«А їстоньки хочеться, а ми ж йдемо без нічого», - свідок Голодомору

Главное фото новости
Фото: Первый Криворожский
Перший Криворізький приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідатимемо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.

Сьогодні Ганна Никифорівна Власенко (у дівоцтві Степаненко) має доньку, двох онучок. А смак того окрайця хліба вона пам’ятає все життя. Каже, що нічого смачнішого ні до, ні після не їла.

«Тітка привезла з Західної України буханець хліба та й каже, плачучи: «Дітки, вставайте, ось дивіться, що я вам привезла». А ми ж того хліба так давно не бачили! Дала нам по шматочку. Скільки живу, стільки не забуду який же він добрий був той хліб! Не знаю, як ми вижили».

Ганна Никифорівна Власенко народилася у голодному 1933-ому у селі Шевченки на Сумщині. До сьогодні бабуся Ганна пам’ятає кожен день свого голодного дитинства, важкої, у щоденній праці юності.

На щастя, дитинство її доньки, що народилась і росла вже у Донецьку було ситим. А двом онукам скаржитись на недоїдання грішно було і поготів. Обидві кажуть, що бабуся завжди годує, як кажуть в народі, «від пуза».




А у 1947-му, розповідає бабуся Ганна Власенко, їли шпичаки.

«Шпичаки, що це?. У нас у лузі за фермою весною стояла вода. Річка виходила з берегів і заливала. А в лузі ріс очерет. Висока така рослина, а коли старий – цвіте віничком пухнастим. І як тільки він з води вилізе, ми його «хвать». Воно таке розовеньке з білим, солодке-солодке. І ми його їли».

Згадує Ганна Никифорівна і як приходили та забирали останнє, що є у хаті.

«Тоді, після війни, приходили з сільради, кажуть до мами:
- Вам треба здати 300 штук яєць.
- Так в мене ж і курок немає.
- Не знаю. Треба здати і все.
У кого корови – здавайте молоко, у кого пшениця – пшеницю. Вигрібали, вимітали все».

Та як би тяжко не було, але якось виживали.

«Навіть вчилися. Ходила в школу в бабусиних чобітках. А через те що старі, обтріпані були, одрізала верхню половину чобота і бігала. Полотняна торба через плече - там книжки. І пішки у школу на Дмитрівку (Великописарівский район Сумської області - ред.). Ходила з нами Женька, вона багатша за нас була. Йдемо у школу, тільки перейдемо річку - дістає Женька з торби пиріжок і їсть. Ще до школи не дійшли, а вже їсть. А ми йдемо без нічого. А їстоньки ж хочеться! У школі нічого не давали тоді. У 1947-1948 роках це було».

Восени, взимку вчилися, а влітку у колгоспі працювали. Ганна робила на молотарці. Треба було подавати снопи, зв’язані оберемки хлібного колосся.

«Кидаю, кидаю – хоч би попити, хоч би впасти, хоч би що. Коли той обід – буде чи ні? Молотимо, молотимо. Слава Богу – обід. Побігли, попадали під скиртами – спимо. Ну, думаю, ввечері, прийду додому, ляжу одразу. Та де там! Прийшла, вмилася і на танці бігом».

Не тільки сумні події згадує Ганна Никифорівна. Були і моменти радості у ці страшні роки.

«Як я у бабусі платки крала! – сміється. - Оті півтораметрові: рожеві, червоні, блакитні. Платком зав’яжуся і біжу на танці. А бабуся каже: «В таких платках на танці не ходять, тільки в церкву, на весілля і кудись у гості на свято. А я брала та бігла. А потім тітка відвезла ті хустки на Західну: в вузличок зав”язала та й поїхала. А звідти привезла борошна та хліба».


Ганна Никифорівна знала голод, важку працю, і завжди пам’ятає смак того окрайця хліба, привезеного тіткою із Західної України.
Розповідає родині бабуся, а на очах бринять сльози.

І раптом згадує рядки:

«Розійшлись ще дітьми, а зустрілись дідами.
З давнини тих часів стали спогади враз.
«Пам’ятаєш, Гришуню, як ми дітлахами
Йшли щодня на стерню колосочки збирать?»

«Пам’ятаю, Ваньок», - і в Гришуні зненацька
Засльозилися очі, спохмурніло чоло.
Не забути тих років голодних юнацьких,
Не забути як з голоду пухло село.

Як війна в нас дитинство і юність украла,
Не вернула батьків і спалила житло.
Як з малими дітьми матері бідували,
Як же тяжко в воєнні роки всім було…».


Фото зроблено для дошки пошани на підприємстві «Донецький спецкомбінат» у день нагородження Орденом «Трудової слави» у 1983 році. До Донецька Ганна Власенко переїхала у 17 років, Тоді, розповідає, вербували на будівництво шахт. Там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Згодом переїхали до Кривого Рогу.




І сьогодні у свої 83 роки бабуся Ганя порається у городі, заготовляє щось на зиму. Хоча діти й онуки забезпечують усім необхідним, страх, - який вже в”ївся у свідомість, - залишитися у хаті без крихти хліба, примушує щоденно кланятись землі. Селянська праця дуже нелегка, але вона їй рада, бо, каже «так усе ж буде!».




Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


Комментарии

світло
  • 5
  • 9
  • Ответить

московські ВЫРОДКИ голодоморів в Україні.

сучасна 5-та колона язичників (реги-аналов, укропов, луг.а.н.донов), які языком антихриста закликали прийти в Україну антихристу-ВІЙНІ – це наслідки трьох ШТУЧНИХ голодоморів в Україні, які були вчинені московською окупаційною владою, коли було навмисно ЗНИЩЕНО 12 мільйонів українців в Україні з метою ЗМІНИ етнічного складу окупованої території.
На території майбутньої Московії голод, НЕ голодомор був ЗАВЖДИ на всьому протязі другого тисячоліття, як стверджує імперський дослідник голоду професор В.Н.Лешков, та про що пише Роман Мотузко в хроніці подій та свідчень дослідників «Що собою являло царство, з яким зустрілася Україна у 1654 році».

«ГОЛОД... является еще существенным фактом ВЫРОЖДЕНИЯ, пагубно отражаясь на ПОТОМСТВЕ». Энциклопедический словаре Гранат (1909 г., т.15).

В Україні голоду ніколи не було, але на протязі одного століття було влаштовано московським окупантом три потужних голодоМОРИ, щоб ліквідувати протестні виступи селянства проти язичницької «диктатури пролетаріату».
Очевидно, що після перемоги московського окупанта в Україні, ті «безмовні ***ни» (2Пет. 2:12), що зараз в Україні гавкають моською, за умов перемоги німецького окупанта в Україні зараз би шпрехали німецькою у лютеранськіх кірхах. І зовсім не важливо, що німецькі б.ляд.і в Україні, були б набагато матеріально заможнішими за нинішніх московських ш.л.юх, бо ж раби завжди намагаються бути СХОЖИМИ на своїх хазяїв
Як психічно хвора істота не може усвідомити своєї хвороби, як свиня в калюжі ніколи нічого не жрала солодше пареної ріпи, так і нинішні язичники путена-парашенки не в змозі усвідомити московською ватою, що їхні чрева и жопы – це наслідки най-масштабнішого етноциду, вчиненого фіно-тюркським гібридом Московського улусу над слов’янами України.

Bartolomeo
  • 6
  • 1
  • Ответить

світло, наскiльки вiдомо Сталiн був грузiном а не фiно-тюркським гiбридом.

світло
  • 2
  • 0
  • Ответить

"Я – русски чалавек!", – как-то передразнила его в кругу друзей поэтесса Анна Ахматова.

[email protected]
  • 0
  • 0
  • Ответить

И пошла она после этого по кругу друзей :) А в последним ее ждал тот грузЫн, с гигантским чуством собствееного достоинства.

jacky
  • 5
  • 7
  • Ответить

начинается всегда с "малого": с "осознания" того, что тебя постоянно "вата" прессовала с того самого момента, когда вся нешкурная "вкраина" упиз...ла в канаду. там и начали "вспоминать" как им плохо жилось с кацапнёй, которая их "всегда" угнетала и не давала жрать, "голодом морила", ссылала "в сибирь" и т.д. ну так и чувствуйте себя "как дома" в этой канаде и не пиз...те. нет, нужно было замайданить и обосрать всё то хорошее, без чего самого "украинства" никогда бы и не было. ну что ж, "вольному воля": жрите свою "новую историю", а мы, в канаде, похлопаем в ладоши.

Коля123
  • 10
  • 4
  • Ответить

это типа голодомором власти нам напоминают, что было ещё хуже чем сейчас?

світло
  • 5
  • 10
  • Ответить

Голодомор 1946-1947 рр..
«Оскільки план вивозу (ДЕПОРТАЦІЇ) всіх українців з України здійснити було неможливо, керівництво СРСР вдалося до випробуваного методу – ГОЛОДОМОРУ, і в 1946 р. заморило до СМЕРТІ 369 тисяч, а в 1947 р. – 628 тисяч людей (були випадки канібалізму). Зерно, між іншим, в Союзі було. В 1946 р. СРСР вивіз за кордон 1,7 млн. тонн зерна, головним чином БЕЗкоштовно, у вигляді допомоги. До Франції 1946 р. поставлено 500 тис., до Польщі 1946-1947 рр. – 900 тис, до Чехословаччини 1947 р. – 600 тис. тон зерна. В.Капустіна,зб.«Молодий будівничий України»,№6,Київ,1999.
«Недавно в руки мені (Григорій Гуртовий, с. Корніївка Веселівського р-ну Запорізької обл.) потрапила праця одного дослідника. Виявляється, що головним чином з України, було вивезено під час голодомору …1946-1947 рр.. 2,5 мільйона тонн зерна. Деяким державам його давали надурняк».
Це трапилось, коли Україна жила без війни три роки, а не одразу після війни. Бо ком-влада по війні не одразу оговталась, не встигла розпочати руйнацію села суцільною колективізацією і боротьбою з куркульством на Західній Україні. Логічніше було б передбачити голод при гітлерівській окупації, але голод (як ЗАВЖДИ) настав при «братньому» окупанту. До того ж він найбільше ЛЮТУВАВ у регіонах, які ще раніше були звільнені і значно довше перебували …в «московских застенках» – Схід, Південь, Центр України, де найбільш благодатні землі. До голодуючих цих регіонів ДОДАЛИСЯ і сусіди з Росії. Хвиля цих бідолашних людей НАКРИЛА «бандерівську» Західну Україну. І люди, які самі не доїдали, ДІЛИЛИСЯ останнім. Немало ПРИБУЛЬЦІВ тут таки і осіло, їх нащадки приросли до цієї землі. ЗАБУЛИ про ЖЕРТОВНІСТЬ.
«Для агентурної роботи радянська влада також активно використовувала голод у східних і південних обл. України 1946-1947 рр.. Як зазначено в інструкції для СБ (ОУН): „Під виглядом прошаків за хлібом висилали органи поліції сексотів, завербованих з малолітніх, які приміщувалися головно в підлісних селах, де старалися стати на службу в господарів, щоб, приміром, під час пасіння худоби могти вести в лісі розвідку чи слідкувати за рухом в селі”.
Поряд з тим, на вже давно колективізованому сході України через низку причин, спалахнув голод. Цей факт підпілля використовувало в пропагандивних цілях. Закликали населення ДОПОМАГАТИ східнякам, які шукали порятунку від смерті на Волині та Західному Поліссі. Наголошували, що ОУН намагається НЕ допустити голод в західноукраїнське село (і НЕ допустило). В інструкції для СБ зазначалося, що рад. спецслужби хотіли „викликати ненависть українців зі СУЗ (Східноукраїнських земель) до українців зі ЗУЗ (Західноукраїнських земель) і противно. В тій цілі використовували спорадичні випадки крадіжок, зроблених східняками, часто в обличчі голодуючої смерті і доручали головам сільрад НЕ приймати голодуючих в села. Голодуючим говорили, що всі «западнікі – бандьори», не були на фронті, обробили землю, мають що їсти і не хочуть дати їм, що боролися на фронтах та через нестачу робочих рук і через посуху змушені голодувати”.
Після голоду рад. влада вирішила прискорити темпи колективізації Західної України. Замість поступового кооперування в земельні громади, було оголошено так звану суцільну колективізацію в найкоротші терміни. Якщо станом на 01.07.1947. на території Волинської обл. нараховувалося 57 колгоспів, то вже на 20.01.1948. було створено – 240». Я.М.Антонюк, «СБ ОУН (б) на Волині та Західному Поліссі (1946–1951 рр.)»,Луцьк,2013.
Вояки УПА не зачепили жодного голодуючого, хоч їх моральний подвиг воліють не помічати нинішні україноНЕНАВИСНИКИ.
Наша сім’я пережила справжній голод у 1944 р.. Нас (20 сімей) хуторян (під Ковелем) БЛИСКАВИЧНО евакували до Камінь-Каширського р-ну і поселили в конюшні. Повернулися після звільнення Ковеля. За нашої відсутності квартирували (совецькі) солдати. Сховані запаси їжі зогнили в землі. Ледь стали видряпуватись з тої біди, як почали обкладати податками, ПОЗИЧКОЮ, а дорослих дітей – т.зв. податком на бездітність. Далі – ПРИМУС про вступ в колгосп, про ПЕРЕСЕЛЕННЯ в село. Наближався 1947 р. мені було 10 років, в сім’ї було шість душ.
Нашій сусідці, Мотрі Мізовчиній дали 10 літ за колоски. Її ВИДАЛА подруга, яка сама крала і піймалась. Та це НЕ пом’якшало присуду і їй….
У 1946 р. змінилися (у порівнянні із 1921 та 1932 рр..) економічно-соціальні, політичні обставини. Колективізація «успішно» проведена, землі, основні фонди в руках держави – КПРС («ДИКТАТУРИ пролетаріату»). Щоправда на Західній Україні ці зміни лише розпочались, тут ще тривав поєдинок УПА з імперією. У 1945 р. солдати побачили як живе «загниваючий» капіталізм. Москва діяла за звичайною схемою: терор, ГОЛОД, страх. ГУЛаг заповнювався новими в’язнями: колишні наші військовополонені, «куркулі», критики і противники колгоспного ладу, неплатники непосильних податків, інакомислячі, учасники визвольних рухів, їх сім’ї.
Паралельно велось удушення села, як НЕСУЧОЇ конструкції нації. Державні капіталовкладення в село були мізерні порівняно з тим, що в воно ДАВАЛО державі. Оплата трудодня 150-200 грамів зерна. У секретній інформації Полтавського обкому секретареві ЦК КПбУ Д.Коротченку від 11.01.1947. значилось, що за 700 трудоднів колгоспник одержав 138 кг зерна, за 260 – 69, за 205 – 24 кг хліба. А трудодень – це НЕнормована робота протягом дня. В деяких колгоспах НЕ мали і того. Моя рідна сестра принесла «зарібок» за півРОКУ (!!!) у мішечку за плечима – пуд жита.
Село підкошувало «ножиці цін», коли його продукція вартувала дешевизну, копійки, а промисловості – дорого. Земля селян відійшла колгоспам. При низькій якості робіт, агротехніці, вона давала скупі врожаї, продуктивність ***нництва була мізерною. На КОЖЕН двір доводився план поставок хліба, м’яса, яєць, молока; ПОДАТОК на худобу, землі, фруктові дерева, шкури ***н.
31.07.1946. постанова № 1703 РМ СРСР забороняла продаж хліба на ринках колгоспниками, фізособами до виконання плану хлібозаготівель. КПбУ і Рада Міністрів у запопадливості перед Москвою видали ще один бузувірський документ: надали право обкомам, райкомам, обл.- і райвиконкомам ЗБІЛЬШУВАТИ колгоспам, а в західних областях і особистим господарствам, «які мають хороший урожай», обов’язкові поставки зерна до 50 % від доведеного плану. Для Волині це було 1 тис. пудів хліба. Наступна постанова 17.08.1946. «поліпшувала» попередню, дозволяла місцевим партійним і радянським органам збільшувати ДОДАТКОВИЙ план вже до рівня обов’язкового попереднього на 100 %.
І це на фоні ПОСУХИ 1946 р. і післяВОЄННОЇ розрухи, коли майже 80 % працездатного населення становили жінки. А адміністративно-бюрократичний апарат системи заготівель порівняно з 1945 р. у 1946-му р. збільшився УДВІЧІ. Невиконавців (від селянина до керівника) плану судили, штрафували, ув’язнювали. Кожен 16-й голова колгоспу був ув’язнений.
М.Хрущов у мемуарах: «…виходили …не з того, що було вирощено, а з того, скільки (теоретично) можна одержати в принципі, вибити з народу в засіки держави. І почалося це вибивання».
Сталін посилає на Україну вірного цербера Лазаря Кагановича, який ще при Голодоморі 1933 р. показав себе бес-жалостливым кремлівським вовкулаком. Досвід (ВБИВАТИ у мирний час) прислужився йому. Він ужорсточив відповідальність за хлібозаготівлі. Пайові норми по Україні з 9 668 тис. чоловік урізано на 3 634 тисячі. Знято було допомогу хлібом для утриманців, дітей міських жителів, у райцентрах – для дитячих садочків і ясел, в результаті чого вони закрились». А.І.Бондарчук, волинський журналіст і письменник, депутат України І-го скликання.

Bartolomeo
  • 10
  • 3
  • Ответить

світло, давайте не будем забывать об исполнителях на местах, которые также были украинцами, зависть и стукачество среди населения, и рвение любой ценой выполнить указание сверху наших же чиновников. Коллективизация проводилась везде, а большинство страдали у нас, может поищем причину в себе? Про лютую ненависть Москвы конкретно к украинцам это бред сивой кобылы, тем более что верхушка в столице не состояла из одних русских, а была интернациональной.
Давайте смотреть правде в глаза.Сегодня мы имеем прекрасный пример в лице ярых активистов, которые ищют несогласных с политикой Киева и пишут доносы в СБУ. Может это у нас такое национальное хобби?

Ирбис
  • 8
  • 1
  • Ответить

Власть наша всегда отличалась заботой о людях.

Bладислав'
  • 21
  • 11
  • Ответить

"Без мынулого немае майбутнёго"-вы ето нашим майдаунам напомните когда они очередной памятник валить будут.

Progress
  • 9
  • 16
  • Ответить

Bладислав', ну ты и деbiлушка!

Bладислав'
  • 13
  • 8
  • Ответить

Тебе видимо когда очередной памятник валили хорошенько голову задело.

ВОХРОВЕЦ
  • 5
  • 1
  • Ответить

Progress, чего ты он всё правильно говорит....

Загрузка...

Telegram чат Кривого Рога

Мы в социальных сетях
Мы в Facebook

Город