Педалі, довіра і криві дороги: інспектуємо шляхи в одному з районів Кривого Рогу на тандемі
Фото: Перший Криворізький
«Хоч я і незряча, я — художниця, я малюю картини. Намагаюсь вести активний спосіб життя. Вивчаю нові музичні інструменти, вчусь грати на джембе — барабані, флейті американських корінних народів. Намагаюсь бути завжди в розвитку», — розповіла Юліанна під час розмови з ведучою спецпроєкту.
Саме тому поява тандему в її житті — не випадковість, а логічний крок людини, яка шукає нові способи відчути світ навколо.
Як усе почалось: перше знайомство з тандемом
Ідея покататись на тандемі в Юліанни та її чоловіка Олександра Боднарюка виникла майже десять років тому — під час участі в проєкті «Краще разом».
«Але той перший досвід мав і прозаїчний фінал: велосипед виявився великим. При зрості 155 сантиметрів я просто не діставала ногами до землі, коли сідала. Він був дуже високий. Тому кілька разів впали, і ніби все. Проте перший невдалий досвід не відбив бажання — навпаки, лише розпалив його», — розповідає вона.
Роки очікування та пошуків
Знайти відповідний тандем в Україні справді непросто. Юліанна з Олександром шукали можливість отримати його як засіб реабілітації — вона знала, що в Польщі та Ізраїлі тандем офіційно визнаний реабілітаційним інвентарем для людей із порушеннями зору. В Україні такого підходу немає.Спеціалізованих велосипедів потрібної конструкції в Кривому Розі не було в продажу. По всій Україні їх із десяток у веломагазинах, та й ті не підходять для невисоких людей.
«Прийшлось кілька років відмовляти собі в дозвіллі, смаколиках, щоб все ж таки замовити ось цього залізного красеня», — каже Юліана.
«Це надзвичайні почуття»
Коли тандем нарешті з'явився, Юліанна з чоловіком Олександром одразу вирушили на прогулянку. І тоді сталось те, заради чого варто було чекати.
«Це такі надзвичайні відчуття, коли ти незряча, але ти їдеш на велосипеді. Це просто так захоплює», — ділиться Юліанна.
Тандем — це особлива форма довіри. Юліанна не бачить дороги, не бачить ям і перешкод. Вона повністю покладається на чоловіка, який сидить попереду й керує велосипедом. Їхня комунікація під час їзди — майже ритуал.
«Це просто кожні 20, 50, 30 метрів постійно каже, типу: “Готуйся”. Я вже знаю, як згрупуватися, щоб потім сідниці “не відпали”», — сміється Юліанна.
Місто, яке не для всіх
Перша проблема — покриття. Тандем не має амортизації, і кожна яма чи тріщина в асфальті відчувається подвійно — спочатку на передньому колесі, потім на задньому.
«Найважче — це дорога, звісно, тому що вона дуже крива в нас, а в нас особливість велосипеда — що в ньому немає амортизації. Вона тут не може бути», — пояснює Олександр.
Друга проблема — припарковані автомобілі над дорогою. Саме вони змушують велосипедистів виїжджати на проїжджу частину, де ніхто не поспішає з ними рахуватись.
«Припарковані авто — це просто найбільший біль. По-іншому не скажеш. Тому що де їх дуже багато припарковано, доводиться виїжджати на проїжджу частину. А для автомобілістів ми — ніхто», — говорить Юліанна.
І тут виникає ще одна складність: зупинитись на тандемі непросто. Подружжя заздалегідь домовляється, на який бік зупинятись у разі екстреного гальмування.
Де ж кататись із задоволенням?
Виявляється, відповідь на це питання для криворізьких велосипедистів — за межами міста. Юліана й Олександр виїжджають на польові дороги, де мало машин і більш-менш рівне покриття.
У місті ж, за словами Юліанни, поїздка перетворюється на стрес. Дістатись місця, де можна отримати задоволення від їзди, — уже саме по собі випробування.
«Якби були велосипедні доріжки, це було б чудово. Ми б не заважали автомобілям, ми б собі в задоволення їхали, а так доїхати до місця, де можна покататися безпечно, — у нас стрес», — підсумовує Олександр.
У відео «Першого Криворізького» дивіться повну інспекцію. Пишіть у коментарях, що нам варто перевірити наступним, або, можливо, ви самі хочете стати героєм спецпроєкту «Ок? Чи не ок?».
Фото: Дарія Коломоєць