Після ліквідації МСЕК: чому людям відмовляють у встановленні потреби в постійному догляді та як оскаржити рішення

Після реформи системи медико-соціальної експертизи змінилась не лише назва органів, які встановлюють інвалідність. Разом із ліквідацією медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) змінився і сам підхід до оцінювання стану людини. Ключове значення зараз має не стільки діагноз чи встановлена група інвалідності, скільки те, наскільки стан здоров'я обмежує повсякденне функціонування особи. Саме від цього сьогодні залежить і вирішення питання про потребу у постійному сторонньому догляді. Дедалі частіше люди, які раніше отримували відповідні висновки МСЕК або розраховували на їх отримання, стикаються з відмовами експертних команд. Особливо гостро проблема постає для родин, які оформлюють соціальні виплати, компенсації, статус особи, що здійснює догляд, а також для військовозобов'язаних, які обґрунтовують право на відстрочку чи звільнення з військової служби необхідністю постійного догляду за близьким родичем.

Про це повідомляє «Перший Криворізький», посилаючись на «Судово-юридичну газету».

З 1 січня 2025 року повноваження МСЕК припинилися. Їх функції щодо встановлення інвалідності та оцінювання функціонального стану людини перейшли до експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином запроваджено комплексне оцінювання того, як стан здоров'я впливає на здатність людини самостійно жити, пересуватися, спілкуватися, орієнтуватися, контролювати свою поведінку та здійснювати самообслуговування. Сьогодні саме ці показники мають визначальне значення при вирішенні питання про необхідність постійного стороннього догляду.

Ключовим є встановлення, чи може особа самостійно, безпечно та без загрози життю і здоров'ю забезпечувати базові життєві потреби з урахуванням:

• частоти потреби у допомозі (епізодично, регулярно, постійно);
• обсягу допомоги (часткова або повна);
• ефективності допоміжних засобів реабілітації.

У випадку, коли виконання дії супроводжується значним болем або ризиком для життя і здоров'я, вважається, що така дія не може виконуватися самостійно.

Що потрібно для оскарження рішення експертної команди

Якщо експертна команда дійшла висновку, що особа не потребує постійного стороннього догляду, це ще не значить, що рішення остаточне. Законодавство передбачає механізми його перегляду – як в адміністративному порядку, так і через суд.

Насамперед людина може скористатися адміністративним порядком перегляду рішення. Закон «Про адміністративну процедуру» гарантує право будь-якої особи оскаржити адміністративний акт, якщо вона вважає, що ним порушено її права чи законні інтереси. Під час такого перегляду можуть оцінюватися: чи були досліджені всі медичні документи, чи повно встановлені фактичні обставини, чи правильно застосовані критерії оцінювання, чи містить рішення належне обґрунтування.

Якщо виявиться, що висновок зроблено без урахування важливих медичних документів або із порушенням встановленої процедури, рішення може бути змінене або скасоване. Водночас адміністративне оскарження не позбавляє особу права звернутися безпосередньо до суду.

Після отримання витягу з рішення експертної команди не треба зволікати з його оскарженням. Законодавство передбачає два механізми захисту прав: адміністративний перегляд рішення та звернення до адміністративного суду. Відповідно до пунктів 70–76 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338, рішення експертної команди може бути оскаржене до Центру оцінювання функціонального стану особи. Заява подається протягом 40 календарних днів із дня прийняття рішення експертною командою.

Якщо людина не погоджується з результатами адміністративного перегляду або вирішує одразу звернутися до суду, у більшості випадків застосовується частина друга статті 122 КАС України, яка передбачає, що адміністративний позов може бути поданий протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Якщо ж людина спочатку скористалася адміністративним оскарженням, шестимісячний строк для звернення до суду, як правило, обчислюється з дня отримання остаточного рішення за результатами такого перегляду.

У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 6 квітня 2026 року у справі №214/3475/24 суд звернув увагу, що громадяни нерідко звертаються до судів із заявами про встановлення юридичного факту здійснення постійного догляду або потреби особи у такому догляді в порядку окремого провадження. Найчастіше це робиться для оформлення соціальних виплат, відстрочки від мобілізації чи реалізації інших прав.
Однак Верховний Суд наголосив: якщо законодавством уже визначено спеціальний адміністративний порядок встановлення такого факту, суд не може підміняти собою компетентний орган. У постанові зазначено, що питання визначення потреби у постійному сторонньому догляді належить до компетенції уповноважених органів охорони здоров'я, а після проведення реформи – експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи. Саме вони повинні оцінити медичні документи, функціональний стан людини та прийняти відповідне рішення.

Якщо ж особа не погоджується з таким рішенням, належним способом захисту є не встановлення цього факту цивільним судом, а оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у порядку адміністративного судочинства.
Фактично Верховний Суд розмежував два різні питання: встановлення медичного факту – це компетенція експертної команди, перевірка законності її рішення – компетенція адміністративного суду. Такий підхід має принципове значення, адже унеможливлює ситуацію, коли різні суди фактично підміняли б собою спеціальні медичні органи.

У своїй практиці Верховний Суд неодноразово підкреслював, що адміністративний суд не проводить власної медичної експертизи. Предметом перевірки є інше: чи діяла експертна команда в межах своїх повноважень, чи були досліджені всі надані медичні документи та ін. Якщо рішення ухвалене формально, без аналізу всіх доказів або без належного обґрунтування, адміністративний суд може визнати його протиправним і скасувати.

Водночас навіть після скасування рішення суд зазвичай не встановлює потребу у постійному сторонньому догляді самостійно. Найчастіше він зобов'язує компетентний орган провести повторне оцінювання з урахуванням висновків суду.

Які докази можуть стати вирішальними

Однією з найпоширеніших причин відмови на практиці є переконання заявника, що достатньо лише встановленої інвалідності. Однак МОЗ окремо наголошує: потреба у постійному сторонньому догляді визначається не самим фактом інвалідності чи її групою, а ступенем втрати людиною здатності до самообслуговування та повсякденного функціонування.

Саме тому під час оскарження важливими можуть бути: медична документація із закладів охорони здоров'я, результати інструментальних та лабораторних обстежень, висновки профільних лікарів, документи про сторонній догляд, який фактично здійснюється; інші медичні документи, які підтверджують неможливість самостійного забезпечення основних життєвих потреб.

Недостатньо лише зазначити про тяжкий діагноз. Необхідно довести, що через стан здоров'я людина об'єктивно не може обходитися без постійної допомоги інших осіб.