Мистецтво в кадрі: розвиток фотографії у Кривому Розі

Фотографія як мистецтво у Кривому Розі існує та розвивається вже багато років. Криворізькі фотографи та фотографині зберігають цінні моменти життя та закарбовують їх у пам’яті.

Редакція «Першого Криворізького» продовжує цикл матеріалів про культурно-історичний розвиток Кривого Рогу.

Юлія Браверман, фотографиня

Про те, що фотографія це частина її життя розповідає криворізька фотографка Юлія Браверман.

«Я не планувала бути весільним фотографом, я не планувала бути сімейним фотографом, мені подобалася зовсім інша історія, але вже як сталося так сталося. Тепер це мій найулюбленіший жанр в роботі, це те від чого я кайфую, те без чого я не можу жити, я себе просто не уявляю».

Юля каже, що робота з фотоапаратом у руках важка, навіть якщо на перший погляд так не здається. Та й для того, щоб бути у топі серед колег, потрібно завжди над собою працювати.

«Треба навчитися комунікувати з людьми, це дуже важливий момент, тому що людина може круто фотографувати, але не буде конекту — це проблема. Потрібен постійний розвиток, дуже багато факторів тут мають скластись».

Фотографка ділиться різними моментами, які виникають у її роботі з людьми.

«Найважче, коли людина приходить на фотосесію і не має бажання, вона всіх там зібрала в купу, свою сім'ю, наприклад, всі прийшли, а перед тим пересварились, а їм треба працювати, а тобі треба комунікувати. Ну от такі моменти дуже важкі, я завжди кажу, що якщо ви йдете на зйомку — готуйтесь до неї морально. Загалом час потрібно на зйомці проводити не так, що ти постійно кажеш «станьте так чи станьте отак», це повинно бути в форматі спілкування і живого репортажу».

Крім основної роботи з фотографією Юля займається волонтерством.

«Це важко, це виснажує дуже емоційно, не фізично, фізично можна відновити сили, а емоційно ти знаходишся в постійному стресі, тому що волонтери вони не абстрагуються від війни, а вони навпаки поглиблюються в оцей весь біль. Ти на себе береш таку відповідальність і боїшся, що якщо ти не закриєш збір, то це буде провина волонтера. Не встиг, не закрив, чи вже не потрібно бо нема кому віддавати, і от в цьому живеш, дуже важко балансувати в роботі».

Юля розповідає, що з початком повномасштабного вторгнення люди майже не хотіли організовувати фотосесії, проте з часом вирішили зберігати важливі моменти у фото.

«Вони почали закарбовувати моменти десь приблизно через місяців сім-вісім з початку повномасштабного вторгнення. Спочатку ми не думали про роботу взагалі, про роботу фотографа так це 100%. Десь в кінці квітня я почала працювати за дуже там мінімальну ціну, трошки людей "шевелити" і давати можливість їм за допомогою фотографії реабілітуватися».

Криворізька фотографка закликає українців донатити.

«Давайте не про роботу, давайте про допомогу, все що я намагаюсь донести на своїй сторінці це 80% що стосується волонтерства і 20% того що стосується роботи. Дуже хочеться щоб по люди не звикали до війни, я розумію, що йде вже третій рік (повномасштабного вторгнення) і вже всі абстрагувалися. Просто не забувайте завдяки кому, і за правило треба ввести щоденний донат, хай він буде маленький, але хай це буде донат», — додає Юля.

Наталя Іваніна, фотографиня

Мистецтвом фотографії вже понад 9 років займається криворожанка Наталя Іваніна, проте фотографувати любить ще з 12 років.

«Це можливість передати саме той момент, щоб люди передивлялися ці фотографії і згадували свої щасливіші миті. Я кайфую від всього, від будь-якої зйомки. Кожна фотографія — це кайф».

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну замовлень у Наталі стало менше.

«А от з іншого боку люди перестали довго збиратися та наважуватися, зараз довго не готуються «ми хочемо на пам'ять», ніхто не знає що буде завтра».

Паралельно з фотографування-м Наталя проводить лотереї, а зібрані кошти віддає на збори для ЗСУ.

«Я безкоштовно фотографую, дівчата безкоштовно фарбують, нам дає фотостудія безкоштовно своє приміщення. Я безкоштовно надаю свої послуги, якщо це військові то я фотографувала дружин загиблих, когось безкоштовно, комусь прям таку знижку-знижку роблю».

«У нас багато дуже таланивитих фотографів в Кривому Розі, я дуже полюбляю, коли людина обирає у фотографії один якийсь напрямок, неможливо бути і фуд-фотографом і newborn-фотографом, і весільним фотографом. Але фотографія у нас дуже розвинена в Кривому Розі”».

Наталя додає:

«Хочеться щоб кожен з нас займаючись тією справою якою він займається — донатив. Таким чином ми всі наближаємо перемогу».

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.