Врятував безпілотник аеророзвідки, вкрав у окупантів гранатомети: історія жителя села Нововознесенське
Фото: Перший Криворізький
Окупанти зайшли у Нововознесенське у березні 2022 року. Це село у Херсонській області, що знаходиться за 80 кілометрів від Кривого Рогу. Спочатку, каже пан Володимир, у селі були переважно буряти, згодом — солдати так званої Донецької Народної Республіки, а вже останніми заходили росіяни.
На сусідній вулиці живуть мої доньки й онуки, — каже Володимир. — Старшій дівчинці 14 років, молодшій — 10. І солдати, тоді це були буряти, часто заходили до доньок додому. Забрали в них машини, велосипеди. А потім стали вести такі розмови з дітьми, що йшло… до насильства. І я зрозумів, що треба виводити їх із села.
Одного весняного дня Володимир з сім'ями доньок вирішили спробувати вийти з села пішки. З ними захотіли йти ще 40 місцевих, але окупанти пригнали до групи людей бронетранспортер і відкрили вогонь, щоб налякати їх. Тож тоді залишити село не вдалося.
Діти всі ці дні плакали, були вже дуже знервовані, — каже Володимир. — Але за 2 дні ми спробували ще раз. Був сильний дощ, мряка, а тому погана видимість на вулицях — зручно, щоб тікати. Ми вийшли о 4-й ранку, і доньки з дітьми змогли виїхати на велосипедах. Вони дістались Зеленодольська, а потім і Кривого Рогу.
Володимир підрахував, що у селі лишалось разом з ним 59 людей. Чим більше людей залишали село, тим більше окупанти лазили по хатах і обкрадали їх. У всіх цивільних повідбирали машини та велосипеди.
Я ж їздив до будинків доньок, щоб дивитись за порядком, — говорить Володимир. — Але одного ранку я приїхав, а там… Хата розкрита, вікна побиті. Стелі підвісні порізані. А найменшої онуки Єви трусики, бюстгралтери висять на лампочках. Розумієте? Нелюди… І тоді я захотів помститись їм, фашистам. Хотів вбити хоч одного.Щоночі окупанти патрулювали село й обкрадали нові хати. Військові РФ попередили місцевих, що якщо з кимось із їхніх солдатів щось трапиться — погано буде усім. Тому Володимир вирішив обрати інший шлях помсти — якось допомогти військовим Збройних Сил України, бо ж завжди вірив, що вони прийдуть визволяти місцевих.
Володимир заховав вкрадене у різних місцях. Мовляв, як щось одне знайдуть, то інше ні. Іншого дня Володимир потрапив під обстріл, коли їхав до доньчиної хати. Осколок влучив йому в руку, але не застряг у ній, а просто вдарив. Чоловік зупинив велосипед біля узбіччя перечекати обстріл і раптом помітив щось на дорозі. Це був маленький літачок, і мешканець Нововознесенського зрозумів, що це, ймовірно, збитий безпілотник ЗСУ. Попри біль у руці Володимир підхопив його і, поки окупанти переховувались у погребах, швидко поїхав додому: ховати знахідку.
Щоранку я ходив з водою до криниці, — згадує Володимир. — А як наші військові по росіянах стріляють, вони завжди ховаються у погреби, на вулицях їх немає. І одного дня був такий обстріл, вони заховались у погреби, а я ж швидко зайшов на подвір'я, де вони стояли. Там була їхня зброя. І я бігом схопив 4 гранатомети, рацію і бінокль. І поки обстріл не закінчився, побіг це все ховати.
Житель Нововознесенського знайшов тоді на дорозі літальний апарат українського виробництва Лелека-100. Це був безпілотник підрозділу аеророзвідки "Люфтваффе", який сів на окупованій території через "нульовий" заряд.
Володимир заховав його на горищі, але за кілька днів окупанти стали запускати свої дрони з горищ сусідніх будинків, тому довелось шукати інше місце схову. Зрештою чоловік заховав Лелеку на подвір'ї спаленої сусідської хати, яка вже не мала цікавити окупантів.
А потім, коли вже наші їх із села вибивали, здійнявся страшний галас — стріляли з автоматів дуже, — згадує Володимир. — І я тоді вперше за увесь час заліз у погреб і просидів там деякий час. Аж чую, відчиняються двері і хтось кричить: "Є тут хто чи ні?" А я вже з лимонкою (граната Ф-1, - авт.) в руках стою.
Думаю, буду кидати, як це фашисти, мабуть, сховище знайшли. А бачу — наші! Красиві, одягнені, не те що ті, ходили, як собаки. Вийшов я до них, пообнімались, поцілувались, і кажу ж їм: у мене є зброя і літачок для вас! Тож, віддав я їм усе, що треба, а бінокль вони мені залишили, подарували.
"Лелеку" повернули власникам — підрозділу "Люфтваффе". Зараз Володимир живе у селі без світла, газу і води. Але вірить, що найгірше вже минуло, — разом зі втечею окупантів.
Казали хлопці, яким я зброю віддавав: війна скінчиться, дядю Вово, ми приїдемо самі й побудуємо вам новий голубник. Бо у нас в селі нема ні в кого голубів, тільки у мене ось…
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Відео: Даніїл Токмаков
Редактор: Софія Скиба