Ті, хто радо чекав росіян, втекли першими, — історія з окупованого Високопілля
Фото: Перший Криворізький
Біля гуманітарного центру у Зеленодольську Криворізького району ми познайомилися із 59-річним автомобільним майстром Володимиром, якому за гостре слово окупанти хотіли прострелити живіт.
Чоловік родом із Тополиного на Херсонщині, жив у Високопіллі, коли 11 березня туди прийшли окупаційні війська. До війни ремонтував автівки, жили із цивільною партнеркою, мали плани на майбутнє. Їх зламали окупанти. З кінця квітня чоловік живе у Зеленодольську, який армія РФ обстрілює чи не щодня.
Питаємось, чому так довго не виїжджав з окупованого Високопілля. Каже, й сам не знає – це треба «в голові поритися». На окупованій території лишилися близькі, тому наразі Володимир не готовий називати прізвище і показувати лице.
Переказуємо розмову з Володимиром. аби зафіксувати історії про злочини окупаційних військ у спеціальному проєкті «Першого Криворізького» «Свідки війни».
То чому ж таки вирішили евакуюватися?
Прилетів снаряд, я отримав контузію. Приїхали п’яні мужики, стволом у живіт, над головою очі… Це були наші – з Горлівки. Вони мене запам’ятали, бо я у перші дні там із сусідами трошки пошуміли на них – бліндаж був поруч. Тож коли прийшли у хату, згадали мене, ну і… Якось обійшлося.
Зелені коридори для цивільних із Високопілля навесні окупанти зривали кілька разів. Ті, хто міг, виїжджали на роверах і виходили пішки.
Як вдалося вирватися?
Ми з першого разу не змогли вийти – не випустили. На другий день, коли випускали по продукти – вдалося вирватися. Їхали велосипедами, бо свого транспорту в селі ні у кого не лишилося – окупанти все позабирали. У мого сусіда три автівки було – всі забрали. У іншого діда за авто “віддячили” трьома цигарками.
У жінки велосипед і сумочка, у Володимира – велосипед і наплічник. Так за три години здолали 12 кілометрів. Поки їхали, зателефонували друзям – вони знайшли подружжю квартиру.
Як поводилися окупанти?
«Зайде» комусь із командирів – вони випустять. Інше “зайде” – не випустять. Перші тижні наші люди платили, щоб виїхати, комусь довелось віддати смартфони.
Колишніх співробітників прокуратури і міліції з нашого села закривали у підвалах, стріляли по ногах. Питали “Ти багато наших посадив?..
Ви говорили із окупантами? Що їм не так, пояснювали, чому прийшли?
Розумієш, у них образа якась, мовляв, нас 8 років обстрілюють. Ви думали, вас обійде?Вони вважають, що українська армія обстрілює Донецьк? Та хто його знає. Відвертих розмов з ними ніхто не вів. Та дуже різні були – і наші з Горлівки, і росіяни, і буряти. І по 19-20 років, і по 50 мужики. У них менталітет змінився.
А якою мовою вони говорять?
Хто з сіл Донеччини – воно ж чути – суржик. З Луганщини – теж діалект. Хто з міст – російська.
Чи були у селі ті, хто чекав російську армію, як це показує пропаганда в РФ?
– 100% були.
І вони лишилися там?
Ні, виїхали, коли спробували. що воно таке.Там вистачає всякого. І серед орків, і серед наших. Ті, хто мав щось робити – повтікали, їх “змело ще до того, як”.Була одна жінка, вона загинула, вона усім допомагала – то їй треба пам’ятник поставити. Тільки зараз не можна ще про це говорити. Є рідня. Як послухаю “білих воротничків” – ви де були?..
Як Вас прийняв Зеленодольськ?
Тут приймають добре – допомагають і розв'язати проблеми зі здоров’ям, і продуктами.Чи плануєте повертатися додому, коли ЗСУ звільнять Високопілля?
Володимир і дружиною Тетяною поки живуть одним днем. Пенсії ще нема, держава допомогу іще не виплатила, фінансово допомогли родичі із кількох іноземних країн, які змогли прислати грошей на перший час. Як і де зимувати – поки неясно.
Хочеться додому, ми ж два городи посадили. Додому тягне – там сусіди. Хати вже нема. Якщо залишиться хоч якась “постройка” – повернемося.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів
Відео: Денис Шабанін