Похорон без чорного і меморіальні вечері. Як у Кривому Розі та інших містах шанують пам`ять про загиблого воїна «Стамбула»
Фото: Перший Криворізький
Хто такий «Стамбул»: активіст, волонтер, військовий
Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року в Рівному. З дитинства був допитливим, цікавився технікою, займався спортом і рано почав долучатися до громадського життя.
Під час Революції Гідності він ще був підлітком, але вже тоді активно стежив за подіями й приходив на акції. Спочатку — після школи, а згодом переконав долучитися й батьків. Цей досвід багато в чому визначив його подальший вибір — не залишатися осторонь і реагувати на те, що відбувається довкола.
У наступні роки Костянтин займався волонтерством, допомагав військовим і активно працював у сфері захисту тварин: евакуйовував їх із зони бойових дій, прилаштовував, співпрацював із зоозахисними організаціями. Зокрема, був одним з організаторів «Маршу за права тварин» у Рівному. Він був веганом — і дотримувався цього способу життя навіть на фронті.
Війна і служба
Ще до початку повномасштабного вторгнення Костянтин проходив різні навчання, а з приходом окупантів він пройшов навчання з тактичної медицини та керування безпілотниками, після чого долучився до війська. Він служив оператором дронів у 117-й окремій механізованій бригаді, його призначили командиром відділення.
16 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку його підрозділ потрапив під обстріл. Лікарі два дні боролися за його життя, але 18 липня Костянтин помер.
Заповіт без пафосу: як він просив себе пам'ятати
Ще за життя Костянтин залишив детальні вказівки щодо прощання: без чорного одягу, без живих квітів, лише кремація. Гроші — на допомогу війську. Жодних зайвих почестей. Захисник написав так:
В моїй кімнаті давно лежить нотатник, в якому я зі всіма попрощався, написав де лежать особливі речі, паролі і тд. Не факт, що його знайдуть (+ саме ту сторінку), тому хочу частинку залишити тут.
1) Я за кремацію (якщо це станеться не в Рівному, то не треба везти додому, а відразу на кремацію — Київ). Я не хотів би займати дарма територію своєю труною. До того ж, колись буде чергова війна і нашим буде складно окопуватися по наших кістках.
2) Ніяких хрестів, священників і служби. Не треба витрачати на це масу коштів, купувати квіти і інше. Киньте ліпше донейт.
3) Рештки хтось повинен змити у найближчому туалеті, а якщо це заборонено, то щось придумайте але не займайте мною місце на кладовищі, це крінж. Частинку можете взяти на прикрасу з епоксидної смоли до прикладу.
4) Якщо буде велике бажання провести «прощальний вечір», то це може бути костюмований вечір (добре, військова форма і речі з секонда рахуються). Можете подивитись всі фото/відео, згадати смішні і не смішні моменти. Зробити аукціон/збір вкінці.
5) Фотки потім попросите в Ромчика, Дена чи Нати.
6) Зробіть кілька мемів типу «вмер, бо не їв мняса», «а якби їв холодець, то вижив би», рідні зацінять.
7) Запрошені всі.
8) Зробіть сльозливий пост про мою смерть і напишіть, що збираєте кеш Госпітальєрам/Ульфу/ПДМШ/КТ/ЛВК/БУРу.
9) Моє спорядження поширте в сторі і віддайте потребуючим, я хочу, щоб всі речі приносили користь, не вірю в забобони.
10) Якщо захочете прийти і провести зі мною час, то беріть білий квас і йдіть десь на берег/гору/захід сонця і наодинці можете говорити, я з квасом вас буду слухати.
11) Якихось цитат чи повчань від мене не буде, бо я ніхто але було б круто, якби ви їздили на табори по відбудові України, проводили культурні заходи, об'єднувались, подорожували, пробували себе в чомусь новому і приймали виклики.
Я дуже давно в волонтерстві/активізмі і завдяки цьому змінювався. Мої апдейти:
Спочатку: хмм, а люди дякують, це приємно, я роблю щось для них.
Потім: хмм, а так з'являються зв'язки, це корисно.
Потім: хмм, завдяки цьому ми змінюємо хід історії.
Потім: хмм, так можна бачити нові місця.
Потім: хмм, так можна на щось впливати і щось змінювати.
Потім: хмм, а я так змінююсь, стаю зрілим, свідомим, знаходжу себе і здобуваю скіли + формую оточення і роблю те, що мені хочеться бачити в місті/країні.
Тому дякую всім хто були/є поряд. За кожного/кожну міг би порвати.
1) Я за кремацію (якщо це станеться не в Рівному, то не треба везти додому, а відразу на кремацію — Київ). Я не хотів би займати дарма територію своєю труною. До того ж, колись буде чергова війна і нашим буде складно окопуватися по наших кістках.
2) Ніяких хрестів, священників і служби. Не треба витрачати на це масу коштів, купувати квіти і інше. Киньте ліпше донейт.
3) Рештки хтось повинен змити у найближчому туалеті, а якщо це заборонено, то щось придумайте але не займайте мною місце на кладовищі, це крінж. Частинку можете взяти на прикрасу з епоксидної смоли до прикладу.
4) Якщо буде велике бажання провести «прощальний вечір», то це може бути костюмований вечір (добре, військова форма і речі з секонда рахуються). Можете подивитись всі фото/відео, згадати смішні і не смішні моменти. Зробити аукціон/збір вкінці.
5) Фотки потім попросите в Ромчика, Дена чи Нати.
6) Зробіть кілька мемів типу «вмер, бо не їв мняса», «а якби їв холодець, то вижив би», рідні зацінять.
7) Запрошені всі.
8) Зробіть сльозливий пост про мою смерть і напишіть, що збираєте кеш Госпітальєрам/Ульфу/ПДМШ/КТ/ЛВК/БУРу.
9) Моє спорядження поширте в сторі і віддайте потребуючим, я хочу, щоб всі речі приносили користь, не вірю в забобони.
10) Якщо захочете прийти і провести зі мною час, то беріть білий квас і йдіть десь на берег/гору/захід сонця і наодинці можете говорити, я з квасом вас буду слухати.
11) Якихось цитат чи повчань від мене не буде, бо я ніхто але було б круто, якби ви їздили на табори по відбудові України, проводили культурні заходи, об'єднувались, подорожували, пробували себе в чомусь новому і приймали виклики.
Я дуже давно в волонтерстві/активізмі і завдяки цьому змінювався. Мої апдейти:
Спочатку: хмм, а люди дякують, це приємно, я роблю щось для них.
Потім: хмм, а так з'являються зв'язки, це корисно.
Потім: хмм, завдяки цьому ми змінюємо хід історії.
Потім: хмм, так можна бачити нові місця.
Потім: хмм, так можна на щось впливати і щось змінювати.
Потім: хмм, а я так змінююсь, стаю зрілим, свідомим, знаходжу себе і здобуваю скіли + формую оточення і роблю те, що мені хочеться бачити в місті/країні.
Тому дякую всім хто були/є поряд. За кожного/кожну міг би порвати.
Прощання відбулося відповідно до цих побажань. Люди приходили у світлому одязі, у вишиванках і військовій формі, пили квас, як він і просив. Всі зібрані протягом прощання кошти передали на підсилення війська: підрозділам «Ульф», «Госпітальєри», фонду Стерненка, 47 бригаді та на переобладнання еваку для «Люті».
Рідні також відмовилися від ініціатив щодо нагород і почесних відзнак. Такий формат прощання став продовженням його позиції — без формальностей, але зі змістом і дією.
Від хвилини мовчання — до спільноти пам'яті
У Кривому Розі вшанування Костянтина почалося з простої ініціативи — хвилини мовчання.
«Мені в січні написав мій друг із Запоріжжя, який знав особисто Костю, що організовується акція — хвилина мовчання. Я підтримала цю ініціативу, і ми провели її. І вже якось із цього все почалось», — розповідає співкоординаторка ГО «Вшануй» у Кривому Розі Ганна Вербицька.Згодом до процесу долучилась громадська організація, і форматів стало більше. Однією з перших подій у місті стала меморіальна зустріч із фотовиставкою — Костянтин захоплювався фотографією, і цей формат став природним способом говорити про нього.
Окремим напрямом стали меморіальні веган-вечері — ініціатива друзів і знайомих Костянтина, яка з часом переросла у регулярний формат.
«В жовтні нам написали люди, що хочуть робити меморіальні вечері. Це вже другий рік поспіль. У 2024-му започаткували, у 2025-му вирішили продовжити, бо Костя був веганом, причому таким затятим», — каже Ганна.У Кривому Розі таку вечерю провели до Дня вегана.
«Було сім людей. Небагато, але ми дуже класно поговорили. Зібралися і вегани, і не вегани, і ветерани. Це була дуже затишна вечеря — люди дізналися більше про веганство, про Костю і про сам підхід до меморіалізації».Подібні формати існують не лише у Кривому Розі. В різних містах проводять пам'ятні вечори, виставки, тематичні події та збори коштів на потреби Сил оборони України. Такі ініціативи не мають гучності великих подій, але саме з них починається інший підхід до пам'яті — більш особистий, осмислений і живий. Історія Костянтина Юзвюка — один із прикладів того, як ця культура формується сьогодні.