Гордість не дозволяла звертатися до лікарів РФ, – історія породіллі із Великої Олександрівки

12 травня 2022 року — надзвичайно щасливий день для родини Балан з селища Великої Олександрівки Херсонської області. Тоді у підвалі зруйнованого будинку в Ольги та Сергія народилась друга дитина — донечка Єва.

Виїхати з окупованої армією Російської Федерації Великої Олександрівки родині не вдалося. Коли райцентр вже був окупований, Ольга та Сергій зібрали речі, хотіли виїхати, але чоловік потрапив у полон, адже він поліцейський.

Історію зі щасливим кінцем розповіла криворіжцям волонтерка Ольга Гринченко.

24 лютого у Сергія Балана був день народження, поліцейських підняли о 5 ранку по бойовій тривозі.

“У селищі залишились ще 4 поліцейських з інших райвідділків. Хлопці продовжували працювати попри те, що була така страшна обстановка. До приходу російських військ 10 березня кожного дня ходили на роботу, намагались допомагати людям”, — пригадує Ольга.

В окупації

10 березня у Велику Олександрівку заїхало багато російських військових. За словами окупантів, їх було 1200 осіб у селищі. Поліцейські, а разом з ними і Сергій Балан, тікали через городи, ховалися у сусідів. У них не було ані їжі, ані води. Чоловіки топили сніг та заварювали чай з гілок малини. Окупанти не випускали Ольгу з подвір’я, але на третій день окупації Ольга змогла попросити у військових РФ вийти з двору, сказала, що у неї є лежачий дідусь, і треба віднести їжу.

Пізніше четверо поліцейських, які були разом з Сергієм Баланом, змогли виїхати з окупації. Сергію це не вдалось зробити. При спробі виїхати з селища, родину не випустили, а Сергія забрали у полон, де над чоловіком знущались та катували.

Можливості вийти на вулицю не було тому, що навколо були військові РФ, які заборонили Ользі навіть дивитись у сторону школи, в якій окупанти тоді базувались. Ольга вже тоді знала, що вона вагітна і скоро народжувати. Ніякої медичної допомоги жінка не отримувала – лікарі з Великої Олександрівки роз’їхались, залишилась лише одна дитяча лікарка й та на іншому кінці селища.

Попри постійні обстріли, вагітна Ольга примудрилась навіть випікати паски на Великдень та двоярусний торт на день народження сина.

“Традиції у нас в крові, як це — Великдень без паски? Ми дістали дріжджі, борошно, цукор. Навіть чай пили без цукру, щоб залишити для пасок. Вимішую тісто, починаються обстріли, я біжу у підвал, потім повертаюсь і продовжую”, — розказує Ольга, — Якісь маленькі радощі життя зберегли”.

7 травня Сергій повернувся з полону додому. До пологів Олі залишалось 5 днів.

“Були військові лікарі РФ, але звертатись до них не дозволяла гордість, тим паче вони не фахові лікарі. Довелося розв'язувати ці проблеми разом з чоловіком, у нашому підвалі – гарному, найкращому. Саме тут народилася наша донечка”, — каже Ольга.

Народження доньки

“12 травня був надзвичайно щасливий день — навколо війна, розриваються снаряди, в нас передова, і тут народжується диво, продовжується життя. Народилась донька швидко, вона нас не мучила. Ми були надзвичайно щасливі, коли ти тримаєш на руках диво, — говорить Ольга, — Коли народжуєш у пологовому, лікарі, вони контролюють, а тут довелось брати участь і нести відповідальність. Дякувати Богу, ми справились”.

Попередні пологи були партнерськими, тому чоловік трохи розумів, на що йому очікувати. За 5 днів до народження донечки Сергій повернувся додому. У нього був час трошки оговтатись і допомогти дружині.

“Було дуже-дуже страшно, передати словами це не можна. Це знає лише той, хто побував під обстрілами. Сидиш рахуєш (вибухи, – авт.) і переживаєш, аби тільки не в будинок”, — пригадує Ольга.

Було 2 прильоти у будинок, та родина не дуже засмучена – найголовніше, аби цілі були діти та тварини, а потім вже думаєш про сам будинок, говорить Ольга.


Найстрашніше — окупація — вже позаду, і зараз родина мріє відремонтувати свій будинок, щоб діти тут могли нормально жити.

Для ремонту потрібен брус та робочі руки, зі будівельниками у райцентрі велика проблема.

“Дасть Бог, ми все зробимо, нам дуже допомагають і я вдячна всім людям, які відгукнулися і продовжують. Ми волонтерам дуже вдячні — це наші янголи-охоронці і вони нас підтримують. Інколи опускалися руки, бо у тебе двоє дітей, а у будинку жодного вікна і двері. Завдяки волонтерам є натхнення. Нам недавно сказали, що наш будинок символізує Україну — красивий, але зруйнований”, — каже жінка.

Настрій у сім’ї Балан нині бойовий: “Якщо наші хлопці в окопах можуть, то ми тут зможемо. Якось справимось”, – говорить Ольга Балан.

Про родину Балан редакція “Першого Криворізького” довідалась від дружини військовослужбовця, який зараз захищає Україну на Херсонському напрямку, Ольги Гринченко. Ольга та Олег Гринченко — криворізькі скелелази та підприємці. 28 лютого Олег пішов у військкомат та став до лав Збройних сил України. А Ольга почала допомагати у волонтерському центрі у Покровському районі Кривого Рогу, жінка разом з дочкою роздає гуманітарну допомогу переселенцям. Коли Велику Олександрівку деокупували ЗСУ, військові дізнавались у місцевих потреби, і Олег побачив, що з одного будинку виходить жінка з маленькою дитиною на руках. Він зрозумів, що дитина народилась в окупації та познайомився з Ольгою Балан та її родиною. Олег зателефонував дружині, щоб розповісти про ситуацію великоолександрівців.

“Олег дорослий чоловік, але йогоголос тремтів, коли чоловікрозповідав про Ольгу і Сергія”, — пригадує Ольга Гринченко.

Того ж дня Оля дізналась у родини про їхні потреби – а це і памперси, і речі, і будівельні матеріали, плівка для вікон тощо.

Ольга двічі відвідала родину Баланів у Великій Олександрівці. Вперше жінка відвезла речі для дітей, вдруге — взяла з собою скляра, аби вставити вікна у будинку.

“Якщо кожен з нас щось робитиме для перемоги — в’язати шкарпетки для військових, або мед з імбиром на фронт, передавати буржуйки або плівку для вікон у деокуповані села, це вже буде значний вклад перемогу”, — впевнена Ольга Гринченко.

Якщо ви хочете допомогти родині Балан відновити пошкоджений російськими окупантами будинок, кошти можна переказати за реквізитами:
ПриватБанк
4149629342539962
Балан Ольга Аркадіївна

---

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.