Донька загиблого під Іловайськом бійця батальону Кривбас написала зворушливий лист про батька
Фото: Первый Криворожский
Володимир Олегович народився 18 січня 1974 року у місті Кривому Розі. Старший сержант, стрілець-помічник гранатометника, боєць 40-го батальйон утериторіальної оборони «Кривбас».
Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. Указом Президента України 270/2015 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Для сім`ї Володимира це була неповторна втрата, яка болить і до сьогодні. Донька Володимира Ліана Тітенко написала про свого батька у соціальній мережі.
«18 січня 1974 впала з неба зірка - народився мій тато. У дитинстві, наскільки я знаю, він був активним хлопцем, але в той же час спокійним. У нас виявляється багато спільного з ним, я так на нього схожа. Коли я народилася, я ніби зв'язалася з татом. Він для мене сьогодні залишається найкращим. І не тільки батьком, а й - другом, братом, вчителем, наставником, помічником, захисником - йому можна приписати багато ролей і якостей. Чому він пішов на війну? Напевно, тому що не боявся. Він не з тих, хто «косить» або ще що. Я, як його дочка, і всі його рідні - все б зробили, щоб він залишився жити з нами, тут. Але він вирішив по-іншому і я як пишалася, так і продовжую пишатися цим його вчинком. Він просто найкращий. Про нього можна занадто багато говорити, писати, але хочу, щоб всі просто знали - він найкращий у світі. Я його дуже люблю і сумую...
До вищесказаного можу додати: у нього було дуже багато друзів, знайомих. Запитаєте чому? Тому що це був один з найсвітліших і добрих людей. Це в першу чергу друг, який ніколи не зрадить: перший запропонує допомогу, завжди вислухає і дасть пораду. Після спілкування з ним завжди на душі ставало тепліше, і здавалося, що в цьому житті все можливо. Він завжди знаходився в пошуку чогось нового, цікавого, який постійно самовдосконалювався, який просто любив життя!
Вже будучи в зоні АТО, він до останнього подиху вірив в Україну, в її народ, в її силу і міць. Він вірив у перемогу! Йому так хотілося повернутися з цією перемогою. Але доля розпорядилася інакше... Я пам'ятаю ці нескінченні години, доби, тижні, місяці пошуків. Ми не вірили в його загибель. Адже дуже важко усвідомлювати, що цього яскравого промінчика світла вже більше немає... І знаєте, він все ж живе і буде жити в наших серцях, думках, спогадах. Буде жити саме таким, завжди з посмішкою на обличчі, з світлом в очах, з твердою впевненістю в тому, що життя потрібно прожити гідно!», - написала донька героя Ліана.
Редакція «Першого Криворізького» висловлює свої співчуття рідним і близьким Володимира.
