Маємо надію, що повернуться: криворіжці провели акцію в підтримку військовополонених
Фото: Перший Криворізький
Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького» з місця подій.
На акцію прийшло близько сотні рідних полонених та безвісти зниклих. Вони стали вздовж одного боку дороги, а також на кільці. У руках учасники пікету тримали прапори України, прапори з фото та іменами своїх рідних, які у полоні, та плакати з написами: «Світ постійно має чути про них»; «Знайти та повернути кожного»; «Полон — пекло»; «Вони мріють про родину» тощо.
Впродовж години криворіжці також кричали різні гасла, зокрема «Україна переможе»; «Волю полоненим»; «Слава Україні»; «Волю медикам»; «Волю захисникам Бахмуту»; «Волю 17 танковій бригаді» тощо.
Учасниця акції Христина, поділилася, що прийшла сюди, щоб підтримати безвісти зниклих та полонених з 157 бригади.
«Наші хлопці з жовтня на пекельних напрямках Донецька, такі як Цукурино, Покровськ, Сонцівка, Курахове, Дальнє і інші населені пункти. Ми в надії, що наші рідні в полоні», — каже Христина.
Серед безвісти зниклих і її батько Вадим, який зник у жовтні 2024 року.
«Ця мирна акція для мене як такий ляпас. Тут можна викричатися за весь тиждень болі і пошуків. Це для мене як поштовх на наступний тиждень, щоб більше всього робити, тому вона мені дуже допомагає. Я тут можу виплакатись, викричатись, підтримати інших, кому це потрібно і кожний тиждень все з самого початку все до наступної неділі», — поділилась жінка.
Христина дякує тим, хто підтримує їх у цих акціях.
«Дякую за підтримку організаторам «Сталева гвардія», які почали свій шлях ще з Азову та Маріуполя. Вони підтримують нас, хоч в них більшість вже вдома, але вони продовжують цей шлях».
У іншої жінки, Інни, зник чоловік Микола, також у жовтні 2024 року на Курахівському напрямку під час штурмових дій російських окупантів. Він добровільно приєднався до лав Збройних Сил України.
«Маю надію, що повернеться. Зараз вважається безвісти зниклим, але більше ніякої інформації досі немає», — каже Інна.
Криворожанка поділилася, що для неї ця акція більше як крик душі і щоб виплеснути свої емоції. Також вона каже, що її підтримує і сама спільнота родин безвісти зниклих та полонених.
«У нашій бригаді один одного особисто ніхто не знав. Але ми згуртувалися і всі стали як велика дружня родина та допомагаємо один одному. Хоча люди знаходяться і у Волинській, Закарпатській, Одеській областях — по всій Україні».
На акції була й містянка Олена, чоловік якої став до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення РФ до України. Раніше він також був учасником антитерористичної операції (АТО).
«Перший рік він побув у Херсоні, після чого їх перевели на Донецький напрямок. І не пройшло і двох місяців там, як між Бахмутом і Северодоном мій чоловік зник безвісти. І вже два роки і місяць, ми не маємо про нього ніякої інформації», — розповідає Олена.
Жінка поділилася, що такі акції дають їй надію, що їх почують і щось зміниться.
«Тому ми виходимо вже майже рік і намагаємося достукатися хоч до когось, щоб дізнатися, що сталося з нашими рідними», — каже дружина безвісти зниклого.