Ірина Міронова з позивним «Сьюзі» — військова з Кривого Рогу, яка пройшла шлях від волонтерки до стажерки у 60-й бригаді Збройних сил України, а згодом — солдатки в підрозділі цивільно-військової служби.

Вона працювала на лінії фронту, допомагала евакуювати загиблих і поранених, надавала допомогу цивільним після обстрілів і долучилась до створення ветеранського проєкту «ТитаниUA».

Історія Ірини — це історія служби, втрат, викликів і прагнення допомагати іншим повертатись до життя після війни.

Від волонтерства — до служби

«Починала я з 2014 року волонтеркою. У принципі в нас майже всі офіцери та військові цивільно-військового співробітництва теж волонтерять. І я досі не припиняю своєї громадської діяльності Це моя позиція, і я вважаю, що вона правильна», — розповідає Ірина.

У лютому 2022 року вона вирішила стати частиною ЗСУ. Попри відсутність бойового досвіду мала підготовку з домедичної допомоги, яку отримала в Київському національному університеті фізичного виховання і спорту. Вона доєдналась до 60-ї бригади.

«Комбат сказав: "Якщо ти витягнеш ці три місяці стажування на Херсонському напрямку — молодець. Ні — ні"», — каже Ірина.

Паралельно зі стажуванням «Сьюзі» змогла вивезти свою сім'ю з Берислава.

«Я пройшла стажування, але, на жаль, так вийшло, що мій підрозділ загинув і як парамедик я себе не змогла реалізувати. Але мені дуже кортіло служити», — ділиться військова.

Доєднання до цивільно-військової справи

Ірина познайомилась зі своїм тепер уже чоловіком, якого теж не брали до лав Збройних сил. Він їй запропонував волонтерити, а згодом пара почала розвивати свої зв’язки з військовими.

У період очікування на оформлення в нову криворізьку бригаду Ірина завагітніла. Вона ділиться, що для неї це був психологічно важкий період, адже необхідно було обирати між створенням сім’ї та життям на фронті.

«Мені здавалось, що я нікому не потрібна, що мене закрили за ґратами, у якійсь коробці, хоча це була двомісна палата. І поки я була сама, мені було дуже важко психологічно», — згадує Ірина.

Вагітність була складною. Жінка перебувала на збереженні, проте втратила дитину.

«Я розумію, що дитини немає, сім’я є, але треба ж кудись іти й допомагати», — говорить Ірина.

Тоді вона дізналась про можливість приєднатись доброволицею до підрозділу ЦВС — цивільно військової співпраці. Підрозділ займається евакуацією тіл із поля бою, допомогою цивільним під час обстрілів, розбором завалів, накладанням турнікетів тощо.

«Тобто основна місія — це пошук зниклих безвісти і робота із загиблими. Але на прильоті це і психологічна допомога, і юридична консультація», — пояснює «Сьюзі».

Життя поруч зі смертю та нова мета

«Усюди, де ти ходиш, пахне смертю. Це обірвані кінцівки, це залишки тіл. Це психологічно дуже важко», — ділиться Ірина.

Військова також додала, що особливо складно було під час прильоту в Кривому Розі по дитячому майданчику, коли вона і чоловік працювали там.

«Чоловік каже: "Ірочко, зроби хоч щось, бо треба врятувати дитину". Ми не врятували Тимофія. Бачити смерть дитини — це найстрашніше, що може бути», — згадує Ірина.

Жінка каже, що для неї це психологічно дуже важка робота. Вона зізнається, що зараз хоче відійти від цієї діяльності та допомагати в іншому.

«Тепер я вже усвідомлюю, що в принципі я можу робити щось і в цивільному житті. І зараз моя мета — це створення реабілітаційного центру, тобто оздоровлювати наших побратимів, які приходять з передової, надавати їм робочі місця, створювати такі проєкти, які будуть допомагати нашим побратимам адаптуватись після передової», — розповідає «Сьюзі».

«На передовій рятую себе танцями і піснями» — психологічні розвантаження

Серед способів психологічного відновлення жінка називає спорт, каву, велосипед, музику, свічки.

«А на передовій рятую себе танцями і піснями. Я намагаюсь гучно співати або танцювати для того, щоб побороти свій страх», — ділиться Ірина.

Ірина також зізнається, що жодних поганих звичок не має, але іноді курить кальян.

«Навіть коли ти дуже гарно випереш свій одяг, то запах загиблих тримається не тільки на одязі — він тримається на ворсинках навіть у вухах, на віях і в носі. І тільки кальян рятує», — каже Ірина.

Також криворожанка з усмішкою згадує: зараз читає перший том «Гаррі Поттера» — книга дісталась їй після евакуації родини з розтрощеної російською ракетою квартири в Кривому Розі. Серед уламків залишився недоторканий семитомник, і тепер це — частина її відновлення.

Робота в проєкті «ТитаниUA»

Ірина долучилась до команди «ТитаниUA» через знайомство з координатором Колею на початку створення проєкту у 2024 році.

«Він знав, що я маю педагогічний досвід, умію працювати з дітьми, проводити інструктажі, можу допомагати з комунікацією. І запропонував долучитися», — говорить «Сьюзі».

У проєкті Ірина стала ключовою особистістю. У її функції входить медійно-освітня робота: проведення просвітницьких заходів, інструктажів із тактичної медицини, робота з дітьми, взаємодія з міжнародною спільнотою та спонсорами. Вона згадує, як на передовій дистанційно вела заняття.

«З мене всі побратими сміялись. Це було реально дуже смішно, коли тут летять КАБи, дрони — все що завгодно, а я сиджу з відеокамерою і проводжу заняття», — каже Ірина.

Окрім освітньої складової, проєкт має на меті допомогти ветеранам адаптуватись до цивільного життя. Їх залучають до волонтерства, інструктажів, громадських активностей.

«Нам треба адаптувати людей із найменшими втратами. Проблема ПТСР — одна з найстрашніших. Реакція в більшості військових — це гіпервідповідальність. Вони не завжди розуміють, як функціонує цивільне життя, як реагувати на жарти чи ситуації. Їм необхідні підтримка, відчуття потрібності», — пояснює Ірина.

Допомога іншим військовим у поверненні до цивільного життя

Зараз Ірина працює над створенням реабілітаційного центру для ветеранів. Ідея — об’єднати в одному місці медичну, психологічну, юридичну допомогу, масажі, стоматологічні послуги, навчання, працевлаштування.

«Я ходила п'ять разів зі своїм побратимом до стоматолога, і тільки на п’ятий раз він зміг сісти в крісло. Він завжди різко реагував, бо не витримував дзижчання приладів. У нього дуже сильний ПТСР», — ділиться Ірина.

Військова разом із побратимами та колегами в «Титанах» намагається зробити й освітній підрозділ, який буде допомагати долучати міжнародну спільноту. Проводять і навчальні заходи для дітей.

«Зараз ми всі сучасні, ми знімаємо всякі свята, заходи з дронів. А тут ще й скид є. Тобто ми прикріпляємо до дрона снаряди, зроблені на 3D-принтері. Вони пластикові, тому легенькі.

Дітям дуже цікаво, коли вони можуть щось помацати, пощупати. А також у нас іще йде обов’язково такмед. Я їм роздаю всім турнікети, даю можливість накладати ї. І нехай це неправильно, це інструктаж», — розповідає Ірина.

Також вона займається питаннями обміну тіл загиблих, включно зі складними перемовинами з ворогом.

«Там жорсткі умови гри. Якщо нам потрібен цей Герой — я зроблю все максимально, щоб повернути будь-якого Героя додому», — зазначила Ірина.

Цивільним також необхідно адаптуватись до військових

«Для того, щоб військовим дати далі розвиватись, нам треба з вами трішечки бути добрішими, більше об'єднуватись. Тут цивільним людям теж треба працювати, не тільки військовослужбовцям», — каже Ірина.

Тому «Титани» не забувають про громадськість, зокрема проводять патріотичне виховання.

«Я хочу ще більшого залучення людей, хочу ще більшого залучення спонсорів для того, щоб максимально надати все, що ми можемо, нашим ветеранам. Ніхто не поверне їм їхні кінцівки, ніхто не поверне життя тим, хто загинув, але ми зможемо хоча б повернути тих людей, які, “укоренились” у систему війни і в мирному житті не бачать себе», — ділиться військова.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів