Вимушена релокація бізнесу в Україні: як підприємець із Херсонщини відновив роботу на Криворіжжі
Фото: Перший Криворізький
У статті 1kr.ua розповідаємо про реальні шляхи релокації та підтримку, яку мають бізнеси на місцевому рівні, на досвіді Асоціації релокованого бізнесу України і конкретних підприємців — голови асоціації та підприємця Максима Мойсєєва, який релокував свій бізнес ще у 2014 році з Алчевська, і Сергія Шкальова, який переїхав із Херсонської області до Зеленодольської громади Криворізького району.
У 2025 році Державна податкова служба України зафіксувала 2000 переміщень юридичних осіб і ФОПів. Максим Мойсєєв, голова Асоціації релокованого бізнесу України, говорить, що це рекордна кількість для України.
«Для порівняння: у Кропивницькому за рік зареєстрували лише 96 релокованих підприємств. Число величезне, і це показує, наскільки важливо підтримувати цих людей. Щодо сфер, то переважно це ФОПи та середній бізнес — торгівля і послуги, з оборотами від 1 до 5 мільйонів гривень. Великі підприємства, заводи та фабрики теж релокуються, наприклад металургійне підприємство з Нікополя. Але кількісно переважно середній бізнес», — говорить Максим Мойсєєв.
Від втрат до відновлення: історія бізнесу з Херсонщини, який не зупинився
Підприємець Сергій Шкальов із Херсонщини разом із родиною до повномасштабної війни російської армії в Україні мав невеликий продуктовий магазин у селі Новопетрівка Високопільського району, який знищили окупанти. Сім’я займалась роздрібною торгівлею, вирощувала сільськогосподарську продукцію та працювала з оптовими ринками.
«У нас була земля для сільського господарства, свій сад, домашнє господарство. Товар добирали на оптових ринках, торгували. У 2021 році ми купили магазин, щоб відійти від виносної торгівлі й більше часу приділяти родині», — розповідає Сергій.
Але вже за кілька місяців після цього бізнес фактично перестав існувати.
«Прийшли окупанти, забрали бус і причіп — просто все почистили. Ми зрозуміли, що тут уже нічого не буде», — згадує підприємець.
Родина опинилась під постійними обстрілами, поруч проходила лінія фронту. Спочатку Сергій евакуював дітей, а згодом зміг виїхати сам.
Спершу сім’я зупинилась у Кривому Розі, де їх прихистили родичі. Проте відновити роботу там не вдалось. Наступним кроком став переїзд до Зеленодольська — рідного міста дружини. Саме там родина вирішила відновити свій бізнес із нуля.
Першим кроком стало повернення до знайомої справи — торгівлі.
«Ми оформили ФОП і почали з малого. Діти допомогли купити пасіку, яку ми залишили вдома. Також купили маленький пікап, щоб можна було возити товари. Важливу роль відіграла підтримка в громаді. Друзі з інших регіонів допомогли відновити пасіку, надали вулики та місце для їх утримання. До осені 2022 року ми вже торгували медом, поступово збільшували обсяги. Люди тут добре до нас поставились, місцева влада дала місце на ринку», — розповідає Сергій.
Згодом вони розширили діяльність: придбали бус, відкрили магазин і навіть створили робочі місця.
«Зараз дружина — ФОП, я керуючий, і ще двоє продавців — теж переселенці. Ми взяли на роботу невістку і ще одну жінку, яка виїхала з окупації», — говорить Сергій.
Окремим викликом стала зміна ринку постачання. Якщо раніше підприємці працювали безпосередньо з виробниками, то після релокації довелось адаптуватись до нових умов.
«Ринок дуже змінився. Раніше ми працювали з виробниками, а зараз — переважно з оптовими продавцями. Але ми намагаємося знаходити прямі контакти, наприклад беремо яблука в знайомого з Вінниці. Зараз наш бізнес поступово стабілізується. Ми хочемо купити власне приміщення, розширити магазин і пасіку. Нам допомогли — ми придбали 60 нових вуликів і обладнання», — розповідає підприємець.
Сергій упевнений, що навіть після повної втрати бізнесу відновлення можливе — але воно тримається не стільки на державних програмах, скільки на власних зусиллях, підтримці родини, знайомих і Зеленодольської громади Криворізького району.
Які є сьогодні допоміжні рішення для релокованого бізнесу України
Релокація бізнесу під час війни — процес складний і дорогий, але можливий. Реальна допомога сьогодні приходить через об’єднання бізнесів, підтримку місцевих громад і експертні платформи, а не через державні програми.
«Нічого комплексного зараз немає. Є грантові програми, але це скоріше зобов’язання, ніж допомога. На початку війни була програма через “Укрзалізницю” для компенсації транспортних витрат великим підприємствам, зараз таких компенсацій немає. Є поодинокі випадки від міжнародних донорів, але системної державної підтримки для релокованого бізнесу не надають.
Ми в асоціації зараз ініціюємо визначення поняття “релокований бізнес” на державному рівні. Це потрібно, щоб потім можна було запускати реальні програми підтримки», — говорить Максим Мойсєєв, голова Асоціації релокованого бізнесу України.
За словами Максима, Асоціація релокованого бізнесу працює як платформа для обміну досвідом, юридичних консультацій і пошуку контактів із місцевою владою.
«Ми самі підприємці, самі ВПО. Почали опікуватись релокованим бізнесом не для кількості, а щоб реально допомагати. Наша мета — адвокація інтересів бізнесу, вплив на державну політику та підтримку підприємств, які вимушено перемістились.
Так, дійсно є релоковані бізнеси, які отримують кошти, але це більше виняток, а не системна підтримка. У деяких громадах місцева влада також надає приміщення або допомагає з їх облаштуванням, але такі рішення — точкові, а не комплексні. І в цьому проблема», — пояснює Максим.
Автор фото: Асоціація релокованого бізнесу України
Не виживання, а стратегія: що реально може допомогти релокованому бізнесу
Релокація бізнесу під час війни — це майже завжди вимушене рішення, до якого підприємці рідко бувають готові, пояснює голова Асоціації релокованого бізнесу України. Утім досвід тих, хто вже пройшов цей шлях, показує: навіть у кризових умовах є практичні кроки, які допомагають відновитися швидше.
Підприємець і представник бізнес-спільноти Максим Мойсєєв наголошує: ключове — не втрачати час і діяти системно.
«Бізнес релокований — це завжди вимушена дія. Я не бажаю нікому релокуватися. Але якщо вже довелося — об’єднуйтесь, плануйте і не витрачайте час», — каже він.
Серед перших рішень, які варто приймати після переїзду, — пошук базових умов для роботи. Перший крок — це приміщення на безпечній території та доступ до комунікацій. Максим Мойсєєв радить:
- за можливості планувати релокацію заздалегідь, навіть в умовах невизначеності;
- звертати увагу на індустріальні парки, податкові пільги та можливість нульового ПДВ на обладнання;
- шукати контакти й підтримку через бізнес-об’єднання і професійні спільноти;
- об’єднувати ресурси з іншими підприємцями — від складів до персоналу.
«Саме взаємодія між бізнесами часто стає вирішальною. Як показує досвід підприємців, спільні склади, обмін контактами та підтримка одне одного дають змогу швидше відновити роботу навіть без значної зовнішньої допомоги.
У підсумку релокація залишається складним і дорогим процесом. Проте сьогодні реальна підтримка для бізнесу формується не стільки через державні програми, скільки через горизонтальні зв’язки — взаємодію підприємців, допомогу місцевих громад і експертні платформи», — підсумував Максим Мойсєєв.
Редакція публікує цей матеріал, не маючи рекламних цілей і не отримуючи коштів від бізнесу. Для команди «Першого Криворізького» важливо показувати приклад бізнесу, який діє та готовий ділитись досвідом надання послуг державою, містом і міжнародними партнерами.