Висока Кімната: хто створює сучасну культуру Кривого Рогу

У Кривому Розі з початку 2024 року діє «Висока Кімната» — незалежний мистецький простір, який став місцем концентрації культурної спільноти, експериментів та діалогу про місто. Його засновниця та кураторка Олена Джуріна розповідає, що створення простору стало відповіддю на особисту потребу після років організації культурних подій та постійного пошуку відповідних локацій.

Сьогодні «Висока Кімната» проводить виставки, експериментує з форматами, знайомить криворіжців із місцевими митцями та підтримує благодійні збори для Сил оборони України.

Від особистої потреби до простору-метафори

До створення «Високої Кімнати» Олена Джуріна роками займалася організацією культурних подій. Однією з постійних проблем був пошук приміщень.

«В якийсь момент я зрозуміла, що не можу без простору, оскільки простір — це місце, яке найкраще концентрує спільноту».

Приміщення, де нині працює «Висока Кімната», за її словами, теж певною мірою відображає Кривий Ріг:

«Щось, що раніше несло там певну індустріальну, скажімо, функцію, а наразі, в часи змін, воно має і саме себе переосмислити. Трохи десь пошарпане, але діюче, яке просто треба приводити до ладу, переосмислювати, вносити в нього щось живе».

Цінність та виклики незалежності

Для «Високої Кімнати» принциповим є статус незалежного простору:

«Поки ми незалежні, ми маємо певну велику свободу втілювати саме ті ідеї, які ми хочемо, які ми внутрішньо відчуваємо».

Водночас незалежність — це великий виклик через відсутність постійного фінансування. Це вимагає креативності у розпорядженні ресурсами та стимулює постійну взаємодію зі спільнотою.

«Допоки спільноті необхідно, щоб існував такий проєкт, допоки вони своїми донатами, підтримкою допомагають, допоки я вважаю, і проєкт має існувати».

Фінансово простір тримається на особистих коштах засновників (зокрема Олени), підтримці друзів-меценатів та донатах відвідувачів. Також використовуються колаборації з громадськими організаціями, які мають грантову підтримку. Команда «Високої Кімнати» ще не зверталася за грантами безпосередньо, але розглядає таку можливість у майбутньому, щоб покрити потреби у масштабуванні та укріпити позиції української культури в прифронтовому регіоні.

«У нас страшенна катастрофа з майданчиками»

Одна з головних цілей «Високої Кімнати» — показувати місцевих художників. Олена Джуріна сама досліджує мистецьке середовище Кривого Рогу, стежить за новими іменами, спілкується з колегами та відвідувачами.

За її словами, проблема міста не у відсутності митців, а в тому, що їх недостатньо де показувати.

«В Кривому Розі дуже не вистачає майданчиків. Для різного штибу, рівня навичок митців. У нас страшенна катастрофа з майданчиками».

Особливо це стосується молодих художників, які лише починають заявляти про себе.

«У нас багато класних митців, дуже унікальні речі робляться в Кривому Розі. Чому ми про них не знаємо? Тому що немає інфраструктури достатньої».

У місті є виставкова зала, музей-квартира Григорія Синиці, окремі виставкові проєкти. Проте, вважає Джуріна, цього недостатньо. Частина художників навчається в інших містах, але хоче показувати свої роботи саме у Кривому Розі.

Її мрія — щоб культурні осередки з'явилися у різних районах міста.

«Я дуже мрію, щоб в кожному мікрорайоні був якийсь центр інтересу, куди можуть люди приходити, знайомитись і творити».

Мистецтво - це ще й спілкування

Для Олени Джуріної виставка не закінчується на тому, що відвідувач подивився роботи. Важливими є розмови та знайомства, які виникають навколо мистецтва.

«Мистецтво так чи інакше нас підштовхує знову і знову поговорити про місто. Бо ми тут живемо».

Олена переконана, що мистецтво лише на 50% складається з самого продукту, а інші 50% — це спілкування, зустрічі та зв'язки. Простору важливо бути не «стерильним», а таким, що збуджує думки. Часто сучасне мистецтво стає приводом для розмов про сам Кривий Ріг, його багатошарову, травматичну історію та «дику вітальність».

“Ми не можемо ставити культуру на паузу”

«Висока Кімната» працює лише з 2024 року, тому Джуріна не береться порівнювати мистецтво Кривого Рогу до та після початку повномасштабної війни. Водночас війна так чи інакше присутня в історіях багатьох художників.

Деякі роботи не мають очевидної воєнної тематики, але створені людьми, чиє життя змінила війна. Серед авторів є й ті, хто нині служить у Силах оборони України.

Олена Джуріна додала, що митці, які обирають “Високу Кімнату”, прекрасно знають, що цей культурний простір абсолютно не поза політикою.

«Для мене нонсенс взагалі чути, що “мистецтво поза політикою”. Це може сказати тільки росіянин, як на мене. Дуже рідко, на щастя, я зустрічаю таку думку в Україні, бо, здебільшого всі ми чудово розуміємо, що все політичне, все дуже зв'язане»

.
Олена Джуріна також не погоджується з думкою, що під час війни мистецтво можна відкласти на потім.

«Війна, вона, звісно, здебільшого йде буквально за території, але вона йде дуже сильно за культурну ідентичність. Ми, знаходячись в культурному тилу, і наша задача буквально укріплювати цю ідентичність нашу і досліджувати, і розповсюджувати».

З почуття вдячності Силам оборони, найбільші проєкти простору є благодійними, а кошти спрямовуються на підтримку підрозділів, де служать друзі команди “Високої Кімнати”.

«Мистецтво не дорівнює розвага».

На її думку, воно може ставити складні запитання та допомагати людині осмислювати реальність. Вона говорить і про терапевтичний потенціал мистецтва, однак уточнює: «Висока Кімната» не займається арттерапією, адже для цього потрібні відповідні спеціалісти.

Водночас простір може стати місцем, де військовослужбовці під час відпустки чи вихідного на певний час відволікаються від служби.

«Мені так важливо, що вони приходять побачити щось окрім робочої важкої рутини».

Для мисткині культура є частиною боротьби за українську ідентичність.

«Ми не можемо ставити культуру на паузу».

Простір тримається на людях

Одним із найскладніших питань після відкриття «Високої Кімнати» стала команда.

«Я дуже рада, що я зустрілася в житті з Андрієм Сечком та Арсеном Аргентумом. Ми зрозуміли в спілкуванні, що, ми буквально про одне і те ж говоримо, думаємо, мріємо. І в нас вистачає цього запалу і класна така, знаєте, внутрішня синергія у взаємодії».

Також до роботи над проєктами культурного простору долучаються волонтери та друзі “Високої Кімнати”.

«Це роблять люди заради людей, буквально, не заради проекта виконаного».

Важливим результатом Олена вважає не лише проведені виставки, а й нові знайомства та зв'язки між людьми.

Через десять років Олена Джуріна хотіла б, щоб відвідувачі пам'ятали не тільки назви виставок, а передусім враження та людей, яких зустріли завдяки культурним подіям.

«Найбільше, напевно, хочеться, щоб якраз запам'яталися якісь враження від чогось нового чи незвичного, чи класного, чи якісного».

Вона також хоче, щоб криворіжці самі активніше шукали локальне мистецтво.

Підтримати його, на думку мисткині, можна навіть без великих коштів — прийти на виставку, розповісти про неї друзям, поширити інформацію або просто поставити вподобайку.

«Ми можемо підтримувати одне одного найменшим способом: поставити вподобайку, зарепостити, поділитися з друзями, привести друга на якусь подію».

Для «Високої Кімнати» це спосіб поступово розширювати культурне середовище Кривого Рогу: давати митцям можливість бути почутими, знайомити людей між собою та створювати простір для спілкування.