Вони тримають тил уже понад 12 років. Містянки, які у 2014-му починали з допомоги першим добровольчим батальйонам прямо з власних робочих місць, сьогодні продовжують тримати величезний фронт підтримки у Кривому Розі. Попри колосальні обсяги роботи, ця діяльність досі спирається на власний ресурс, ентузіазм та довіру звичайних людей, які не маючи мільйонних статків, допомагають волонтерам. Роки війни показали, що волонтери, які з 2014 року надають всебічну допомогу як військовим, так і цивільним, мають отримати гідне місце для своєї діяльності. Тому, нещодавно у Штабі розпочався ремонт і кожен може допомогти в цьому волрнтеркам.
Про шлях довжиною в понад десятиліття, еволюцію потреб ЗСУ, складні реалії зборів та створення постійного центру розповіла “Першому Криворізькому” Юліана Калін, виконавча директорка БО БФ «39 Жіноча сотня».
Понад 12 років на власних плечах: від поодинокої ініціативи до Благодійного фонду
Зараз діяльність «39 Жіночої сотні» — це масштабні закупівлі, робота з військовими підрозділами та цивільними. Але починалося все без великих бюджетів, офісів і системного планування — лише з бажання підставити плече тим, хто першим пішов захищати країну.
«Діяльність почалася з перших днів тоді це назвали Антитерористичною операцією. Хлопці-добровольці і дівчата пішли на фронт і їм потрібна була різнобічна допомога. Почали допомагати власними силами, тобто це не була діяльність ще організації, а просто наша, знайомих, друзів”, — згадує Юліана Калін. .
Перші збори гуманітарної допомоги проводились в кафе, де на той момент працювала Юліана адміністратором. Там виділили окреме приміщення і коли з передових позицій почали звертатись з більшою кількістю потреб, об'єми почали нарощуватись, а з нарощуванням об'ємів допомоги волонтери почали шукати методи і засоби, як це робити.
Поступово ініціатива пройшла всі етапи юридичного та інституційного зростання: від групи ентузіастів у кафе до офіційного громадського об'єднання, а з 2022 року — благодійного фонду.
«Весь час це власна ініціатива, власні засоби, власні сили, власні ресурси, мої особисто, команди, кожного особисто волонтера вклад. І також завдяки людям, які нам довіряють, допомагають, тому що діяльність проводиться вже 12 років.
За нами немає величезних спонсорів. На жаль, немає ще досі і грантової історії. Все власними силами і завдяки людям, які поруч. Є криворіжці, які вже давно виїхали закордон, але продовжують допомагати різними засобами. Хтось надає гуманітарну допомогу для військових на передову, хтось надає гуманітарну допомогу для місцевих жителів, передає через нашу організацію, хтось донатить на наші збори. Тобто це така місцева саме локальна ініціатива і виключно власними ресурсами і власними силами». - зазначає виконавча директорка Фонду.
Еволюція довжиною у 12 років: від берців та тушонки до FPV і технологій
За понад дванадцять років докорінно змінилася сам характер війни, а разом із ним — і запити від наших захисників. Волонтеркам довелося опановувати нові сфери, щоб не просто забезпечувати побут, а зберігати життя бійців на технологічному фронті.
Юліана Калін згадує, що у 2014-му команда «39 Жіночої сотні» стала першою в місті, хто закривав не лише перші потреби захисників, а й приймав переселенців з Донеччини, шукаючи для них прихисток у Кривому Розі.
«Ми були перша організація, яка прийняла переселенців з Донецької області. Квітень 2014-го, ми віднесли запит на міськвиконком. Нам сказали, що це не актуально. І завдяки приватному підприємству нам надали цілу турбазу, бо йшло літо, там тепло і там було все відремонтовано. І ми заселяли туди жінок, дітей... надавали їм необхідну гуманітарну допомогу, психологів».
Паралельно, звісно, допомагали військовим, які пішли добровольцями:
«На той момент, 2014 рік, це були якісь такі примітивні потреби (на даному етапі, через 12 років я це розумію) — шоломи, бронежилети, звичайна їжа... Армія не була готова. І треба було подати цю руку».
Волонтерка згадує, як тоді завозили з Польщі шоломи по одному, люди на собі їх везли в автобусах.
«І раділи кожному бронежилету, раділи кожному спальнику... Вже з осені була величезна проблема в маскувальних сітках, тому їх тоді ліпили із того, що було».
Початок повномасштабного вторгнення у 2022-му викликав у криворізької волонтерки відчуття дежавю, коли армія стрімко розширювалася й знову потребувала банального захисту й такмеду. Але сучасна війна швидко виставила нові вимоги.
«У 2022-му році, коли тільки повномасштабне вторгнення почалась, то було таке відчуття дежавю 14-го року. Дуже багато військових, знову влада не встигає за потребами фронту. Тому це знову були їжа, бронежилети, каски, тобто дуже звичайна, примітивна допомога. В першу чергу ми передали дуже багато — тисячі індивідуальних аптечок, засобів захисту».
З часом волонтери вже побачили, як стрімко змінюється війна, а, відповідно, і потреби оборонців.
«Зараз війна така, яку світ не бачив. Війна, я б не сказала, що зараз війна дронів, війна технологій. Тому що всі технології дуже швидко змінюються. І нам за цим треба встигати, аби якісно допомагати хлопцям. Тобто зараз це і дрони, і аналізатори дронів, і автівки, і різні вироби щодо захисту, щодо захисту бронетехніки. Звичайно, що в цьому плані також все дуже вдосконалюється швидко і треба слідкувати. Як модники слідкують за великою модою на подіумі, так ми слідкуємо за турнікетами, оклюзивками, РПСками, обшивками броні, новими аналізаторами, як вони працюють, чому, на яких волнах і так далі. Світ не стоїть на місці і ми разом з ним».
Як фінансується організація та чому донати «на картку» більше не працюють як раніше
На 13-му році війни волонтерські організації по всій країні зіштовхнулися зі спільним викликом: закривати збори стало в рази складніше. Суспільне виснаження, зростання цін та економічна нестабільність вимагають нових підходів, адже потреби фронту та поранених бійців лише зростають.
Юліана Калін зазначає, що джерело фінансування благодійної організації і її існування — це власні джерела.
«Це я і інші волонтери. Щодо зборів, до яких ми так само долучаємось, раніше вони, звичайно, швидше закривались. Зараз я не можу надати єдиний фактор, через який збори стало важче закривати. Це декілька факторів. В першу чергу, це те, що стало складно і дорожче жити. Це все дуже недешево людям, просто дуже складно матеріально».
Також волонтерка зазначила, що в них немає величезних спонсорів:
«Це все така добровольна ініціатива абсолютно звичайних людей, які просто вірять в цю країну, вірять в Збройні сили України, вірять в перемогу і добиваються цієї перемоги».
Водночас Юліана наголошує: допомога армії — це не лише про грошові перекази. Фізична залученість громади потрібна не менше за фінансову.
«Часто ми звертаємося до людей із закликом, це не обов'язково можуть бути донати у вигляді гривні, тому що потрібна допомога плести сітки. Прийшов сезон, наші дівчата роблять окопні свічки. От просто фізична допомога, потрібні руки, їх не вистачає».
Постійний штаб: Історія та значення волонтерського хабу
Роками волонтерки працювали в тимчасових приміщеннях: від комунальних кабінетів, звідки їх періодично намагалися виселити, до складів прямо при військових бригадах чи в приміщеннях, де у друзів раніше був бізнес.
Проте масштаб роботи швидко довів: звернення від переселенців, військових і родин загиблих неможливо опрацьовувати «на коліні» чи з власної квартири.
«На початку нашої діяльності, волонтерське приміщення було на моїй роботі. Далі облдержадміністрація Дніпропетровська в обличчі Філатова допомогла нам з комунальним приміщенням в місті Кривий Ріг. Декілька років ми там знаходились з певними проблемами, декілька разів нас намагалися звідти по якимось причинам виселити. Тим не менше, у 2022-му нам сказали, що треба залишити приміщення».
Тоді організації довелось розділитись. Потім обидва ті штаби закрили і волонтерам допомогли знайти приміщення, де вони і по сьогодні працюють та допомагають.
«Знову ж таки, його друзі знайомих віддали в абсолютно безкоштовну оренду. Сказали: ви робите дуже важливу справу, робіть».
Переломний момент стався, коли господар вирішив продати це приміщення і запропонували волонтерам викупити його.
«Я довго сумнівалася, але вмовили, що давай зберемо гроші. І ми оголосили збір на це приміщення зі сторінок своїх соцмереж. І за півтори доби закрили цей збір. Дуже багато людей доєдналось. Я плакала всі ці півтори доби, тому що я бачила прізвища людей, які доєднуються до цього збору. Це були військові, волонтери, родини військових, дружини загиблих, мами безвісті зниклих, з якими ми спілкувались в певний період часу на важливі теми. І вони всі долучились. Я тоді точно впевнилася, що те, що робить наша організація, дійсно потрібно».
З тих пір з 2023 року це приміщення є власністю благодійного фонду “39 Жіноча сотня”.
«Тепер прийшов час тут привести все до ладу, щоб це приміщення було гідне тих людей, які до нас приходять, бо ці люди заслуговують, як ніхто, на гідне до себе відношення».
Масштабування, хаб підтримки та інформаційна безпека громади
Постійний штаб «39 Жіночої сотні» — це не просто склад з коробками. За задумом команди, це багатофункціональний простір (хаб), де поєднуються кілька життєво важливих напрямків:
«В еволюції волонтерської діяльності виявилось, що є дуже багато напрямків. Є окремо гуманітарний напрямок — це саме надання гуманітарної допомоги. Це окреме складське приміщення, в якому ми щось закуповуємо, щось отримуємо, передаємо. Весь час відбувається обмін, тому що ж допомагаємо не тільки військовим на фронт. Я завжди радію, коли ми щось отримуємо і можемо допомогти лікарням Кривого Рогу різним обладнанням, засобами, ліками, бо це дуже потрібно. Ми не можемо вигрібати сам-на-сам ці проблеми. Тому окремий напрямок - це саме надання гуманітарної допомоги».
Інший напрямок — робота з ВПО, з родинами військових, які в різних статусах. Є родини, які зараз воюють на фронті. Є родини безвісті зниклих, загиблих,полонених, з якими відбувається постійне спілкування.
«І ми допомагаємо психологічно і соціально перейти всі бар'єри, які людина бачить на своєму шляху. Я це більше називаю кейс-менеджментом».
Всі ці зустрічі проходять саме в штабі. Крім того, приїжджає психолог і спілкується з людьми.
«І це має бути гідне приміщення для проведення такої роботи, для проведення занять, спілкування. І навіть просто з родинами попити чаю, обговорити щось, якісь нагальні проблеми. Хотілось би, звичайно, щоб це приміщення було гідне того».
Також організація з 2015-го року надає інформаційну підтримку в плані навчання.
«Ми намагаємось навчати людей, навчати захистити себе, надати першу медичну допомогу, розуміти, як себе поводити в критичній ситуації, під обстрілами, в період евакуації. І звичайно, що у відремонтованому приміщенні і адаптованому до таких занять це буде робити вже простіше, приємніше і цікавіше. Наш волонтерський хаб за задумом — це приміщення, де тебе зустрічають з радістю і з будь-яким питанням. Приміщення з відкритими дверима, щирим серцем і добрим настроєм».
Як кожен може долучитися до покращення волонтерського Штабу
Зараз у приміщенні тривають ремонтні та адаптаційні роботи. Волонтерки прагнуть встигнути завершити все до настання холодів, щоб двері хабу були повністю готовими для прийому людей.
Показовим став випадок, коли на заклик про допомогу з будівельними матеріалами найпершими відгукнулися самі військові з передової, пропонуючи купити шпаклівку чи взяти відпустку, аби приїхати робити ремонт.
«Коли я сказала, що потрібна допомога привести все в порядок, то першими відгукнулись військові з фронту, які подзвонили і спитали: що там потрібно, штукатурка, шпаклівка, кажи, ми замовимо, ми там онлайн зробимо замовлення, ви заїдете, заберете, а до коли ви плануєте, візьмемо відпустку і приїдемо допомогти вам.
І, чесно кажучи, тут мені трошки сумно стало. Тому що не можуть одні і ті самі люди тягнути абсолютно всі питання на собі - і воювати, і ремонтувати, і оплачувати. Це не дуже гарно. Тим паче, що я бачу, що місцевого населення достатньо».
Юліана Калін зазначає, що цей Штаб - не комерційний і не бізнес-проєкт, а місце, де відкриті двері, для будь-якої людини, яка приходить і де вирішуються соціально важливі питання.
«Я вірю, що до приходу холодів ми все проведемо до ладу. Я вірю, що поряд зі мною друзі, які не залишать сам-на-сам нашу організацію з цими питаннями. Можливо, знайдуться якісь організації чи люди, які схочуть долучитись до нашої ремонтно-адаптаційної роботи. А ми для всіх завжди відкриті і завжди намагаємося діяти по максимуму і зробити все можливе, а іноді навіть неможливе, аби людині допомогти».