Ми їхали, як в останню путь: жителька села Потьомкине про окупацію й евакуацію

Куди не глянеш, скрізь — снайпери, які наставили на тебе зброю. Таким пам'ятає один з днів повномасштабного російського вторгнення пані Ніна, мешканка деокупованого села Потьомкине Херсонської області, що за 70 кілометрів від Кривого Рогу.

У селі Потьомкине наша співрозмовниця прожила все життя, одружилась, народила трьох дітей. Наймолодшій донечці — Алісі — зараз три роки. Вона схвильовано поглядає на маму, поки та зі сльозами в голосі й на очах розповідає нам історію евакуації з села Потьомкине.

- Наше село окупували в березні, — говорить мешканка села Потьомкине Ніна. — Навесні ми вирішили рятуватись від окупації, виїжджати, але нас довго не випускали. Між Потьомкиним і Зеленодольськом була дорога, я з дитинства пам'ятаю, як її називали «танковою». Все через бездоріжжя, там неможливо було проїхати. Але навесні 2022 року ця дорога виявилась «дорогою життя». Багато людей врятувались, коли виїхали нею.

На Великдень декільком сім'ям, які хотіли виїхати з Потьомкиного, пощастило, — окупанти випустили їх. Сім'я Ніни теж пробувала виїхати, але черговий російський солдат запропонував їм одну дорогу — до окупованого Криму або глибше на Херсонщину.

Ще такий став, дивиться, і каже: «Виїдете автомобілем, якого немає», — згадує Ніна. — Ми всі ховали машини й казали, що машин у селі немає, хоча насправді вони були.

Одного дня сім'я Ніни натрапила на солдата, який все ж вирішив пропустити багатодітну матір та іншу сім'ю з людьми похилого віку. За кілька десятків кілометрів Ніна з чоловіком і дітьми проїхали 18 російських блокпостів.

На кожному ми думали, що він був останній, — говорить Ніна. — Декілька разів вони нас зупиняли. Хтось казав просто: «Виганяй їх з машини, автомобілі забираємо», хтось пропонував нам йти пішки.

У машині, де їхала Ніна, було троє дітей, а в машині її сусіда було двоє дорослих і три жінки похилого віку. Хрещена чоловіка Ніни, яка їхала в другій машині, не могла ходити. Окупантів змогла вмовити сусідка Ніни, коли стала плакати і переконувати окупантів, що їхнім бабусям необхідно в лікарню. Російські солдати стали сперечатися між собою, мовляв, був наказ, і треба висадити. Але зрештою один з них дозволив сім'ям проїхати.

Дуже страшно було на Олександрівському блокпості, — каже жителька Потьомкиного Ніна. — Вони його дуже добре обладнали, куди не глянеш, скрізь були снайпери, які наставляли на нас зброю. Було страшно за дітей, було страшно за себе. Ми їхали, як в останню путь.

На блокпостах Ніна та її рідні й сусіди переконували окупантів, що їдуть на Херсон, але в останній момент їм вдалось повернути в напрямок Кривого Рогу. Дорогою до міста вони побачили машину з цивільними, почали розмовляти. Виявилось, що в ті дні був «зелений коридор» для мешканців Херсонської області для виїзду автомобілями. Окупанти жодного разу не згадали про цей «коридор», психологічно тисли і переконували їхати на підконтрольні їм території. Місцевим мешканцям доводилось виїжджати на свій острах і ризик.

Через Кривий Ріг ми поїхали до Вінниці, після того, як виїхали з Херсонщини, — говорить Ніна. — Два місяці дітине могли прийти до тями. У мене, окрім Аліси, ще двоє діток — 11 і 16 років. Діти були замкнуті, дуже важко було. Зараз ми живемо у Кривому Розі, добрі люди допомогли з житлом. Ми дуже вдячні, але дуже хочеться додому…

Ми зустріли Ніну у звільненому Високопіллі, що неподалік Потьомкиного. Вона з донечкою Алісою була в гостях і навідувалась додому, у деокуповане село. В її будинку немає даху і вибиті вікна.

Що з Потьомкиним зараз

Зараз у Потьомкиному немає жодної вцілілої хати. Інфраструктура села зруйнована — школа і садочок, де навчали дітей цього села, також не вціліли. Тут лише згоріла російська техніка, залишки військової форми солдатів РФ розкидані по дорозі, а вулицями бігають голодні собаки з ошийниками.

---

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів