Велика депресія: чи є життя на Інгульці після зупинки ІнГЗК

Для житлового масиву Інгулець містоутворюючим підприємством був Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, введений в експлуатацію 1965 року. Але ось уже понад півтора роки, як комбінат зупинено. Як це вплинуло на життя Інгульця? Чим живе сьогодні цей відірваний від великої криворізької землі житловий масив? Що думають самі інгульчани про його перспективу? Побувавши на Інгульці, ми побачили, що там "все ровно", хоча все перерито. Топіарні фігурки у сквері на центральному проспекті, через доцільність закупівлі яких зчинився скандал, народ більше дратують, ніж радують. А загалом місто у місті накрила велика соціальна депресія.


По дорозі на Інгулець, у зовсім не ранній час, нам зустрічається вщент набитий сидячими і стоячими пасажирами комунальний автобус, який курсує маршрутом №302.

Мешканці Інгульця нарікають, що безоплатний проїзд убив міжміську маршрутку №479, яка їм підходила, бо всі пересіли на комунальні автобуси. А коли після зупинки ІнГЗК міграція зросла, 5 комунальних автобусів, які працюють на 302-му маршруті, ледь справляються з обслуговуванням пасажиропотоку. Тепер ту платну маршрутку згадують на кожному кроці як щось хороше з минулого життя.




Біля будівлі колишньої автостанції Інгулець, де 302-ий робить кільце, немає жодної таблички з графіком руху автобуса. Воно і зрозуміло: через непередбачувані обставини інтервали змінюються.

Тут на відстої перед зворотнім рейсом бачимо ще один комунальний автобус. Він такий брудний, що через скло не видно білого світу. Зі слів водія, не встигли помити. Він підтверджує: автобуси, особливо в "робочку", їздять перевантаженими.

- У комунального автобуса 5 графіків, інтервал - пів години. Останній автобус звідси о 22-ій з чимось, останній з міста - о 20-ій з чимось. Раніше 6 автобусів було. Ранкові їздять такі повні, що ледве вдається закрити двері, - каже водій Олександр.

Цікавлюсь, чи на заміну виходять інші, якщо автобус ламається або в плановому порядку стає на ремонт.

- Він працює цілий день - коли ремонтуватись? А як ламається, задній підбирає пасажирів. А як воно правильно… Знімають з інших маршрутів, чи з парку дають, якщо є вільний транспорт.

- Автобус тут ходить через 30 хвилин, - кажуть у черзі пасажирів, що збираються на зупинці. - Бувають дні, коли через годину їде, може дві години не бути. Ламаються.

- Ну і що? що ламаються? Він же (водій - Авт.) не за свої гроші ремонтує, на те городська управа гроші дає. Так що все нормально, - демонструє дуже "цікаву" логіку літня прихильниця безоплатного проїзду.

- Безкоштовно - це ненормально, - обурюється її сусід по черзі. - Потім всі платять за цю безоплатність. Але так зробили…

Утім, недостатня кількість автобусів - це тільки одна складова транспортної проблеми інгульчан. Друга - це убита дорога, яка сполучає Інгулець з житломасивом ПівдГЗК.





Про те, як зупинка ІнГЗК вплинула на життя міста в місті, питаємо просто на вулиці у перехожих.

- Ви самі подумайте: де молодим людям працювати? Робочі автобуси возять аж на ПівнГЗК. Сьогодні вранці отут став - бачу, мужчини повиходили. У мене знайомий їздить на ПівнГЗК, каже, йому треба до пенсії доробити. 2,5-3 години їхати. Люди їздять, бо сім”ї треба годувати. Це ми вже пенсіонери. Слава Богу, що до нас хоч війна не дійшла, - каже одна із зустрічних жінок.

- Тут тепер нема нічого взагалі. На роботу їздять по ночах. Ніч одгоне, ніч пригоне. Як це? А так: зранку поночі поїхали, назад поночі приїхали. Оце таке. Важко, людям на роботу дуже далеко їздити. І мені тепер допомоги нема ніякої. Чоловік інвалід 1 групи, без двох ніг. Ось купила йому шортів у хенді. Чоловік працював на ІнГЗК, і хлопці на ІнГЗК. Зараз один воює, другий комісований, не має роботи. Без комбінату дуже погано. У мене племінники там працювали. Тепер один з них їздить на ПівнГЗК, і в нього один вихідний, на поїздку туди та назад - це скільки часу треба? Ні відпочинку, ні покою нема. Погано, дуже погано, що не працює комбінат, дуже хотілося б, щоб він працював. А іншої роботи нема, - бідкається Надія Каптур. - Комбінат зробив нам пандус біля будинку, я зверталася у профспілку. А тепер нема куди й звертатись за допомогою.

- Сказати вам прямо? Ж..а! - характеризує ситуацію із зупинкою ІнГЗК ще один вуличний співрозмовник. - Ви знаєте Долинську? Оце буде те саме. Хто залишиться у нас на мікрорайоні? Бомжі, наркомани і пенсіонери.

Ще одним нашим співрозмовником став не випадковий перехожий, а колишній генеральний директор ІнГЗК Олександр Герасимчук.

- В останній місяць, який я відпрацював, комбінат дав 740 тисяч тонн концентрату. А потім сталося здорожчання енергоносіїв, доля яких у собівартості інгулецького концентрату досить висока. Тому певні обмеження по виробництву були накладені. Більш ефективними виявились ПівнГЗК і Центральний. Також виникли обмеження по логістиці: пропускна спроможність наших портів і Укрзалізниці не могла охопити той обсяг виробництва, який був. До того ж, Інгулецький ГЗК по енергомережі заживлено від Криворізької ТЕЦ, а вона майже не працює. Тому і було прийнято рішення зупинити комбінат. Тих людей, які виявили бажання працювати, почали перевозити на Північний, на Центральний ГЗК, також було залучено до роботи на Південному, - розповідає Олександр Герасимчук, який уже 2,5 роки займається «зовсім іншими справами». З ним як із генеральним директором ІнГЗК контракт було розірвано у 2024 році при створені Об’єднаного ГЗК, куди увійшли Інгулецький, Північний та Південний.

Пан Герасимчук нагадує, що на початку повномасштабної агресії Інгулець пережив дві евакуації.

- Ми ж пережили це? Пережили. Люди виїхали.

А зараз, вважає, проблема не так у трудовій міграції, як у відсутності належного транспортного сполучення.

- Депутати нічого не роблять, щоб забезпечити транспортне сполучення з Інгульцем, який знаходиться за 35 кілометрів від великого Кривого Рогу. Автотранспортних засобів зареєстровано в мікрорайоні Інгулець досить багато. Тому для мешканців не існувало б обмежень вранці або ввечері повертатися з інших міських районів на житломасив Інгулець. Якби була дорога. А дороги нема. Хоча хто тільки не обіцяв мені як керівнику підприємства її зробити, - каже про дорогу обласного значення Олександр Герасимчук, який і сам був депутатом обласної ради впродовж трьох скликань. З них двічі, за його словами, від Партії регіонів. Ага, тієї самої, яка обіцяла зробити Кривий Ріг містом без окраїн.
- Якщо не займатись Інгульцем, буде досить скрутне становище. Треба займатись дорогами, освітленням, прибиранням. Собаками. Ті питання, які турбують мешканців, не вирішуються. А щодо бізнесу, то бізнес сам себе відрегулює, - вважає Олександр Герасимчук.

- Найбільш наболіле питання - вода, - такими словами зустрічає група інгульчан, які зібрались біля арки на проспекті Перемоги спеціально для зустрічі з журналістами. - Де обіцяні Вілкулом фільтри? Які він картини нам малював про воду, про насосну, скільки грошей нам виділили, що буде все якісне. А ми не бачимо цього. Вода гівняна, - констатує пані Лариса Лавриненко. - Вона періодично змінює колір, має неприємний запах. Пить її неможливо. Хоча неможливо пить і ту, яку продають, там теж хорошого нема нічого, -що цікаво, вона не замерзає. А та, що з крана була набрана, замерзла у мене на Випханці.

- Вода масляниста, голову неможливо помити, як наче мазут, - підтримує її ще одна жінка.

Куди звертатись щодо якості води, чи відповідає вона навіть послабленим на час воєнного стану нормативам якості, люди не знають. На "Кривбасводоканал" махнули рукою - мовляв, трубу замінити не можуть, що вони там за якість скажуть. У людей є розуміння, що після підриву окупантами Каховської греблі джерело водозабору тепер інше, тієї води за смаком, як раніше, вже не буде. Але питанням якості, вважають, все одно треба займатись, бо неякісна вода - це велика біда.




Щодо зупинки ІнГЗК, то це питання для всіх болюче.

- Хто міг, ті виїхали, залишились в основному ті, хто вже на комбінат не піде, пенсіонери. Люди працездатного віку їздять на роботу в місто. Яка перспектива? Така, як у Долинської. Всі кажуть: у нас уже мертве місто. В нас ніхто нічого не робить, мікрорайон весь переритий, - каже пані Лариса.

Заходить мова і про ритуальні послуги, проблеми з якими були і є, вважає Лариса Лавриненко.

- Як вимагали за ями по 8, по 15 тисяч, так і залишилось (офіційна розцінка за могилу на сьогодні становить 3780 грн. - Авт.). Просто люди не знають, куди звертатись. І сама процедура захоронення людям невідома, каже вона.

- 9,5 тис. грн за могилу - ось із цього будинку днями хоронили, - підключається ще один учасник зустрічі.

- Люди в такому стані, що їм не до грошей, а коли уже все відбудуть та прийдуть в себе… У нас же ніде не прописано, що померла людина - їдьте на 95-ий, оплачуйте за яму, і з цим документом уже на кладовище.

- Люди не те, що не знають. Як їм їхати на 95-ий в той час, коли треба іншим займатись? Чого це не можна організувати тут, на місці? Може, нам ще в Дніпро скажуть їхати платити за могилу? - вступає в дискусію ще один чоловік.

- Народу багато - автобусів мало, - знов питання упирається в проблему транспортного сполучення. - Коли розрив між рейсами пів години, а коли й півтори. За півтори години збирається багато людей, не всі влазять. Я живу на КРЕСі (так називають місцевий приватний сектор - Авт.), так поки він звідси туди доїжджає, то уже можна взагалі не влізти. Як у місто їхати?

- Хай би було платно, але тільки щоб можна було доїхати, - резюмує один із учасників зустрічі.

Для Миколи Федоровича, який останні 25 років працював головним інженером цеху зв’язку, комбінат був усім.

- А перспектива в тумані, тим паче, зараз, коли іде війна, - каже він.

- Так нема вже кому на комбінаті працювати!

- Чому інших підприємств не будувалось, не будується і не планується?

- Ми ніколи не станем Кривим Рогом!

- Забрали у нас статус міста!

У цих репліках інгульчан - людський біль і образа на владу. І отой особливий, інгулецький, менталітет. Одна з учасниць зустрічі чихвостила владу і в хвіст, і в гриву. Казала, що про людей не піклуються, маршрут 302-го називала нещасною дорогою смерті, якій вже 50 років.

- Тільки виходить і перекривати трасу, тоді нас почують?- І тут же: А за автобус спасіба.

- Та він ламається постійно, ти приходиш, а його нема, зламався! - накидаються на неї.

- Інгулець дав більше всього голосів за Вілкула, - підкидає репліку хтось.

І ця репліка насправді логічна, бо якість влади - це якість життя. А оцей діапазон думок в одній голові - від "виходити на трасу" до "за автобус спасіба" є свідченням певної деморалізованості: люди не знають, чи треба дужче тиснути на владу, щоб добитись бодай якогось покращення, чи краще дякувати за те, що є, аби хоч не стало гірше.

Побувавши на Інгульці, не могли оминути тамтешній Центр послуг. Там у холі безперервно крутять кіно про героя нинішньої війни - голову Інгулецької райради Сергія Жеребила, який наразі є військовослужбовцем. Хоча навряд чи необхідність придбання відповідного обладнання обгрунтовувалось особистим піаром районного голови, явно націленого на подальшу політичну кар’єру.

Центр послуг включає в себе відділ райвиконкому по наданню управлінських послуг, філію Центру адміністративних послуг "Віза", там ведуть прийом фахівці управління праці та соціального захисту населення, Пенсійного фонду.

- Відділ по прописці є, і відділ по видачі документів: паспортів, у тому числі закордонних, - розповідає керівниця Центру послуг Ольга Кравченко. За її словами, до війни там працював і РАЦС, шлюби реєстрували.

Цікавимось, чи можуть інгульчани, не виїжджаючи за межі Інгульця, отримати свідоцтво про смерть.

- Так, через "Візу". Люди подають документи, ми перевозимо їх у РАЦС по пр. Металургів, потім люди отримують документ. Але якщо людина сама поїхала на пр. Металургів, вона в цей же день свідоцтво отримає. А тут здали документи - і отримають через 5 днів., - каже Ольга Кравченко.

Що ж до оплати за могилу, то це можна зробити тільки "в місті". Пані Ольга погоджується, що це проблемне питання. "Якби був рахунок, куди можна перерахувати, було б добре".

А от адміністраторка "Візи" Олена Семенюк, яка приймає документи на надання адмінпослуг, каже, що термін видачі свідоцтва про смерть - 1 робочий день. Щоправда, на практиці документ видають "по мірі надходження".

- У нас же віддалений район, поки доїде пошта.

Чи ж затребувана така послуга?

- Затребувана, як і інші. У нас же прийом по запису йде, - каже адміністраторка.

- Так це ж смерть, як можна записатись наперед?

- Свідоцтво про смерть нікому не треба день у день. Його можуть отримати і через 2 дні, і через два тижні. Воно ні на що не впливає в принципі, - злегка шокує своєю відповіддю адміністраторка.

Адже згідно з чинним на території міста Порядком надання ритуальних послуг без свідоцтва про смерть неможливо оплатити за могилу, а отже, неможливо похоронити людину!

- Можливо, - заперечує адміністраторка. - З довідкою про смерть. Ви можете запитати організації, які хоронять. Це я знаю 100%.

Виходить, що "організації" хоронять без свідоцтва про смерть, і оплату за могилу в касу КП "Ритуал Сервіс Плюс" в розмірі офіційної розцінки вносять без свідоцтва про смерть, фактично стягуючи зі споживачів набагато більше? Хоча згідно з чинним Порядком оплата за могилу у пункті замовлень КП "Ритуал Сервіс Плюс" може бути здійснена лише за наявності оригіналу свідоцтва про смерть. Але то - для "сильно розумних споживачів", які хочуть платити за офіційною розцінкою. А до "організацій", вмонтованих у схему, у КП "Ритуал Сервіс Плюс" не такі вимогливі. Бо крім писаних, скоріше за все є важливіші — неписані — правила.

Отаке на Інгульці життя і смерть.