У Кривому Розі провели акцію-нагадування про військовополонених і зниклих безвісти

Цієї неділі, 28 вересня, криворіжці провели мирну акцію, під час якої нагадали про військовополонених та зниклих безвісти захисників.

Про це повідомляє журналістка «Першого Криворізького», яка відвідала акцію.

Родини військовополонених та безвісти зниклих, а також небайдужі містяни зібралися на площі Володимира Великого. Вони тримали у руках портрети рідних та плакати з написами: «Free Azov», «Вони не просто зниклі — вони наші Герої, які мають повернутися додому», «Моє серце в пеклі невідомості», «Зниклий, але незабутий» тощо. Вони вигукували гасла «Волю полоненим», «Волю Азову», «Волю 129-й бригаді, 47-й бригаді» та іншим підрозділам, чиї воїни перебувають у полоні або зникли безвісти.

Серед присутніх була Тетяна, чий коханий перебуває в неволі.

«На сьогоднішній день нам уже відомо, що російська сторона засудила його як терориста, за те, що він пересік кордон зі зброєю і винесли вирок йому 15 років. Тому ми виходимо на мирну акцію, щоб бути голосом тих, хто зараз знаходиться в неволі», — розповіла жінка.

Криворожанка додала, що ці акції покликані не сприяти поверненню захисників додому, а їх проводять для того, «щоб нагадати суспільству про те, що війна ще не закінчилася, що дуже багато тих людей, які захищали території нашої держави, зараз перебувають хто в полоні, хто безвісти зниклий чи в статусі безвісти зниклого».

«Ми не втрачаємо надії. І коли ми стоїмо тут плюч-о-плюч з дівчатами, з рідними, то ми є підтримкою один для одного.

Для мене, наприклад, неділя стала особливою, тому що всі рідні знають, що мене можна нікуди не запрошувати, тому що, я на мирній акції», — каже Тетяна.

Анастасія чекає свого чоловіка з листопада 2023 року. Він зник під час боїв у Мар'їнці Донецької області.

«Такі акції допомагають відчувати, що ти не один. Водночас серед перехожих є й ті, хто не розуміє нашого болю. Деколи навіть питають, скільки нам платять за те, що ми виходимо на ці акції», — поділилася вона.

Ще одна учасниця, також Тетяна, понад два роки чекає на звістку про свого сина, який потрапив у полон під Білогорівкою на Луганщині.

«Ні слова про нього за цей час. Ми їздили на акції навіть за кордон, у Швецію та Туреччину, аби зустрітися з нашими послами. Я сподіваюся, що вони знайдуть мені сина. Такі зустрічі з іншими родинами допомагають, бо решта людей просто не розуміють, що означає чекати дитину роками», — сказала жінка.