Врятував безпілотник аеророзвідки, вкрав у окупантів гранатомети: історія жителя села Нововознесенське

Володимира Петровича з села Нововознесенське у лютому не взяли до армії через вік, — чоловіку за 60. Його село було під окупацією понад пів року. Одного дня чоловік знайшов на дорозі безпілотник підрозділу аеророзвідки "Люфтваффе", який сів на окупованій території через "нульовий" заряд. Як Володимиру вдалося сховати у себе "Лелеку", а також як чоловік прихопив у окупантів гранатомети для ЗСУ — у матеріалі 1kr.ua

Окупанти зайшли у Нововознесенське у березні 2022 року. Це село у Херсонській області, що знаходиться за 80 кілометрів від Кривого Рогу. Спочатку, каже пан Володимир, у селі були переважно буряти, згодом — солдати так званої Донецької Народної Республіки, а вже останніми заходили росіяни.

На сусідній вулиці живуть мої доньки й онуки, — каже Володимир. — Старшій дівчинці 14 років, молодшій — 10. І солдати, тоді це були буряти, часто заходили до доньок додому. Забрали в них машини, велосипеди. А потім стали вести такі розмови з дітьми, що йшло… до насильства. І я зрозумів, що треба виводити їх із села.

Одного весняного дня Володимир з сім'ями доньок вирішили спробувати вийти з села пішки. З ними захотіли йти ще 40 місцевих, але окупанти пригнали до групи людей бронетранспортер і відкрили вогонь, щоб налякати їх. Тож тоді залишити село не вдалося.

Діти всі ці дні плакали, були вже дуже знервовані, — каже Володимир. — Але за 2 дні ми спробували ще раз. Був сильний дощ, мряка, а тому погана видимість на вулицях — зручно, щоб тікати. Ми вийшли о 4-й ранку, і доньки з дітьми змогли виїхати на велосипедах. Вони дістались Зеленодольська, а потім і Кривого Рогу.




Володимир підрахував, що у селі лишалось разом з ним 59 людей. Чим більше людей залишали село, тим більше окупанти лазили по хатах і обкрадали їх. У всіх цивільних повідбирали машини та велосипеди.

Я ж їздив до будинків доньок, щоб дивитись за порядком, — говорить Володимир. — Але одного ранку я приїхав, а там… Хата розкрита, вікна побиті. Стелі підвісні порізані. А найменшої онуки Єви трусики, бюстгралтери висять на лампочках. Розумієте? Нелюди… І тоді я захотів помститись їм, фашистам. Хотів вбити хоч одного.

Щоночі окупанти патрулювали село й обкрадали нові хати. Військові РФ попередили місцевих, що якщо з кимось із їхніх солдатів щось трапиться — погано буде усім. Тому Володимир вирішив обрати інший шлях помсти — якось допомогти військовим Збройних Сил України, бо ж завжди вірив, що вони прийдуть визволяти місцевих.

Щоранку я ходив з водою до криниці, — згадує Володимир. — А як наші військові по росіянах стріляють, вони завжди ховаються у погреби, на вулицях їх немає. І одного дня був такий обстріл, вони заховались у погреби, а я ж швидко зайшов на подвір'я, де вони стояли. Там була їхня зброя. І я бігом схопив 4 гранатомети, рацію і бінокль. І поки обстріл не закінчився, побіг це все ховати.

Володимир заховав вкрадене у різних місцях. Мовляв, як щось одне знайдуть, то інше ні. Іншого дня Володимир потрапив під обстріл, коли їхав до доньчиної хати. Осколок влучив йому в руку, але не застряг у ній, а просто вдарив. Чоловік зупинив велосипед біля узбіччя перечекати обстріл і раптом помітив щось на дорозі. Це був маленький літачок, і мешканець Нововознесенського зрозумів, що це, ймовірно, збитий безпілотник ЗСУ. Попри біль у руці Володимир підхопив його і, поки окупанти переховувались у погребах, швидко поїхав додому: ховати знахідку.

Житель Нововознесенського знайшов тоді на дорозі літальний апарат українського виробництва Лелека-100. Це був безпілотник підрозділу аеророзвідки "Люфтваффе", який сів на окупованій території через "нульовий" заряд.

Володимир заховав його на горищі, але за кілька днів окупанти стали запускати свої дрони з горищ сусідніх будинків, тому довелось шукати інше місце схову. Зрештою чоловік заховав Лелеку на подвір'ї спаленої сусідської хати, яка вже не мала цікавити окупантів.

А потім, коли вже наші їх із села вибивали, здійнявся страшний галас — стріляли з автоматів дуже, — згадує Володимир. — І я тоді вперше за увесь час заліз у погреб і просидів там деякий час. Аж чую, відчиняються двері і хтось кричить: "Є тут хто чи ні?" А я вже з лимонкою (граната Ф-1, - авт.) в руках стою.

Думаю, буду кидати, як це фашисти, мабуть, сховище знайшли. А бачу — наші! Красиві, одягнені, не те що ті, ходили, як собаки. Вийшов я до них, пообнімались, поцілувались, і кажу ж їм: у мене є зброя і літачок для вас! Тож, віддав я їм усе, що треба, а бінокль вони мені залишили, подарували.

"Лелеку" повернули власникам — підрозділу "Люфтваффе". Зараз Володимир живе у селі без світла, газу і води. Але вірить, що найгірше вже минуло, — разом зі втечею окупантів.

Казали хлопці, яким я зброю віддавав: війна скінчиться, дядю Вово, ми приїдемо самі й побудуємо вам новий голубник. Бо у нас в селі нема ні в кого голубів, тільки у мене ось…

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.