Що робити, коли потрапив в полон — підривати себе чи ні? З такими питаннями військові звертаються до одного зі священників Кривого Рогу Івана Талайла. Він чесно говорить: відповідь надати може далеко не завжди. А крім того, священник возить на передову необхідну для військових техніку і керує благодійним фондом, що допомагає переселенцям.
Іван Талайло жартівливо говорить про себе "батюшка". Деякі парафіяни Церкви Святого Миколая так і називають його, а у когось це викликає подив, бо він — священник УГКЦ родом зі Львівщини.
Отець Талайло переїхав у Кривий Ріг у 2016-му році, після дворічного служіння в окупованому Донецьку.
Він заснував у нашому місті третю греко-католицьку парафію. Спочатку це була кімната "чотири на чотири", й на першу службу прийшло троє людей. Та це не зупинило священника, і з року в рік він розбудовував храм.
У 2022 році храм вже видніється з проспекту Миру, і людей приходить набагато більше. Зараз у приміщенні Церкви Святого Миколая працює благодійний фонд "Карітас".
Як почалась повномасштабна війна, ми думали, як допомогти ЗСУ., — говорить отець Талайло. —Багато наших парафіян відгукнулись, мобілізувались, і почали допомагати, чим могли. Ми передавали військовим ліки, засоби гігієни, тушківку. А потім почали шукати серйозніші речі.
Чимось "серйознішим стали тепловізори, прилади нічного бачення, протигази, форма, маскувальні сітки, рації й автомобілі для ЗСУ. Одне авто передали вже, інше — ремонтують зараз.
Фото зі сторінки Івана Талайло
Хата українця — не "скраю", а всюди
Мені приємно, що в нашій церкві є люди, які відносяться до допомоги іншим дуже серйозно і вважають, що їхня хата не "скраю"., — каже отець Іван.— Важливу роль відіграє наша спільнота родин загиблих. Серед них є люди, які дуже активно в цьому допомагають, хоча їх тут немає — вони розказують про війну в Європі і допомагають залучати ресурси. Я щасливий, що народ України об'єднався, і всі разом ми протистоїмо цій навалі, орді.
На Великдень Іван Талайло з іншими священниками відвідав військових на передовій, щоб теж надати допомогу, — але вже не матеріальну, — духовну. Тоді священники відвідали понад 500 військових за два дні: молились, освячували паски, служили літургію. Військові сповідались і причащались. Отець Талайло пригадує: був випадок, коли один військовий подзвонив і спитав: чи можете приїхати посповідати? Отець Іван приїхав сповідати одного, а їх прийшло 25.
— Це я вважаю своєю першою місією, — говорить отець Талайло. Іноді військовим треба просто поговорити.
Зараз, говорить отець Іван, військові здебільшого забезпечені базовими речами. Він їздить на Херсонщину до військових 1-2 рази на тиждень. Коли є можливість, привозить "подарунки, а іноді просто приїздить поспілкуватись.
"Хоч я не знав, що війна почнеться, але армію готували"
Перші дні у мене, як і багато у кого, був шок, тому що я не вірив, — каже Іван Талайло. — Я розумів, що до активної фази усе готується, але не міг подумати, що це будуть ракети по всій території України. Я розумів, що Росія "накачала м'язи" і десь це використає, та не думав, що у такому масштабі. На майбутнє раджу собі й усім: важливо в перші години чи в перші дні таких подій не робити різких рухів. Зрозуміло, що люди евакуйовувались, але було дуже багато хаосу і паніки. Важливо спілкуватись або мати для себе авторитетну людину, яка розбирається в обстановці. У моєї родини є знайомий військовий. Він розказав, що наше керівництво усе знало, на аеродромах не було літаків, техніку сховали. Наша зброя була вивезена з баз, куди росіяни поцілили. Я зрозумів, що якщо я цього не знав, то хтось це знав. Армію готували, не все так трагічно.
Перші кілька днів у отця Талайла проходили, як у багатьох із нас — з постійним перегляданням новин і спадом активності. Але коли ми побачили, як майстерно ЗСУ розбивають російські колони, з'явились сили. Парафія Церкви Святого Миколая у Кривому Розі стала до роботи і почала допомагати армії. Через місяць на вулиці Івана Франка, 8, Іван Талайло відновив роботу благодійного фонду "Карітас« у Кривому Розі.
Їздити на фронт — це страшно?
Дякувати Богу, що є така емоція, як страх. Безстрашних людей не буває, а хто безстрашний — то вже треба до психолога, — сміється отець Талайло. — Страх — це класна емоція, яка допомагає берегти себе. Я раніше жив на окупованій території 2 роки, знаю, що таке війна. І тепер, коли я їхав і чув гул, то всередині якісь емоції, що важко передати. Всі бояться. Я вчора слухав нашого військового з Миколаєва і він каже: добре, що я боюсь. Я виконую завдання, і я боюсь. І це добре. Я ще живу, тому що я боюсь. Страх присутній, але були моменти в житті, коли я бачив, що я не сам. Я бачив, що не просто так ношу підрясник і хрест. Що Боги зі мною.
Після перемоги…
Треба взяти відпустку! — посміхається Іван Талайло. — Дуже багато людей, які активно працюють увесь цей час, втомились, треба буде відпочити і набратись сил. Я думаю, що візьму відпустку, з родиною, як належить — місяць часу — і буду відпочивати, насолоджуватись тим, що ми перемогли.
Ми дякуємо всім криворіжцям і криворожанкам, які будь-яким чином працюють на перемогу. Якщо Ви бажаєте розказати історію про медиків, комунальників, IT-спеціалістів, робітників промислових підприємств і просто про громадян і громадянок України, які разом із ЗСУ наближають перемогу, пишіть про них на пошту news@1kr.ua або в наші соцмережі. Разом переможемо!