Російська армія не припиняє терору мирного населення — українські міста щодня зазнають ударів ракетами й дронами. Унаслідок обстрілів руйнуються житлові будинки, адміністративні та промислові споруди, а під завалами можуть опинитись люди.

Редакція «Першого Криворізького» зібрала життєво важливі поради — як діяти, якщо ви під завалами.

Ці поради ґрунтуються на практичному досвіді гірничорятувальників — фахівців, які працюють із надзвичайними ситуаціями на підприємствах, у зонах техногенних аварій і вибухів.

Вони наголошують: алгоритм дій під завалами — майже ідентичний у випадках воєнних обстрілів і виробничих катастроф. Саме тому базові знання із самодопомоги та навички психологічної витримки можуть стати критично важливими для збереження життя.

Перше і найважливіше: перевірте себе

«Першочергове — обстежити своє тіло. Чи є кровотеча? Чи є затискання?»

Якщо є кровотеча, зупиняйте її будь-яким доступним способом:

• натисканням;

• джгутом;

• тканиною, перев’язкою;

• імпровізованою скруткою.

Мета — зупинити кровотечу якомога швидше.

Як поводитись у завалі?

«Спробуйте прийняти найбільш зручне положення, у якому зможете протриматись кілька годин».

Якщо ви затиснені (навіть частково), знайдіть стабільну позу для зменшення болю і навантаження.Якщо є можливість рухатися — рухайте кінцівками: пальцями, руками, ногами. Це підтримує кровообіг і зменшує ризик ускладнень.

Чи треба щось із речей або їжі?

«Якщо поруч є їжа, вода, теплі речі — тягніть їх ближче до себе».

Особливо важливо в холодну пору року утеплитися, знайти ковдру або куртку. Якщо вас кілька людей — організуйте простір, поділіться речами.

Коли повідомляти про себе?

«Найважливіше — дати рятувальникам знати, що ви живі!»

Це пріоритет для рятувальників: спершу шукають тих, хто подає ознаки життя.Способи подати сигнал:

• звук (крик, удари);

• свисток;

• ліхтарик або екран телефона;

• смс, дзвінок, push-сигнал (якщо є зв’язок).

Чому не використовують важку техніку одразу?

«Поки під завалами є люди, важка техніка не застосовується».

Це може спричинити ще більше руйнування і травмування. Спочатку — тиша, слухання, визначення місця перебування постраждалих. Потім — легкі інструменти, і лише після — екскаватори, бульдозери, крани.

Що таке «хвилина тиші»?

«Ми влаштовуємо хвилину повної тиші — мовчать люди і техніка».

Саме в ці моменти під завалами люди мають шанс подати сигнал. Навіть слабкий звук допомагає зрозуміти, куди рухатись.

А якщо частина будівлі зруйнована, але людина не під завалами?

«Навіть якщо ви опинились на клаптику плити, головне — дайте про себе знати».

Рятувальники доберуться:

• через вишку;

• драбиною;

• з використанням верхолазів.

Як поводитись, якщо вас кілька?

«Одна людина має взяти на себе роль лідера — організувати дії всередині простору».

Це допоможе уникнути паніки, зберегти сили та розумно розподілити ресурси.

Що варто пам’ятати?

«Яка б не була ситуація — рятувальники дійдуть. Не втрачайте надії».

Навіть у найгірших умовах шанс вижити є. Ваша головна задача — протриматись і дати знати, що ви живі.

Важливість психологічної стійкості

Під завалами важливо не лише зберігати фізичну витривалість, а й пам’ятати про психологічну стійкість. У критичні моменти саме витримка може допомогти зберегти життя.

Редакція поспілкувалась із Наталею Грищенко — практикуючою психологинею, тренеркою ГО «Дівчата» з навчання основ першої психологічної допомоги та протидії гендерно зумовленому насильству — і зібрала її поради, які можуть стати опорою для кожного, хто опинився в замкненому просторі або переживає сильний стрес.

Коли людина опиняється під завалами, її психологічна реакція цілком природна — це страх, іноді паніка. Страх смерті — нормальна реакція організму на загрозу життю. Утім саме паніка може критично зменшити шанси вижити.

«Коли людина панікує, вона втрачає багато енергії. Активно рухається, голосно кричить, її дихання стає пришвидшеним, ускладненим. Втрачається дорогоцінний кисень, людина може навіть знепритомніти», — пояснює Наталя.

Саме тому так важливо навчитись уникати паніки. Зберегти спокій у замкненому просторі допомагають прості техніки дихання й психологічної стабілізації. Проте перш за все варто розуміти: у кожної людини — своє «вікно толерантності» до стресу.

«Згадайте перші сирени на початку повномасштабного вторгнення. Було страшно? Так! Але зараз ми вже реагуємо спокійніше, бо адаптувались. Це приклад того, як формується психологічна стійкість», — каже психологиня.

Психологічні навички виживання варто «тренувати» у звичайному житті. Наприклад, у транспорті чи дорогою на роботу зробити дихальну вправу або сконцентруватись на відчуттях: «Що я бачу? Що чую? Чого торкаюсь?»

Не менш важливим є перефокусування уваги — техніка, яка допомагає відволіктись від страху завдяки думкам або уяві.

«Дівчина, яка вижила під завалами у 2023 році, розповіла, що їй допомогло пригадування спогадів про літо в бабусі: запах сіна, яблука… Вона буквально уявила, що знову там. Це техніка “ресурсного місця”, яку наша психіка запускає автоматично».

Ще один важливий ресурс — надія. У ситуації, коли здається, що тебе ніхто не знайде, її важливо зберегти, повертаючи контроль над тілом.

«Намагайтесь менше рухатись, але проскануйте себе: чи болить щось? Якщо так — де саме? Контроль над тілом допомагає повернути контроль над емоціями. А це — важливий фактор виживання», — радять фахівці.

Водночас людина під завалами може відчувати ізоляцію, безпорадність, страх «втратити час». І ці відчуття — теж нормальні в ненормальній ситуації.

«У нас немає кнопки, яка вимикає ці емоції, але ми можемо тренувати навички самодопомоги. Сьогодні є багато можливостей: тренінги, навчання, вебінари. Не треба мати диплом психолога, щоб надати собі першу психологічну допомогу».

Перебування під завалами може мати серйозні психологічні наслідки: посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), панічні атаки, клаустрофобію, флешбеки. Тому важливо не залишатись наодинці після пережитого.

«Може допомогти тільки людина. Звертатись до психіатра чи психотерапевта — це не слабкість, це сила. У Кривому Розі є фахівці, які справді допомагають повернутись до життя», — наголошує психологиня.

Здійснено за підтримки асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen у межах реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа». Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.