У Кривому Розі відкрилася виставка «Новини» художниці Віри Толмачевої, яка досліджує вплив постійного інформаційного потоку на людину. Роботи експонуються у просторі «Висока кімната».
Про це повідомила журналістка «Першого Криворізького», яка відвідала виставку.
Виставку можна відвідати 26-27 березня з 15:00 до 20:00 та 28-29 березня з 14:00 до 19:00. Адреса простору — вулиця Полубоярцева, 6Б.
Віра Толмачева — українська художниця-абстракціоністка родом із Керчі. З 2014 року вона не має змоги повернутися до рідного міста. Тривалий час мисткиня жила і працювала у Харкові, де заснувала власну творчу студію та навчала дітей.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона виїхала за кордон. Нині художниця мешкає у Лісабоні, де розвиває нову студію та працює з українцями, зокрема викладає інтуїтивний малюнок.
«Я малюю все життя — це не було свідомим рішенням “почати”, скоріше це природний спосіб бути і взаємодіяти зі світом. Професійно я сформувалася після навчання в Харківській академії дизайну і мистецтв, але малювання завжди було зі мною як мова, через яку я думаю і відчуваю», — розповіла художниця.
В експозиції представлені однойменна робота «Новини» та серія картин «Кнопка дзвоника». Обидва проєкти вже демонструвалися в різних містах України та Європи. Роботи створювалися у квітні 2023 року в Барселоні та відображають стан художниці у той момент:
«Це не стільки про жанр, скільки про досвід проживання війни на відстані, коли фізично ти не вдома, але повністю всередині того, що відбувається», — зазначила Віра.
Картини супроводжують поетичні тексти авторки, які допомагають глибше розкрити їхній зміст. Художниця сказала:
«У цих роботах з’являється образ мене як істоти, що всмоктує в себе новини. Новини про нескінченний біль і втрати. Про війну, яка не має паузи. Це потік, який неможливо зупинити — і водночас неможливо витримати.
У якийсь момент новини перестають бути новинами. Вони стають фоном. Чимось, що постійно присутнє і розчиняється у повсякденності. І разом із цим змінюється тіло — воно ніби завмирає.
В цих роботах моя тілесна оболонка заклякла, нерухома. Ноги вросли в підлогу. Рух зникає. Залишається тільки одна дія — механічно гортати, читати, пересилати. Це також про втрату контакту з собою. Про питання: чи повернуся я до себе справжньої? Де мій гнів, моя присутність, моя жива реакція? У якийсь момент я відчувала себе лише оболонкою, яка існує в потоці інформації.».
Процес створення був інтуїтивним:
«Роботи не “придумувалися”, а скоріше проявлялися — через повторення, нашарування, стирання. Я працювала з відчуттям перенасичення і неможливості вмістити все, що відбувається», — пояснила мисткиня.
«Новини»
Ранок, день, вечір, ніч. Темно за вікном. Читаю новини. читаю новини. Читаю новини. Сумрак. Сум. Новини не приносять новин. Темрява і смуток у мерехтінні екрану планшета. Я ділюсь новинами. Викручую тугу із шлунку. Хтось інший «там» отримає і теж здригнеться.
«Кнопка дзвоника»
мій палець тягнеться, тягнеться стає довго-довжиною перетинає річки, озера, перетинає поля, залізничні рейки, мій вказівний торкається кнопки дзвоника. Кнопка шорстка, холодна. Кнопка вхідного дзвоника моєї квартири. Дивлюся на неї Вона — на мене прискіпливо дивиться. Я розумію, що мені дуже треба всередину Там є все, що я є, все, що я зусиллям складала, роками плекала, гостинно щедрила, розписувала майстерно гарячим На сонці лежала посеред вітальні розкриті кінцівки і вголос співала Бажаючи всім любові там моя сила Я хочу додому Лише один дотик! Пустить мій палець тягнеться-тягнеться він майже торкається кнопки дзвоника моєї квартири чи відкриє хтось двері мені? чи існують ці двері? чи існує мій двадцять другий поверх? мій дім? кожної ночі я повертаюся додому стою перед дверима, намагаючись натиснути кнопку дзвоника кожної ночі я не впевнена чи відкриються двері чи можна тепер мені новій увійти в те, що залишилося у спогадах, що є лише згадкою минулого життя
«Ці вірші допомагають глибше зрозуміти зміст робіт. Якщо уважно вчитатися, то можна відчути головну ідею і послання», — сказала власниця простору «Висока кімната» Олена Джуріна.
Олена також поділилася своїми враженнями від картини «Новини»:
«Ця робота дуже точно говорить про стан, у якому ми зараз перебуваємо: коли ми щодня читаємо новини, але вони вже не приносять відчуття новизни, а радше накопичують тривогу і втому», — зазначила вона.
Власниця простору розповіла, що виставка приїхала до Кривого Рогу з харківського культурно-громадського центру «Друк», який став партнером проєкту.
«Для нас важливо налагоджувати зв’язки між містами та мистецькими спільнотами. Ми хочемо створювати культурні “містки” з Кривого Рогу по всій Україні і навіть за кордоном. Цей проєкт — один із перших, який об’єднує різні країни, хоча реалізується українцями», — пояснила вона.
Окремо Олена Джуріна наголосила, що виставка має благодійну складову. Під час виставки триває збір на автомобіль для 82-ої окремої десантно-штурмової бригади, бійці якої працюють на Запорізькому напрямку.
Резидент простору Андрій зазначив, що роботи Віри Толмачової виконані в техніці експресіонізму — мистецькому напрямі, який зосереджується на передачі внутрішніх переживань автора. За його словами, цей проєкт є не лише художньою подією, а й способом рефлексії для глядача.
«Експресія як жанр, певною мірою, травмуючий вид мистецтва, тому що треба звертатися до внутрішніх переживань та внутрішньої боротьби. Це може бути складний досвід — і для автора, і для глядача», — каже Андрій.
Він додав, що художниця працює з олією — матеріалом, який потребує тривалого часу на створення робіт.
«І кожного разу, коли вона поверталася до роботи, їй треба було повертатися до цього стану, знову переживати всі ці емоції, можна сказати, медитувати на якихось травматичних чи просто неприємних відчуттях», — додав він.
Окремо Андрій звернув увагу на картину «Новини», у якій простежуються релігійні та символічні мотиви.
«Тут є поєднання кольорів, подібне до візантійського християнського канону. Можна побачити німби. Авторка звертається до релігії, до трансцендентного як джерела натхнення. Це своєрідний місток між реальністю і внутрішнім ескапізмом», — говорить він.
Відвідувач виставки Павло поділився, що це його перший досвід відвідування подібної експозиції у Кривому Розі.
«Для мене це місто — промисловий мастодонт, і я думав, що тут немає мистецтва, але насправді воно є», — додав він.
За його словами, його сприйняття робіт частково відрізняється від авторського задуму. Окремо він відзначив кольорову гаму картин.
«Мені дуже сподобалась кольорова гамма, вона трохи передає війну. Це доволі експериментальний стиль. Такі картини можна побачити раз у житті, вони унікальні», — сказав Павло.
Дніпрянка Анна, яка вперше приїхала до Кривого Рогу, розповіла, що потрапила на подію випадково, але залишилася під сильним враженням від виставки.
«Я вражена простором, його розташуванням і роботами — вони беруть за серце, відчуваються. Те, що художниця занурювалася в ці стани тривожності — дійсно передається. Стиль дуже вільний, цікаво досліджувати кожну картину і думати, що саме вона хотіла зобразити. Мені дуже сподобалася виставка, я точно розкажу про неї друзям і рідним. Такого має бути більше, і це хочеться підтримувати», — каже вона.
Також у всесвітній день поезії, 21 березня, команда «Культурна пектораль» провела благодійний арт-вечір, гості якого могли послухати живу музику та поезію, подивитися виставку робіт, взяти участь у воркшопі з колажування та придбати прикраси й інші авторські вироби. Зібрані кошти пішли на підтримку Збройних Сил України.