«Шлях від забуття до небуття короткий»: криворіжці провели акцію на підтримку полонених

Сьогодні, 3 березня, на 95-му кварталі Кривого Рогу об'єдналися рідні та близькі військовослужбовців, які перебувають у полоні. Вони закликають звільнити наших захисників з ворожого полону.

Про це «Першому Криворізькому» з місця події розповіла журналістка редакції.

Учасниця мітингу зазначає, що мета акції — нагадати суспільству і владі про те, що вже понад 2 роки багато військових знаходиться у полоні. Потрібно, щоб люди пам'ятали завжди про це, і боролися за звільнення захисників. На думку мітингувальників, коли проходили масштабні акції по всій країні, то розпочався більш активний процес визволення військовополонених.

Голова громадської організації «Сталева гвардія» Кривого Рогу Оксана Латанська каже: «Тут зібралися рідні військовополонених. Я сама мати захисника зі складу маріупольського гарнізону. Моєму синові було 22 роки, коли почалась повномасштабна війна, його перший бій відбувся 24 лютого 2022 року, і коли хлопці потрапили в полон ми певний час чекали, що держава виконає свої обіцянки. Але зрозуміли, що якщо ми будемо мовчати, то шлях від забуття до небуття буде дуже коротким, тому власне і проводимо такі акції. Насамперед навіть не для влади, а для суспільства, тому що якщо суспільство буде пам'ятати про наших захисників, які перебувають у полоні, то це спосіб впливу і на владу в тому числі тому, що іншого виходу в нас немає.


В мене на плакаті написано "2 роки життя без життя" і це справді так тому, що ми не можемо казати, що ми живемо доки наші рідні виживають у російському полоні. Ми всі чудово розуміємо, що не йдеться про дотримання норм міжнародного права з питань поводження з полоненими, норм гуманітарного права, звичайних норм людяності. Ми бачимо в якому стані повертаються військові і розуміємо, що кожен день, який наші рідні продовжують залишатися у полоні - це мінус день з їхнього майбутнього життя, це день, який для когось може стати останнім, тому що на жаль вже є багато померлих у полоні від набутих захворювань та через низький рівень медичного забезпечення, через виснаження, побої, тортури та катування.

Саме тому кожної неділі ми виходимо сюди і до нас кожного разу долучаються нові люди. Це наша спільна трагедія. Суспільство не має залишатися осторонь. Кожна людина, яка проїхала і посигналила зробила для себе в голові своєрідну позначку про те, що проблема з військовополоненими й досі лишається, бо якщо ми не будемо виходити, суспільство заспокоїться і вирішить, що проблеми більше немає, але це не так — проблема залишається і вона дуже актуальна».

Мітингувальниця Наталя Свєчникова каже: «Збираємось кожну неділю, люди приїжджають з різних міст, щоб вийти на цю акцію за військовополонених та зниклих безвісти. Мій син Єгор з 17 танкової бригади зник безвісти в Донецькій області. Пішов на бойове завдання і не повернувся, з ним було 5 хлопців, ми шукаємо, як можемо і весь час надіємося».


Учасниця мітингу Алла Ухналевич розповідає, що вона родом з Вугледару. Її син в полоні вже майже 2 роки. Він служив у Маріуполі в Нацгвардії України, знаходився з іншими захисниками на заводі Ілліча, вони всі разом по приказу покинули Маріуполь, потім були в Оленівці в полоні. Після цього їх перевезли в інше місто, але ніхто не знає яке. Останні 7 місяців зв'язку немає тому сім'я завжди ходить на такі акції кожні вихідні та чекає наших захисників додому.