«Багато смертей, сліз та горя, а також багато могил на місцевому кладовищі», - свідок Голодомору

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
Перший Криворізький приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідатимемо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.

Сьогодні свою історію розповідає Євдокія Яківна Коник (дівоче прізвище Плескач).

Народилась Євдокія Яківна у 1926 році у бідній селянській сім’ї. Батьки працювали у колгоспі. У сім’ї, крім дівчини, було ще двоє синів та одна донька. До настання голоду сім’я ледь-ледь зводила кінці з кінцями. Мати з рання до вечора працювала на колгоспному полі, а в хаті зайвого шматка хліба не було.

Про ті страшні роки згадується зі сльозами на очах: «Пам’ятаю, як ми пухли з голоду. Батько наш тяжко хворів. У 1926 році був поганий урожай і тато їздив на заробітки у Київ. Там випав з даху будинку і отримав важку травму.

Коли прийшов голод, моїй старшій сестрі виповнилося тринадцять років. Вона ходила з мамою в степ, згортати мишаки. Приносили ті дикоростучі зерна, змішували з буряком і їли. Ні з колгоспу, ні з сільської ради нам ніхто не допомагав. Мати їздила до міста, щоб обміняти та привезти щось поїсти. Ловили горобців, ховрахів. Свого господарства у нас не було, та й сусіди теж були бідні.

Коли помер батько, не було за що його поховати. Так і поховали, загорнутого в ряднину. Я, навіть, не пам’ятаю, де його поховали. У моїй пам’яті залишилося багато смертей, сліз та горя, а також багато могил на місцевому кладовищі».


Сім’я Плескач пережила Голодомор, а згодом до села прийшла війна…

В роки війни Євдокія Яківна працювала у колгоспі, який німці під час окупації не знищили. Працювала у степу, рвала бур’ян, полола картоплю. І так кожний божий день, з ранку до вечора.

«Спина боліла так, що ледве рухалася, а, натружені та опухлі за день ноги, ледве тримали безсиле тіло», - згадує Євдокія Яківна.

В 1944 році німці почали вивозити з села молодь на роботу до Німеччини. Разом з односельцями дівчина проїхала майже триста кілометрів, а коли трапилась нагода, на одній із станцій втекла з поїзда.

Після закінчення війни працювала на шахті у Кривому Розі. У 1947 році звільнилася з шахти та повернулася до рідного села Миколаївка. У рідному колгоспі пропрацювала 54 роки.

Підготовлено за матеріалами КЗШ №41.


Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Комментарии

Гюнтер
  • 12
  • 1
  • Ответить

треба приєднуватися до акції "запали свічку по безвізовому режиму"...

Bлaдислав'
  • 6
  • 3
  • Ответить

А тебе то что с него? Те хто ездят отдыхать, работать за границу они имеют загранку, а безвит ето сказка для идиотов вроде тебя.

Гюнтер
  • 1
  • 0
  • Ответить

ну, "держателю маршруток" мозги не нужны, поэтому говорить о сарказме не буду, пожалею тебя...

Бородач
  • 6
  • 0
  • Ответить

безвиз это как морковка для ослов, вроде тех которые стояли на майдане с самого начала.

Бородач
  • 14
  • 6
  • Ответить

Что то вас подзаело с этим голодомором, отдельную выкладку сделайте что ли, а то в лишний раз статью о нем перелистывать что бы новостей дойти надоедает.

Bлaдислав'
  • 8
  • 6
  • Ответить

Бород ну ты же вроди не дибил читать умееш, первый абзац етой статьи:"Перший Криворізький
приєднується до акції «Запали свічку». Впродовж тижня о 18:00 ми
розповідатимемо історії, які
страшно згадувати, але які
треба знати." или ещо остались вопросы зачем и сколько.

Бородач
  • 8
  • 4
  • Ответить

акция акцией, но я этих историй еще в школе наслушался. Кому интересно тот и так найдет в интернете, а кому нет тот будет как я недоволен.

Bлaдислав'
  • 6
  • 5
  • Ответить

А тебя хтото их читать заставляет? Редакция поддерживает ету акцию вот и публицируют ети статьи, для тебя написан заголовок не хочеш не открывай и не читай.

сергей
  • 1
  • 0
  • Ответить

первый раз не поставлю-

Загрузка...

Telegram чат Кривого Рога

Мы в социальных сетях
Мы в Facebook

Город