Чому ми віримо фейкам і як перевіряти інформацію: поради з дискусії «Першого Криворізького»
Фото: Перший Криворізький
Спікерками дискусії були Аліна Тропиніна, головна редакторка VoxCheck, Юлія Табакіна, психологиня та фахівчиня з розвінчання дезінформації, та Ольга Гончар, головна редакторка «Експерт КР» і спеціалістка з медіаграмотності й протидії маніпуляціям. Вони пояснювали, як працюють маніпуляції, розбирали з учасниками конкретні фейки та ділилися порадами з перевірки інформації.
Дезінформація — це неправдива або перекручена інформація, яку поширюють навмисно, щоб ввести людей в оману. Це може бути повністю вигадана історія або маніпуляція справжніми фактами.
Навіть фахівці можуть на мить повірити фейку
Влітку криворізькі анонімні пабліки поширювали допис із зображеннями, на яких нібито військовослужбовці ТЦК «штурмували біотуалет». Редакція «Першого Криворізького» раніше розібрала цей фейк: зображення були згенеровані штучним інтелектом, а підтверджень описаної події не було. Втім, допис пересилали й місцеві жителі, а згодом його підхопили російські ресурси.
На дискусії Ольга Гончар розповіла про свою першу реакцію на цей допис:
«Я вам признаюся, в першу секунду я подумала, що це може бути правда», — поділилася спеціалістка з медіаграмотності.Але потім вона почала придивлятися до деталей. Локацію на зображеннях вона не впізнала. Паркан не був схожий на огорожі знайомих їй міських парків. А людина у формі на двох картинках залишалася в однаковій позі, хоча довкола нібито розгорталися події.
Однак дезінформація не завжди містить вигадані зображення чи події. Для маніпуляції можуть використати справжнє фото або правдивий факт, змінивши контекст.
«Маніпуляція — це коли в нас є якась правдива інформація, і її перекручують або частково подають, прибирають якусь частинку — і через це абсолютно змінюється зміст», — пояснила Аліна Тропиніна.Тому знайти правдиву деталь у дописі ще недостатньо. Важливо перевірити, чи справді вона підтверджує те, у чому нас намагаються переконати: чи відповідає фото описаній події, чи не вирвана цитата з контексту, чи не видають один випадок за масове явище.
Фейки про Кривий Ріг і фейки для криворіжців
За словами Ольги Гончар, варто розрізняти, про що створюють дезінформацію і для кого її поширюють. Допис може стосуватися певного міста, але переконати ним намагаються людей, які живуть далеко від нього. На дискусії цю різницю розібрали на прикладах Кривого Рогу.
30 липня північнокорейська ракета влучила в будинок багатодітної родини в селищі Радушне в передмісті Кривого Рогу. У ніч атаки в будинку перебували 10 людей. А російське Міноборони заявило про нібито уражений завод, який виготовляв безпілотники та безекіпажні катери. Цю версію підхопили російські медіа. Публічних доказів заявленого військового виробництва саме в місці удару російське Міноборони не надало. Натомість журналісти на місці зафіксували зруйноване житло та наслідки атаки, від якої загинули цивільні, зокрема діти.
Ольга пояснила, що такі повідомлення спрямовані передусім на російську аудиторію, яка не знає місцевих реалій.
«Вона працює на тих, хто не знає контексту Криворіжжя», — зазначила спікерка.Так замість розповіді про загиблих людей аудиторії пропонують історію про нібито військовий успіх.
Дезінформація для криворіжців зачіпає те, що хвилює мешканців тут і зараз: мобілізацію, відключення світла, доступність продуктів. Уже згаданий фейк про «штурм біотуалету» Ольга навела саме як приклад впливу на місцеву аудиторію.
Ще один допис — про нібито наміри захопити майно Зеленського — поширювали взимку, коли місто мало проблеми з енергопостачанням через російські удари. За поясненням спікерки, пропаганда використовувала ці труднощі, щоб посилювати невдоволення та налаштовувати мешканців проти влади.
Тому важливо перевіряти не лише згадану в дописі подію, а й висновок, до якого підводять читача.
«Я так і знав»: як емоції заважають перевіряти інформацію
Обурення, страх, співчуття чи гордість — новини можуть викликати різні емоції. За словами психологині Юлії Табакіної, саме на наші реакції часто розраховують автори маніпулятивних повідомлень. Спочатку ми емоційно відгукуємося на прочитане, а вже потім починаємо його аналізувати.
Особливо легко повірити допису, який підтверджує власні переконання. У цей момент можна перестати придивлятися до деталей, бо повідомлення вже збігається з тим, що ми думали раніше.
«Ви читаєте цю інформацію і кажете: “Я так і знав”», — пояснила Юлія Табакіна.На сприйняття інформації впливають і наш досвід, настрій, втома та навіть те, чи виспалися ми. Психологиня зазначила, що в умовах тривалого стресу через війну людям може бути важче зосереджуватися на перевірці фактів. Тоді новину легше сприйняти автоматично й одразу переслати іншим.
Водночас сильна емоція не означає, що новина неправдива. Юлія Табакіна радить зробити паузу перед пересиланням: дочитати повідомлення, знайти першоджерело й перевірити наведені факти. Якщо зараз немає можливості це зробити — не поспішати з поширенням.
Штучний інтелект робить фейки переконливішими
В наш час ШІ дозволяє швидко генерувати зображення, імітувати голоси й перекладати тексти. За словами Аліни Тропиніної, це допомагає швидко поширювати дезінформацію різними мовами.
Дипфейк — це створене або змінене за допомогою ШІ відео, зображення чи аудіо, яке імітує реальну людину. Завдяки цій технології їй можуть приписати слова або дії, яких насправді не було.
Змінюється і якість підробок. Спікерка згадала дипфейк із Володимиром Зеленським, який поширювали у 2022 році: у підробленому відео президент нібито закликав українців здаватися. Тоді неприродний вигляд зображення допомагав помітити обман, та сучасні підробки можуть бути значно переконливішими.
«Ми не завжди можемо відрізнити, чи це згенеровано, чи це людина», — зазначила Аліна Тропиніна.За наведеними нею даними, команда VoxCheck спростовує в середньому близько 100 фейків на місяць, з яких приблизно 15% створені за допомогою штучного інтелекту.
Переконливе фото або природний голос ще не підтверджують правдивість повідомлення. Потрібно шукати, хто опублікував його першим, де й коли нібито сталася подія та які є незалежні підтвердження.
Що перевірити, перш ніж переслати повідомлення
Під час вправи Юлія Табакіна зачитала учасникам повідомлення про нібито нові правила в університеті. У ньому йшлося, що студентські роботи перевірятимуть на використання штучного інтелекту, а якщо система покаже понад 30% — автоматично анулюватимуть. Автори посилалися на знайому, яка працює в університеті, й додавали: «Офіційно про це поки не пишуть. Передайте своїм».
На перший погляд — звичайне попередження. Та який саме університет? Хто ця знайома? Де можна прочитати нові правила? Та чому про це поки не пишуть офіційно? У повідомленні відповідей немає. Саме ці запитання допомагають помітити, що інформація потребує перевірки.
Перед тим як переслати допис, спікерки радили з'ясувати:
- Звідки взялася інформація? Знайдіть початкове повідомлення, заяву людини або документ, на який посилаються;
- Що саме сталося? Чи вказані місце, час, імена та інші подробиці, які можна перевірити;
- Звідки автор про це знає? Наприклад, нові правила університету варто шукати на його сайті або уточнювати в адміністрації;
- Хто ще це підтверджує? Десять каналів, які скопіювали один допис, — це все ще одне джерело;
- Чи не змінили зміст? Фото може бути давнім, а цитата — неповною. Варто переглянути оригінал.
Якщо інформації бракує, не потрібно одразу вирішувати, правда це чи фейк.
«В мене недостатньо інформації, щоб вважати це правдою», — таку відповідь Юлія Табакіна запропонувала використовувати під час перевірки повідомлень.Аліна Тропиніна також наголосила на тому, що завжди треба перевіряти першоджерело, адже це є ключовим у будь-якій взаємодії з інформацією.
Відсутність підтверджень ще не означає, що повідомлення вигадане. Але поки ви не впевнені в його правдивості, краще не пересилати його іншим — навіть якщо близька людина надіслала його з бажанням попередити.
Чи варто довіряти лише офіційним джерелам
Один з учасників запитав спікерок, що робити, коли подію вже обговорюють у соцмережах, а офіційного пояснення ще немає.
Аліна Тропиніна порадила шукати різні джерела: повідомлення журналістів, дослідників, громадських організацій, які працюють із відповідною темою. Водночас потрібно враховувати, звідки кожне джерело отримало інформацію та які обмеження має. Під час війни частину відомостей можуть не оприлюднювати з міркувань безпеки.
Офіційний статус також не скасовує перевірки. Ольга Гончар наголосила: повідомлення представників влади потрібно враховувати, але їхні твердження теж варто звіряти з фактами й документами.
Якщо ж підтверджень поки недостатньо, зачекайте на уточнення. Відсутність офіційного повідомлення сама по собі не означає, що подію неможливо перевірити: підтвердження можуть надати журналісти, очевидці або інші незалежні джерела.
Окремо обговорили, як діяти журналістам, якщо сумнівна інформація вже набула розголосу, а доказів для її перевірки поки бракує. За словами Аліни Тропиніної, важливо відкрито пояснювати читачам, що вже відомо, а чого редакція ще не може підтвердити.
Чому не кожен фейк варто спростовувати
Якщо повідомлення неправдиве, чи потрібно обов'язково пояснювати це публічно? Таке питання також прозвучало на дискусії. Аліна Тропиніна пояснила: іноді спростування може привернути до фейку більше уваги, ніж він мав до цього.
Перед тим як реагувати, фактчекери оцінюють, наскільки широко розійшлося повідомлення, якої шкоди воно може завдати та чи є ризик подальшого поширення. Якщо допис майже ніхто не бачив, публічний розбір може познайомити з ним значно більшу аудиторію.
«Може бути така ситуація, коли фейк є, але логічніше і корисніше на нього не реагувати», — зазначила головна редакторка VoxCheck.За її словами, повідомленню з невеликим охопленням, яке не становить загрози, іноді краще дати затихнути. Водночас якщо неправдива інформація вже активно поширюється й може нашкодити людям, є підстави для публічного пояснення.
Що учасники забрали із собою
Богдана, студентка другого курсу спеціальності «Міжнародні комунікації та журналістика», прийшла, щоб краще розрізняти дезінформацію та дізнатися, як реагувати на неї в напружених ситуаціях. Вона розповіла, що родичі іноді надсилають неперевірені повідомлення з бажанням попередити про небезпеку. Дівчина пояснила, що викликає в неї сумнів у новині:
«Коли я не бачу чіткої інформації: звідки, яке джерело, що саме відбулося. Це все треба перевіряти й уточнювати».
Аліна, яка навчається на міжнародних економічних відносинах, розповіла, що сумнівна інформація трапляється їй і у відео інфлюенсерів у соцмережах.
«Дуже складно не звертати увагу на це, коли тобі це каже впливова людина, особливо медійна, у якої дуже велика аудиторія. Маєш відчуття, що ти повинен їй вірити», — поділилася учасниця.
Дівчина розповіла, що забере із собою пораду спочатку заспокоїтися й перевірити факти, перш ніж пересилати прочитане, та робити перерви від інформаційного потоку.
Ярослав, учитель історії та юрист, розповів, що сумнівні новини йому надсилають друзі й родичі, також він бачить їх у соцмережах та на телебаченні.
«Перевіряти джерела, перевіряти інформацію і знаходити можливість її проаналізувати. І не поширювати, якщо не впевнений», — таку пораду учасник виділив після зустрічі.