Зараз одна мрія: щоб він швидше повернувся додому, — наречена полоненого криворіжця

26-річний нацгвардієць Микита Ісупов і 24-річна Каріна Романовська планували майбутнє, говорили про одруження, хотіли зробити ремонт у квартирі, завести собаку, подорожувати, просто жити звичайним життям. Але почалась війна і всі плани й мрії зникли, лишилась одна — щоб Микита швидше повернувся додому з російського полону.

Пропозицію одружитись Микита зробив Каріні ще коли був у підземному госпіталі заводу “Азовсталь”.

Каріна розповіла журналістам “Першого Криворізького” про Микиту, його поранення, перебування у госпіталі Азовсталі та боротьбу за визволення чоловіка з полону.

Маріуполь

8 лютого разом зі своїми побратимами з криворізької частини Микита поїхав на ротацію у Маріуполь.


24 лютого о 6:30 він зателефонував своїй дівчині й сказав, що почалась повномасштабна війна.

“У мене всередині все стислося”, — пригадує Каріна.

Як і з переважною більшістю військових, які боронили Маріуполь, зв’язок з Микитою був стабільним до 3 березня. Потім він зник на 5 днів. Каріна намагалась щось дізнатись про коханого через побратимів.

8 березня Микита зміг надіслати повідомлення з чужого номера. Він писав, що з ним все добре, він живий, хлопці тримаються.


Пізніше зв'язок був дуже поганий, зв'язатися вдавалося раз на декілька днів.

Азовсталь

21 березня Микита сказав Каріні, що його переводять на іншу позицію. 23 березня зранку Микита зателефонував і сказав, що він тепер у безпеці — у госпіталі заводу “Азовсталь”. У хлопця був перелам лівої п'ятки і поранення правої руки — порізав її склом. Під час одного з обстрілів хлопця контузило. У підземеллях заводу було багато поранених, їх оперували наживо, без наркозу і знеболюючих. Не було ліків та приладів для медичної допомоги. Лише через тиждень після переламу Микиті наклали шину.


Микита писав Каріні, що у підземеллях Азовсталі переховувались багато маленьких дітей. Йому було важко бачити дітей в цих бункерах, вони мають гратися на сонечку і радіти весні.

У захисників Азовсталі було мало їжі та води: вони могли не пити по два-три дні. Дістати вдавалося хіба технічну воду, а вона часто смерділа тухлими яйцями. Їжі було дві-три ложки каші на добу.

Микита намагався підтримувати Каріну – говорив, що не голодний і почувається добре.

“Він був у тому пеклі, і завжди питав, як я. Він питав про рідних, про бабусю та батьків. Микита ніколи не скаржився та тримався”, — каже Каріна.

Лише в останні дні перебування на Азовсталі Микита написав, що йому важко і дуже хочеться додому.

“Дуже страшно два місяці жити у бункері й не виходити на поверхню, не бачити сонця, не відчувати свіже повітря. На стінах у підземеллі був грибок, всі стіни були чорні від грибка, плісняви та сирості. Поранені просто гнили живцем”, — переповідає Каріна.

Від постійних обстрілів з літаків, кораблів та артилерії у Микити боліла голова та дзвеніло у вухах — це наслідки контузії.


12 травня Микита написав Каріні, що все добре, військові тримаються і скоро він повернеться до родини.

Боротьба за визволення

19 травня військові з частини 3011 повідомили дівчині , що Микиту евакуювали з Азовсталі на територію так званих “ДНР”. Відтоді Каріна нічого не знає про Микиту

“Вже майже сім місяців я не знаю, де саме він перебуває. До війни Микита важив 95 кілограмів, судячи з фото, на Азовсталі він схуд на 20. Зараз я не знаю, в якому він стані. Відколи 21 вересня відбувся обмін, я побачила, що сталось з рукою Михайла Діанова, його фото облетіли весь світ, у нього не вистачає 4 сантиметрів у кістці. Тому я дуже переживаю, що у Микити з ногою, як його лікують”, — каже Каріна.

Дівчина зверталась у Червоний Хрест, Координаційний штаб, робила запити в ООН:

“Всі відповідають, як під копірку: ми робимо все можливе, чекайте. Ніхто не надає інформацію. Нічого не відомо”, — говорить Каріна .

Щоб допомогти повернути військовополонених, пишіть листи у Міжнародний Червоний Хрест та ООН, державні інстанції, які займаються звільненням полонених, тегайте їх у публікаціях у соцмережах.

Читайте також: Криворіжці мають знати своїх героїв, — дружина полоненого нацгвардійця