Окупанти били по Зеленодольську, а вони висаджували квіти, — історія відновлення міста

Фото: Перший Криворізький

Міський голова називав їх скаженими, а вони ж просто хотіли, аби місто було красивим попри жахи навколо. Історія групи озеленювачів Зеленодольська надихнула редакцію «Першого Криворізького» ще восени, коли вперше серед парку ми зустріли усміхнену місцеву мешканку Наталю із купою обрізаних гілок в руках – треба було встигнути прибрати ділянку до сутінок. Згодом ми дізналися, що ця жінка – головна натхненниця озеленення усього Зеленодольська, який під обстрілами висаджував квіти на клумбах.

Оперативне відновлення пошкодженого російською армією парку, ремонт будівель, в які влучали окупанти, стало до певної міри символом спротиву Зеленодольська у Криворізькому районі.

«...Згодом ми зрозуміли, що працювати треба, життя продовжується навіть у воєнний час…», — говорить Наталія Нівецька, озеленювачка у Зеленодольську.



Природа допомагає


Наталі Нівецькій 45 років і вона займається озелененням та ландшафтним дизайном у Зеленодольську. Жінка вже два роки офіційно працює на комунальному підприємстві майстром дільниці та більше ніж 7 років розводить рослини різних видів. Вона впевнена, що природа та рослини також допомагають Україні у загарбницькій війні з російською армією.

«В один, не скажу, що прекрасний, але літній день, це десь в середині літа було, дівчата з моєї бригади пішли поливати газон. Вони розтягували шланги, і вийшло так, що обидві порівнялися з деревами, коли в цю мить був приліт, і вони потрапили у вогняний шар. Так завдяки нашим кленам дівчата не постраждали, але дуже злякалися.

Тому можу сказати, що природа допомагає нам та нашим воїнам», — говорить Наталія Нівецька.

З перших днів війни Наталія разом з колежанками плели маскувальні сітки для українських військових.



«Згодом ми зрозуміли, що працювати треба. І життя продовжується, навіть у воєнний час. Тоді ми почали виходити працювати на вулиці міста. Хлопці набирали пісок в мішки, допомагали військовим. Дівчата прибирали місто і посипали доріжки від ожеледиці, підмітали. Тобто продовжували робити те, що і до війни.

Вже з весни ми почали висаджувати рослини у парковій зоні, які ми закупили ще до війни. Спочатку страшно було: пригиналися, прислухалися, а потім звикли. Було зрозуміло, що летить над нами», — згадує Наталія.

Скажені або чому люди повернулися у місто


Колеги та колежанки Наталії також займалися частковим відновленням доріг, тротуарів та газонів після обстрілів. Зеленодольський міський голова Дмитро Невеселий з посмішкою розповідає про співробітників комунального підприємства, які були ініціаторами виходу на роботу, попри обстріли та затримки зарплатні. Він впевнений, що саме цим Наталія разом з колегами демонстрували іншим мешканцям Зеленодольська — місто хоче жити, що життя продовжується.


«Обстріли, не обстріли, а їх не зупинити було. Я їх називав «скажені», тому що ще дим стоїть, а вони вже виходять квіти саджати. Навіть коли була проблема з виплатою заробітної плати працівникам вони з розумінням ставилися та виконували свою роботу. Але сьогодні ситуація з виплатами стабільна», — говорить Дмитро Невеселий.




Дмитро Невеселий говорить, що по Зеленодольську Росія випустила 2500 касетних снарядів. Зі 104 багатоповерхівок у місті 73 були обстріляні. Тому в «гарячу фазу» війни у травні з Зеленодольська виїхало майже 70% населення.

«Спочатку виїхало дуже багато людей, тому що вже в середині березня вибухи ми чули кожен день. І вдень, і вночі, вони не переставали. Хтось дітей вивозив, хто сам боявся. Але коли ми почали насаджувати клумби та воно зацвіли, то люди почали повертатися.

Фото наших клумб, мабуть, облетіли пів світу. У людей всіх було одне запитання: що це за місто? Ніхто не міг зрозуміти, що це наш Зеленодольськ, нікому не вірилося, що в Україні війна, Зеленодольськ бомблять кожного дня, а він цвіте і розвивається», — згадує Наталія.


На початку осені, після першого контрнаступу українських військових, жителі Зеленодольська почали повертатися у рідне місто. Багато людей говорили, що повернулися не лише, тому що ворога відтіснили, а й фото квітучого Зеленодольська.

У Зеленодольську до війни проживали 17 тисяч 250 мешканців, за офіційними даними громади, зараз у місті 15 тисяч людей.

До озеленення та відновлення зруйнованих будівель долучаються і звичайні зеленодольці. Наприклад, мешканці допомагають комунальному підприємству закуповувати рослини для висадки у парку та інших клумбах міста.

Будеш щось купувати — пиши


«Я вважаю, що зеленодольці — неймовірні. Всім, що стосується моєї роботи, я ділюся на сторінці у Facebook, і буває таке, що я виставляю пост на сторінці з проханням допомогти зібрати кошти на закупівлю квітів, і люди долучаються.

Нещодавно був випадок, що ми змогли закупити лише 10 кілограмів тюльпанів, але цього було мало на місто. Тому я написала у себе на сторінці в Facebook: шановні мешканці, хто бажає підтримати закупівлю тюльпанів? І за декілька днів ми зібрали кошти аж на 90 кілограмів цибулин тюльпанів. Зараз люди навіть мені пишуть в особисті повідомлення: Наташа, якщо щось будеш куплять, то пиши!», — розповідає Наталія.

Окрім озеленення Наталія Нівецька займається ландшафтним дизайном, розробляє проєкти, більшість з яких з'явилися у неї ще до початку роботи на підприємстві.



«Наталію я знаю давно, до початку роботи з нами вона постійно приходила до мене і казала: так Дмитро Юрійович, а у мене є ідея, а давайте тут зробимо так, а давайте ось так. І вона ходила до мене десь місяці два, три, майже щодня з малюнками, планами та фотографіями. І я сказав: так слухай, у мене для тебе є пропозиція. Давай ти прийдеш до мене робити, і будеш це робити», — з посмішкою згадує Дмитро Невеселий.




«Працюю, я не знаю, хто ще так працює. Наприклад, для того, щоб зробити клумбу, я не сиджу годинами, щоб придумати, що там посадити. Я просто декілька раз приходжу на те місце, обходжу, роздивляюся, що навкруги. І потім мені приходить в голову, що ось так воно повинно бути. Тобто проєкти самі у мене в голові назрівають, а потім я вже беру олівець, і як першокласниця малюю», — говорить Наталія Нівецька.


«Тобто хазяйка озеленення — я, і ніхто до мене не втручається. Я художниця, я так бачу. Але втіленням моїх проєктів у життя займаються дівчата озеленювачки, яких я називаю своїми руками», — посміхається Наталія.


Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю ІА “Перший Криворізький” та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.


Фото: Даніїл Токмаков

Відео: Даніїл Токмаков

Редактор: Софія Скиба