У Кривому Розі нагадали про полонених і зниклих безвісти військових
Фото: Перший Криворізький
Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка побувала на місці події.
Родини військовополонених, безвісти зниклих та небайдужі мешканці зібралися біля ТЦ «Вікторі Плаза» на проспекті Центральному. Вони тримали у руках портрети своїх рідних та плакати з написами: «Я мрію обійняти сина», «Полон — це пекло», «Невідомість вбиває», «Зниклий, але незабутий». Учасники та учасниці акції вигукували гасла: «Волю полоненим!», «Волю Азову!», «Волю 129-й бригаді!» та іншим підрозділам, чиї військові перебувають у полоні або вважаються зниклими.
На акції була присутня Олена, у якої чоловік зник безвісти у жовтні цього року на Запорізькому напрямку. Вони переселенці з 2014 року.
«Такі акції дають відчуття єдності — ніби ми одна сім’я, бо лише ті, хто пройшов через це, можуть зрозуміти нас», — каже жінка.
Ірина разом з Надією шукаю свого чоловіка та брата Михайла, який зник 10 жовтня 2024 року в Харківській області. Вона розповідає, що родина не має жодної офіційної інформації про його долю.
«Ми зверталися у всі структури, але ніхто нічого не може сказати. Виходимо на акції щонеділі, для душевного спокою. Так нам трохи простіше, що ми щось робимо», — розповідає Ірина, дружина безвісти зниклого.
Її слова підтримує й Надія, сестра Михайла.
«Ми маємо лише чутки, що його могли бачити в полоні, але офіційного підтвердження немає. Такі акції важливі, бо тут нас чують і розуміють», — поділилась жінка.
Пані Валентина розповіла про свого племінника — Ігоря. Він зник під час виконання бойового завдання на Курському напрямку наприкінці грудня 2024 року.
«Ми не знаємо, де він — чи живий, чи в полоні. Їздили в Київ, у Дніпро, зверталися в координаційний центр — поки що без результату. Виходимо на акцію, щоб підтримати не лише його, а й усіх хлопців, які зникли або потрапили в полон. Хочеться, щоб усі повернулися додому живими, щоб настав мир і ми знову жили в любові та злагоді», — каже жінка.Разом із нею на акцію прийшли сестра Соня та племінниця Ігоря — п'ятирічна Аня, яку захисник називав «Бусінкою».
«Коли не знаєш, де людина, це найгірший удар. Адже якщо людина померла — ти помолився за неї, якщо жива — помолився за її життя, а тут навіть не знаєш. Молишся, щоб був живий», — каже Валентина.
«Бог дав Україну нам. Вона сильна, вона повинна вистояти, оце все пережити і все буде добре», — каже жінка.
Щоб дізнаватися новини Кривого Рогу та всієї України першими, приєднуйтесь до telegram-каналу "Першого Криворізького".