Війна – не привід терпіти насильство: як захиститися від кривдника

Повномасштабна війна загострила проблему домашнього насильства в Україні. Випадки фізичного, психологічного й іншого тиску існували й раніше, але під час війни потерпілі рідше звертаються по допомогу — мовляв, є важливіші проблеми. Де шукати захисту від проявів насильства? Розповідаємо історію юної мами Анжеліки про її шлях до життєвих змін.

Анжеліка та її майбутній чоловік Олег познайомилися ще підлітками. Вже у 15 дівчина відчула перші прояви насильства. «Інколи він кричав на мене, психологічно тиснув. А я терпіла. Коли чоловік вперше підняв на мене руку, я переконувала себе, що “просто так вийшло”». У 16 Анжеліка завагітніла, й пара одружилася. Та навіть народження сина не змінило ситуацію, стосунки тільки погіршились. Олег зловживав алкоголем, працювати відмовлявся. Юній дівчині довелося утримувати сім'ю самотужки. Анжеліка бралася за будь-яку роботу: працювала й на заводі, й у супермаркеті, й промоутером стартових пакетів мобільного зв’язку.

Водночас агресія її чоловіка зростала. Він бив Анжеліку руками й ногами, навіть тоді, коли та тримала восьмимісячного малюка. Це стало останньою краплею: молода мама вирішила більше не терпіти та пішла від чоловіка-аб’юзера. З малюком, без роботи та перспектив, вона звернулась по допомогу. Кар’єрна радниця хабу «Розірви коло», створеного за підтримки UNFPA, допомогла Анжеліці впоратись з емоціями та влаштуватися на безоплатні курси манікюру. Нині жінка працює майстринею манікюру та любить те, чим займається. Крім того, Анжеліка знову закохалася і зрозуміла, що стосунки можуть будуватися на взаємній повазі.

Фізичне та психологічне насильство всі чотири роки, які вона була у шлюбі, Анжеліка терпіла лише через страх осуду з боку знайомих. На жаль, це вплинуло на розвиток її дитини: «Син погано реагує на гучні звуки. Інколи сильно нервує без причини». Рішення розірвати коло насильства стало єдиним правильним, і зараз Анжеліка щаслива в нових стосунках, а також професійно реалізована.


Від фізичного насильства вдома в Україні щороку страждають понад 1,8 млн жінок. І лише 10% з них звертаються по допомогу.

Дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення (2021 р.) свідчить: 80% українців вважають, що жінка не повинна «закривати очі» на насильство з боку чоловіка заради збереження сім’ї. Портрету постраждалих від домашнього насильства не існує. Від нього потерпають жінки та чоловіки різного віку, які живуть у містах і селах, мають різний рівень освіти та заробітку. Водночас існує закономірність, пов'язана з економічним становищем: фінансово залежні жінки страждають від домашнього насильства частіше та рідше звертаються по допомогу. Причина страху та мовчання жінок – невпевненість у спроможності самостійно забезпечувати себе та дітей.
Крім того, більшість жінок, постраждалих від фізичного або сексуального насильства, відчули також і психологічний тиск. Кривдники можуть обмежувати жінок у спілкуванні з друзями та близькими, контролювати мобільний телефон та особисті листування, забороняти виходити з дому тощо.

Особливо гостро проблема домашнього насильства проявляється зараз, під час повномасштабної війни на території України. Психологиня мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у місті Луцьк Вікторія Майструк пояснює: соціальне напруження кривдники можуть «зганяти» всередині сім'ї. Лють та агресію, зокрема, може провокувати втрата роботи та недоступність звичних, базових речей.

Попри війну, виправдання насильству немає. До того ж нині є чимало шляхів подолати насильство та розпочати життя спочатку. Зокрема, національна безкоштовна «гаряча лінія» запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації надає безперервні психологічні консультації за номером 116 123. Колцентр працює за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення на базі ГО «Ла Страда». Працює урядовий колл-центр за номером 15 47. Також створено 30 бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства у 17 містах України.

Соціальні працівники та психологи таких бригад надають екстрену і планову допомогу як місцевому населенню, так і внутрішньо переміщеним особам.

«По-перше, не потрібно боятися та соромитися звернутися по допомогу. Люди, особливо в маленьких містах, де всі одне одного знають, бояться широкого розголосу. Насправді ж ваше оточення сьогодні поговорить, а назавтра забуде. Терпіти знущання через страх осуду не варто. Кожен із нас має право прожити щасливе життя. Варто набратися сил і повірити в те, що тебе підтримають», — наголошує фахівчиня із соціальної роботи мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у місті Луцьк Наталія Журавльова.

Коли потерпілі зважуються розповісти про свій досвід, діляться переживаннями та побоюваннями, вони ніби звільняються від напруги, відчувають полегшення, додає Наталія.

Одна з клієнток Вікторії Майструк і Наталії Журавльової зізналась: спочатку їй було дуже соромно викликати поліцію та розповісти про свою проблему. Однак уже наступного дня додому до жінки приїхали фахівчині соціально-психологічної допомоги та проконсультували її. Якби після виклику поліції жінку не скерували до компетентних служб, вона могла б опустити руки й продовжувати терпіти насильство. Постраждала отримала психологічну та юридичну допомогу. Тепер вона знає, що в будь-який момент може просто зателефонувати туди, де їй підкажуть, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації.

«Спілкуючись із цією жінкою, я чую в її голосі нотки піднесення та віри в себе. Людина більше не боїться відстоювати свої права», — додає психологиня Вікторія Майструк.

Статтю підготовлено в межах програми гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки CERF (Central Emergency Response Fund).

Авторка: Ольга Татохіна