Пропаганда РФ через дитячий контент: що не так із російськими мультиками

Російські мультфільми знову серед лідерів українського YouTube. Попри війну, діти в Україні продовжують споживати російський дитячий контент. Зокрема, мультсеріал «Маша і Ведмідь» очолив рейтинг переглядів серед дитячої аудиторії на українському YouTube. Усі серії перекладені українською, що створює ілюзію безпечного «українського» контенту. Однак, за яскравою картинкою та простими сюжетами приховані небезпечні ідеологічні меседжі.

У мультфільмі системно з’являються символи та наративи, пов’язані з російською та радянською ідеологією.

• В одній із популярних серій (понад 50 млн переглядів) Маша зображена в кашкеті НКВС — символі радянських репресивних органів
  
• В іншій серії героїня постає в кокошнику та транслює ідею російського «великодержавия» і монархії
  

Навіщо це потрібно?

Такі елементи формують підсвідоме сприйняття «нормальності» авторитарних і радянських символів.
Мультсеріал, створений російською студією «Аніммакорд» перекладено більш ніж на 35 мов і транслюється у понад 100 країнах світу.

За допомогою «Маші й Ведмедя» Росія формує позитивний образ власної культури в усьому світі.

Через образи національного одягу, фольклору та «душевних» персонажів дітям нав’язується ідея, мовляв, Росія — це країна високих цінностей, глибокої духовності та нібито «культурного домінування» над іншими країнами. Ці уявлення закладаються на підсвідомому рівні ще до формування критичного мислення, тому що мультик розрахований на дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

«Три богатирі» та привласнення історії

Ще один приклад — серія мультфільмів «Три богатирі», яка апелює до історії Київської Русі та східнослов’янського епосу. Попри це, персонажів та історичний контекст автори подають виключно як «російських», ігноруючи українське походження Русі та називаючи її мешканців не русинами, а росіянами.

А ще, мультфільми перенасичені російськими стереотипами: балалайки, матрьошки, берізки, ведмеді при царському дворі. Це створює ілюзію спільної культури, ментальності та історії.

Дискредитація українців

У російських мультфільмах та серіалах українців, якщо й згадують, то часто зображають:

• неосвіченими та комічними провінціалами;
• боягузами або зрадниками;
• слабшими на тлі «сміливих і розумних» російських персонажів.

Такі образи закладають викривлене уявлення про українську ідентичність і формують комплекс меншовартості.
Росія добре усвідомлює силу впливу на дитячу аудиторію. У 2025 році РФ виділила близько 200 мільярдів рублів на фінансування кінокультури — витрати на пропаганду зросли на 13%. Основна ціль — діти до 12 років, у яких ще не сформоване критичне мислення. Саме тому розважальний контент стає ефективним інструментом довгострокового інформаційного впливу. Якщо ви побачили, що діти знайомих споживають контент, що може містити пропаганду РФ, поділіться цим відео з друзями. Підписуйтесь на «Перший Криворізький», щоб бути в курсі правдивих новин.

Роль дорослого: не забороняти, а пояснювати

Російські мультфільми регулярно опиняються в топах українського YouTube не через «якість» чи випадкову популярність. Це добре налагоджена система: короткі серії, агресивний автоплей, прості сюжети без складних емоцій і впізнавані персонажі. Такий контент легко споживається і швидко формує звичку. Саме на цьому рівні й починається проблема.

Спільна риса більшості російських мультсеріалів — культ сили та відсутність наслідків. Персонажі можуть ламати, принижувати, порушувати межі, ігнорувати правила, але сюжет рідко показує відповідальність за ці дії. Агресія подається як гумор, нав’язливість — як «живий характер», домінування — як норма. Для дитини це чіткий сигнал: якщо ти сильніший або наполегливіший, тобі дозволено більше.

Другий повторюваний елемент — ієрархія та підпорядкування. У багатьох сюжетах є один активний герой і пасивні персонажі, які змушені підлаштовуватися. Конфлікти не проговорюються, межі не обговорюються, компроміс не шукається. Модель проста: хтось тисне — інші терплять. Ця схема напряму віддзеркалює логіку російської пропаганди, просто в адаптованому для дітей форматі.

Окрему увагу варто звернути на візуальні та наративні маркери. Частина мультфільмів просуває образ «великої території», централізованого порядку, зверхності «свого світу» над зовнішнім. Навіть без прапорів і гасел діти звикають до ідеї, що домінування — природний стан, а сила не потребує пояснень.

Український дубляж у цьому контексті створює хибне відчуття безпеки. Мова перекладу змінює звучання, але не змінює сенси. Дитина споживає той самий продукт російського культурного простору, тільки без мовного бар’єра. Алгоритми YouTube підхоплюють перегляди і продовжують підсовувати схожий контент.

Ключова загроза полягає в накопичувальному ефекті. Один епізод нічого не вирішує. Проте десятки годин однакових моделей поведінки формують уявлення про норму, допустиме і бажане. Саме тому російський дитячий контент варто оцінювати як інструмент впливу, який працює тихо, регулярно і без прямого опору.

Роль дорослого тут полягає в конкретних діях, а не загальних настановах. По-перше, важливо називати речі своїми іменами: звертати увагу дитини на сцени, де герой порушує правила, принижує інших або застосовує силу — і прямо проговорювати, що така поведінка має наслідки в реальному житті, навіть якщо мультфільм їх ігнорує. По-друге, дорослий може показувати причинно-наслідкові зв’язки: хто постраждав у сюжеті, чия позиція залишилася непочутою, чому конфлікт не був вирішений словами. По-третє, варто фіксувати повторювані патерни — коли агресія подається як жарт або домінування як норма — і пояснювати, що це художній прийом, який спотворює реальність.