш, первый абзац етой статьи:"Перший Криворізький
приєднується до акції «Запали свічку». Впродовж тижня о 18:00 ми
розповідатимемо історії, які
страшно згадувати, але які
треба знати." или ещо остались вопросы зачем и сколько.
Бородач
18:47, 24 ноября 2016
акция акцией, но я этих историй еще в школе наслушался. Кому интересно тот и так найдет в интернете, а кому нет тот будет как я недоволен.
Bлaдислав'
18:58, 24 ноября 2016
А тебя хтото их читать заставляет? Редакция поддерживает ету акцию вот и публицируют ети статьи, для тебя написан заголовок не хочеш не открывай и не читай.
сергей
23:21, 24 ноября 2016
первый раз не поставлю-
Гюнтер
18:42, 24 ноября 2016
треба приєднуватися до акції "запали свічку по безвізовому режиму"...
Bлaдислав'
19:01, 24 ноября 2016
А тебе то что с него? Те хто ездят отдыхать, работать за границу они имеют загранку, а безвит ето сказка для идиотов вроде тебя.
Гюнтер
19:57, 25 ноября 2016
ну, "держателю маршруток" мозги не нужны, поэтому говорить о сарказме не буду, пожалею тебя...
Бородач
08:52, 25 ноября 2016
безвиз это как морковка для ослов, вроде тех которые стояли на майдане с самого начала.
радистка КЭТ
18:58, 24 ноября 2016
хоть батька не съели и то лучше